Найбільш загальними характеристиками поняття «міський простір» є форма міста та його розміри.. Типологія форм міста різноманітна: компактні, багатоядерні, довгасті (лінійні, смугові), розмежовані (вузлові, ядерні). Залежно від кількості населення міста в Україні вважають: малі - населення до 50 тис. чол.; середні - 50-100 тис. чол.; великі - 100-250 тис. чол.; дуже великими — 250-500 тис. чол.; найбільшими - понад 500 тис. чол.; міста-мільйонери - понад за 1 млн чол. За народногосподарським профілем міста розподіляють на: промислові, транспортні, курортні, історичні міста, багатофункціональні (без вираженої спеціалізації). За природними умовами виділяють міста середньої смуги, північної та південної зон, а також розташовані в екстремальних умовах. Використовується класифікація міст за типами зростання: швидко зростаючі, обмеженого розвитку, що стабілізувалися або з стоком населення. Окрім цього широко застосовуються історичні класифікації міст за часом виникнення й історією розвитку, а також класифікації, що відображають цінності історико-архітектурної та культурної спадщини. Економіка розглядає місто як елемент системи народного господарства, одну з форм розміщення виробничих сил, елемент системи розселення, мережі населених місць. Промисловість разом з установами, що обслуговують тяжіюче до міста населення навколишньої території, що межує з містом, складає економічну базу міста. Урбанізована територія (urban агеа) - це центральне місто й приміська зона, а також самоврядні міські населені пункти, що мають щільне центральне ядро ( не менше за 100 житлових одиниць) або території, що не є містом з щільністю проживання понад 1 тис. чол. на км2. Місто, містечко, селище, приміська зона - усе це урбанізовані території, на відміну від сільської місцевості. Територіально місто обмежує умовна лінія, яка відділяє землі, що знаходяться в користуванні міської влади, від території інших землекористувачів – міська межа. У розвиненій ринковій економіці первинним для розвитку міської території є проект планування, основна мета створення якого законодавчо захистити в соціальному плані городян, спрямувати суспільний інтерес до пріоритетів розвитку міських територій, напрямів розвитку різних видів діяльності в місті, спрямованих на його подальший розвиток. Уже на рівні створення проекту планування в такій системі як повноправні учасники вироблення рішень з міської території з'являються представники найближчих територій. У цій системі, місто - єдине ціле, в ньому всі питання вирішуються багатьма суб'єктами відносин на компенсаційній основі. У такій системі можна вести мову про саморозвиток міста як об'єктивну закономірність, можливість самостійної (в межах обов'язкового додержування сервітутів) діяльності інвестора, яка стимулюється податковою політикою. Міське середовище - конкретна просторова форма міських процесів, що забезпечують нормальне функціонування територіальної спільності та дозволяють місту здійснювати свою роль у системі вищого й нижчого рівня. Розумно організоване міське середовище перетворює неживі об'єкти нерухомості та землю під ними на живий організм, зручний для виробництва й споживання життєвих благ , наповнює землю та будови споживчою й ринковою вартістю. Сьогодні зростає щільність населення (й відповідно насиченість міського і середовища за низької його якості) в периферійних районах за недостатнього використання земель центральної частини міст, надлишкові та неефективному розташуванні промислових зон, істотному дефіциті житла й нерухомості комерційного призначення та інших проблемах. Щоб виправити ситуацію, необхідно розвивати ринок нерухомості, стимулюючи конкурентну боротьбу за кращі ділянки землі в конкретному місті. Як регулятори ринку нерухомості (особливо на початкових етапах) виступають соціально-містобудівні та екологічні програми, що враховують культурно-історичні особливості міст. Планування в ринковій економіці не перешкоджає, а допомагає структурно-просторовій організації землекористування. Міське планування. Під час переходу України до ринкової економіки, так само як і на Заході, перед міським плануванням постали дві основні проблеми. Перша полягає в тому, що нова система планування має не лише обмежувати, контролювати й направляти попит і використання міського простору, але й також стимулювати, залучати кошти та сприяти будівництву й розвитку. Водночас, це друга проблема, необхідно захистити соціальні права населення міст у разі змін форм власності на землю (нерухомість) та зміні механізму розрахунку за комунальні послуги і