Розвинуте капіталістичне виробництво не може обійтись без торгівлі. Її найчастіше організує торговий капітал. Торговий капітал – це відособлена товарна форма промислового капіталу, що функціонує в сфері обміну товарів. За часів зародження товарного виробництва промислові підприємці самі реалізували свій товар. Зі зростанням обсягів виробництва, з ускладненням проблеми реалізації поєднувати виробництво і торгівлю одному підприємцю стає не під силу. В умовах розвинутого (капіталістичного) товарного виробництва торгівля відособлюється в окрему сферу застосування капіталу. У сфері обігу, як відомо, не створюється ні вартості, ні додаткової вартості. Тут відбувається лише зміна товарної форми капіталу на грошову. Водночас, беручи на себе збут товару, торговий капітал сприяє зростанню промислового прибутку, адже дає можливість промисловому капіталу зосереджуватись лише на виробництві. Спеціалізація особливої групи підприємців на реалізації товару сприяє скороченню часу обігу, прискорює оборот всього капіталу. Зменшується частка суспільного капіталу, що перебуває в сфері обігу, збільшується питома вага виробничого капіталу, маса створеного прибутку. Торговий капіталіст може обслуговувати збут товарів кількох промислових підприємців. Він торгує не одним, а багатьма видами товару, обслуговуючи обороти капіталів різних галузей виробництва. При цьому торговий капітал значно швидше здійснює власний оборот, адже час його обороту обмежується лише часом купівлі і продажу товару. Спеціалізація торгового капіталу скорочує витрати обігу. На торгові операції торговці витрачають менші кошти, ніж витрачали б промисловці, якби самі реалізували свій товар. Торговий капітал, визначаючи попит на товари, впливає на виробництво, пристосовує його до ринку, змушує промисловців випускати товари, які користуються попитом. Торговий капітал впливає й на попит, рекламуючи продукцію і доставляючи її на віддалені ринки. Все це пояснює необхідність і доцільність відособлення торгового капіталу. Торговий капітал складається з двох частин: капіталу обігу і витрат обігу. Капітал обігу – це капітал, авансований на придбання у промислового капіталіста продукції для продажу. Ця частина торгового капіталу відшкодовується у результаті реалізації продукції. Витрати обігу – це частина капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Вони поділяються на додаткові та чисті витрати обігу. Додаткові витрати обігу – витрати, пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання). Це всі операції, які повинно робити виробництво, але частково передає у сферу обігу. Праця, затрачена на ці процеси, створює як вартість (у т. ч. і додаткову), так і споживну вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару і покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва. Чисті витрати обігу – це витрати, зумовлені процесом обігу, тобто йдуть на суто торгівельні операції (зарплата торгівельних робітників та службовців, адміністративно-управлінські видатки, оренда й утримання торгівельних приміщень, реклама). Ці витрати покриваються за рахунок додаткової вартості. Торговий капітал має приносити прибуток. Його джерелом є додаткова вартість, яка складається з двох частин. Одна з них створюється у торгівлі (при виконанні операцій, які продовжують процес виробництва). Друга – це частина додаткової вартості, створеної у сфері виробництва, яку промисловці виділяють торговцям за збут їх товарів. Торговий прибуток – це перетворена форма додаткової вартості, яку отримують торгові підприємці у процесі їх господарської діяльності. Норма торгового прибутку повинна бути не меншою за норму промислового прибутку. Торговий капітал приймає участь у гострій міжгалузевій конкуренції. Капітал мігрує між виробництвом та обігом доти, доки норми прибутку не вирівняються в середню. Формула середньої норми прибутку з урахуванням торгового капіталу і витрат обігу буде такою: , (3.14) де – середня норма прибутку; – чисті витрати обігу. Якби торговець не отримував на свій капітал середнього прибутку, він перевів би його у більш прибуткову галузь, а промисловцю довелось би самому займатись збутом свого товару, що значно зменшило б його прибутки. Перетворення частини додаткової вартості у торговий прибуток вносить певні корективи у механізм ціноутворення. Відбувається розщеплення вартості на два види ціни виробництва. Торговий капіталіст купує у промислового товари за цінами виробництва промисловості (або оптовими цінами), які включають витрати виробництва промислового підприємства та середній прибуток. Продає торговий капіталіст кінцевим споживачам товар за дійсною ціною виробництва (роздрібною), до якої входять ціна виробництва промисловості, а також витрати обігу і торговий прибуток: , (3.15) , (3.16) де – ціна оптова; – ціна роздрібна; – чисті витрати обігу; – прибуток торговий. В роздрібній ціні торговцю повертаються витрати обігу і отримується торговий прибуток. Додаткові витрати обігу враховуються разом з витратами виробництва, адже вони є прямим продовженням останніх. Чисті витрати обігу відшкодовуються через торгову націнку до оптової ціни.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Торговий капітал і торговий прибуток» з дисципліни «Економічна теорія»