користування елементами міської інфраструктури. У колишніх соціалістичних країнах пошук нових форм містобудівної діяльності обумовлений декількома обставинами, серед яких називають передусім відмову від жорсткого централізованого планування та фінансування, зміну форми власності на землю і нерухомість, потребу в скороченні термінів розробки та узгодження проектних пропозицій. Вітчизняна школа містобудування досі має слабку теоретичну базу і не встигла накопичити досвіду практичної організації середовища мешкання, хоча науковців в Україні не бракує. Відтак, стає зрозумілим, чому в процесах оптимізації взаємодії людини з природою важлива роль належить містобудівній діяльності та просторовій організації держави. Реформування суспільно-виробничих відносин спричининює потребу дослідження проблеми розвитку регіональних систем за умов жорстких екологічних, ресурсних та моральних імперативів, з особливою гостротою ставить проблему гармонійного розвитку міст та територій. У містобудівній діяльності ці проблеми мають вирішуватись у всій повноті та цілісності й потребують переходу від ситуативного до стратегічного управління містами, розвитку містобудівної теорії на засадах системного підходу та сучасних концепцій простору, мають бути орієнтованими на поліпшення соціальних, екологічних та економічних умов життя людей. Значення цього напряму в розвитку держави є особливо важливе, адже в Україні налічується більше 400 міст (з них 106 з населенням понад 50 тис. мешканців). Мешканці міст становлять дві третини населення України, тут концентруються основні промислово-виробничі фонди, фінансово-кредитні й науково-дослідні установи, зосереджено основні політичні, соціальні, інформаційні та управлінські зв'язки. Міста виступають центрами культурного та духовного життя нації. Світовий досвід підтверджує, що суспільство, яке не здатне витворити ефективну урбанізовану систему, не може прогресивно трансформуватись й розвиватись. Не зменшуючи значення аграрної компоненти суспільного розвитку, розвиток України, в першу чергу, слід вести через підтримку та трансформацію міст. Потрібно не тільки зберегти урбаністичний потенціал держави, а й перетворити його на важливий фактор суспільного прогресу. Містобудування, як цілеспрямована діяльність з формування населених пунктів, має давню історію. Вже в середині III - на початку II тисячоліття до н.е. в країнах давніх цивілізацій під час забудови поселень використовували елементи регулярного планування. У Біблії містобудування розглядається як один з видів мистецтва та ремісництва. А мистецтво спорудження міст приписують самим богам, які передали людям свої знання в цій галузі. Містобудування охоплює не лише будівництво і не тільки в містах. Воно трансформується разом з суспільством. У найзагальніших рисах - це багатогранна діяльність, спрямована на комплексну організацію матеріально-просторового середовища суспільної життєдіяльності в населених пунктах. У статті 1 Закону України "Про основи містобудування" містобудування визначене як цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, їх об'єднань зі створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, яка охоплює прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування ,спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів із збереженням традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури. Об'єктами містобудування є місто та його елементи: житлові та промислові райони, громадські центри, зони відпочинку, а також розвинуті системи населених пунктів й прилеглі до них території, системи розселення в межах великих регіонів чи країни в цілому. Та, незалежно від об'єкту, завдання містобудування залишається незмінним - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням. На нашу думку, це не достатньо повне тлумачення цього поняття. Нині районне й міське планування набуває значення комплексного територіального проектування, що об'єднує всю систему територіально виражених робіт. Багато хто сприймає містобудування лише як архітектурну діяльність. Але насправді в розробці містобудівних проектів беруть участь фахівці 15-20 спеціальностей, які готують рішення з широкого кола соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, інженерно-технічних і архітектурно-композиційних питань. Тому містобудування як теорія й практика планування та забудови населених пунктів грунтується не лише й не стільки на теорії архітектури, скільки на економічному, соціологічному, географічному, екологічному та інженерному знанні. Тому вважаємо за доцільне навести тут уточнене нами тлумачення поняття „містобудування". Містобудування - це цілеспрямована діяльність державних та підприємницьких структур з формування досконалого організаційно-економічного механізму створення й підтримання об'єктів архітектури і будівництва; прогнозування і планування забудови територій; регулювання виконання будівельних робіт; проектування й здійснення благоустрою, що являє собою систему методів та засобів, взаємодія яких між собою забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх суб'єктів містобудування. Містобудівна діяльність містить значні за обсягом розділи теоретичних обгрунтувань, що зріднює її за характером з науковою діяльністю. Як галузь наукового знання, містобудування досліджує закономірності формування та функціонування територіальних систем різного ієрархічного рівня, розробляє принципи й критерії прийняття проектних рішень у вигляді: правил і норм проектування, стереотипних елементів містобудівних рішень, технологій та методичних розробок окремих проектних завдань, моделей-концепцій перспективного розвитку територіальних систем. Практична містобудівна діяльність охоплює різноманітні напрями (рис. 13.1).
Рис. 13.1 Пріоритетні напрями містобудівної діяльності
Таким чином, в системі управління розвитком міста за прийняття та здійснення містобудівних рішень відповідальні три сфери: а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція розвитку міста; б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного шляху розвитку і засобів його реалізації; в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень. Розвиток містобудування в країні заснований на Конституції України, що гарантує права громадян на сприятливе середовище мешкання, житло та усі форми соціального обслуговування, що й складає предмет планування та забудови міст і населених пунктів. Формування міського середовища забезпечує нормативно-правова база містобудування. Сьогодні вже необхідно вести мову про зміст й шляхи становлення нормативно-правової бази містобудування, яка забезпечує правове поле взаємодії сіх учасників формування міського середовища. Одним із перших був Закон України «Про основи містобудування». Його зміст доповнили Закон України ,,Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування", Положення про архітектурно- будівельний контроль, Правила забудови населених пунктів, окремі положення Цівільнового та Земельного кодексів України. Прийняття Містобудівного кодексу розкриватиме повноваження та механізми, які пов'язані з управлінням на республіканському, регіональному й місцевому рівнях. Цей закон може бути підмурком, на якому можна будувати нові правові відносини в галузі містобудування, розвивати регіональне законодавство. Найменш розробленим зараз є місцевий рівень - муніципальний. У деяких містах розробляють місцеві акти - містобудівні статути, правила землекористування та забудови й інші документи, що регулюють взаємовідносини між усіма суб'єктами містобудівної діяльності, визначають вимоги до міського середовища. Однак якої-небудь загальноприйнятої методики розробки або загальних вже сталих положень немає, хоч йде активна робота по лінії Держбуду України, різноманітних Спілок з питань будівництва й регіоналістики. Розробка містобудівних норм і стандартів також набуває децентралізованого характеру з виділенням трьох рівнів -республіканського, регіонального та місцевого {муніципального). Тут виникають практично однакові проблеми - взаємоузгодження нормативних документів, розподілення їх компетенції, порядок розробки та нердження. Основним принципом є встановлення на республіканському рівні мінімально або максимально припустимих параметрів залежно від характеру нормативів. На регіональних або місцевих рівнях ці параметри можуть Уточнюватися ішьки в тому випадку, якщо це буде сприяти поліпшенню якості міського середовища, підвищенню безпеки, надійності функціонування міських систем. Зарубіжний досвід показує, що проектна практика в галузі містобудування йде шляхом виключення непотрібної деталізації проектів, того, що не можна точно передбачати, а можна встановити тільки певні межі прогнозування. У цих межах за участі всіх суб'єктів містобудівної діяльності (влади, населення, інвестора, проектувальника) можуть з'явитися різні конкретні рішення. Зараз у нашій країні змінилося традиційне розуміння генеральних планів міст як всеосяжних проектів 25-30 років. Головним стає принцип зонування території міста з переважно «дозволеного» функціонального використання території з встановленням регламентів для окремих територіальних зон в умовах конкретної містобудівної ситуації. Особливо це стосується областей Західного регіону. Це стає важливим у зв'язку з розвитком приватної власності на об'єкти нерухомості та необхідністю раціонального використання міської території. Генплан -це структурний документ, що визначає перспективний територіальний розвиток міста і його основних структуроутворюючих елементів. У складі генплану передбачається укрупнене зонування території, як правило, функціональне. Головне завдання генплану - це створення комунікаційного каркаса, розміщення основних центрів тяжіння, формування системи відкритих просторів (природного комплексу) на основі оцінки ресурсів й прогнозування розвитку за комплексом чинників. У більшості міст України існуючі генеральні плани застаріли, відсутні містобудівні прогнози розвитку на перспективу з урахуванням соціально-економічних умов, що змінилися. Тому необхідний передусім перегляд генпланів в аспекті розв'язання структурних питань, охоплюючи територіальний розвиток, розвиток транспортної та інженерної інфраструктури. Це питання вирішується в рамках розробки Концепції Генерального плану без детального опрацювання окремих галузевих питань. Так, у 2003 році відповідно до пріоритетних завдань, визначених програмою дій уряду, була продовжена робота щодо вдосконалення законодавчої і нормативної бази містобудівної діяльності. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1291 у 2003 році проведено моніторинг реалізації Генеральної схеми планування території України за 2002 рік. Форми надання вихідної інформації погоджено відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влад, розглянуто і схвалено Координаційною радою з реалізації Генеральної схеми планування території України і затверджено наказом Держбуду України від 12.05.03 №53. За участю уповноважених центральних та місцевих органів виконавчої влади узагальнено інформацію щодо стану реалізації Генеральної схеми, проведено всебічний аналіз розвитку території України за видами та режимами переважного використання, розвитку систем розселення, інженерно-транспортної інфраструктури, національної екологічної мережі, оздоровчо-рекреаційно, та туристичного комплексів, забезпечення сталого розвитку населених пунктів, стану розробки та реалізації містобудівної документації. Визначено позитпши тенденції щодо розвитку транспортної системи країни, об'єктів національної екологічної мережі, прикордонних територій. Динаміка основних показників, що характеризують розвиток господарського комплексу, соціальної сфери, інженерної та транспортної інфраструктури, свідчить про набуття ними в цілому позитивних тенденцій. У той же час продовжується зростання негативних демографічних тенденцій. Загальна чисельність населення України за між переписний період 1989 - 2001 рр. зменшилася на 3,2 млн чол. (6,2%) , в тому числі у 2000-2002 рр. - на 1,7 млн чол. (3,4%). Позитивні зміни у функціональній структурі переважного використання територій носять стабільний характер і в цілому відповідають напрямкам, визначеним Генеральною схемою. Разом з тим, помітна тенденція збільшення площі населених пунктів не за рахунок забудованих земель, а в першу чергу - за рахунок земель інших категорій. Нерівномірним залишається містобудівне освоєння територій по регіонах (висока частка земель під відкритими розробками, кар'єрами у Донбасі та інше). Відзначається стабільний розвиток житлового будівництва. Обсяги будівництва у 2002 р. порівняно з 2001 р. зросли на 2,3%, при цьому у міських поселеннях цей приріст склав 1,8%, у сільських - 4,2%. Найбільші темпи житлового будівництва характерні для Києва, найбільший приріст житлового фонду на одного мешканця -ум. Києві, а також у Вінницькій, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Київській, Одеській, Харківській та Хмельницькій областях. Житлова забезпеченість за рік зросла на 0,9% і склала 21,3 м кв. на мешканця, проте залишається майже у 2 рази нижчою, ніж у розвинених країнах Європи. Активно розвивається транспортна система. За 2002-2003 рр. введені в дію ділянки швидкісних залізничних магістралей Київ-Харків та Київ-Дніпропетровськ, продовжується будівництво автобану Київ-Одеса. Починає відроджуватись морський та річковий транспорт, зростають авіаперевезення. Під час проведення моніторингу Генеральної схеми значну увагу приділено питанням сталого розвитку населених пунктів, у першу чергу, малих міст, селищ та сіл. Відзначено позитивні тенденції, зокрема, зростання житлової забезпеченості, покращення економічного стану, зменшення безробіття. Водночас негативні демографічні процеси, скорочення фінансування розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури цих населених пунктів порушують планувальний каркас систем розселення, призводять до деградації містоутворюючої та містоослуговуючої сфер та потребують додаткового врегулювання. У результаті проведення моніторингу встановлено необхідність прискорення розробки схем планування територій Чорного та Азовського морів, спільних проектів містобудівного розвитку транскордонних територій Україна-Словаччина та Україна-Білорусь, схем планування територій, місцевих правил забудови. Практичний досвід проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми у 2003 році визначив окремі проблемні питання, зокрема, необхідність спрощення форм та приведення їх у відповідність до звітності на районному та обласному рівнях. Внаслідок цього, за інформацією місцевих державних адміністрацій, виникли значні труднощі у збиранні інформації. Крім того, підготовку інформації щодо моніторингу реалізації Генеральної схеми було покладено в основному на управління містобудування та архітектури, що призвело до затягування термінів та неповного відображення встановлених показників. Таким чином, досвід проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми свідчать про успішну організацію його здійснення, активну участь у його проведенні центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також — важливість результатів здійснення моніторингу для конкретизації основних напрямків містобудівного розвитку регіонів та окремих населених пунктів України. Місцеві правила забудови повинні бути загальнодоступним документом для інформування інвесторів, власників нерухомого майна, широкої громадськості про дозволені види використання території населеного пункту та існуючої забудови, розміщення нових об'єктів, про стандартний порядок вирішення питань будівництва, реконструкції, ремонту, благоустрою тощо. Очікується, що впровадження місцевих правил забудови в управлінську практику органів місцевого самоврядування створить сприятливі умови для розгортання інвестицій у будівництво, підвищить рівень захисту майнових прав населення. На сьогодні облдержадміністраціями вже розпочато роботи з оновлення містобудівної документації на регіональному рівні. Так, завершується розроблення схеми планування території Миколаївської області, продовжуються роботи по Донецькій, Волинській, Львівській та Луганській областях, з поточного року заплановано розроблення схем планування територій Рівненської, Дніпропетровської, Херсонської, Кіровоградської та Одеської областей. Завершено розробку генпланів більшості обласних центрів (Запоріжжя, Полтава, Житомир, Львів, Чернігів, Херсон, Рівне, Суми, Харків, Ужгород та ін.), діє генплан розвитку м. Києва до 2020 року, затверджені заходи з його реалізації. Також розроблені генеральні плани раду середніх і малих міст України (Яремчі Івано-Франківської області, Кирилівки Запорізької області та ін.), продовжується розроблення генеральних планів міст Севастополя, Дніпропетровська, Луцька, Донецька, Одеси, національних курортів Велика Ялта, Євпаторія, Алушта, міст обласного значення та районних центрів (Переяслав-Хмельницького, Білої Церкви, Дніпродзержинська та багатьох інших). Розроблені і затверджені регіональні правила забудови Автономнім Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Донецької, Івано-Франківської Київської, Кіровоградської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської та Чернівецької областей, в 59 містах України затверджені місцеві правила забудови. В той же час ця робота потребує суттєвої активізації. Поки ще недостатньо активно коригуються генеральні плани малих міст, селищ та сіл, не розгорнуто широкомасштабну роботу з підготовки місцевих правил забудови. Продовжується робота щодо спрощення дозвільної системи в будівництві. На місцевому рівні держадміністраціям та виконавчим органам місцевого самоврядування доручено вжити заходів з комплексного обслуговування замовника (забудовника), спрощення процедур та зменшення пов'язаних з ними витрат. В першу чергу пропонується: вдосконалення процедури надання земельної ділянки для розміщення будівництва, виключення при цьому додаткових погоджень, створення можливості для виконання проекту відведення земельної ділянки одночасно із розробленням проекту будівлі; створення "єдиного офісу" з надання вихідних даних для проектування; запровадження комплексної експертизи проектної документації з одночасним виключенням відомчих експертиз. Аналізуючи загальні тенденції містобудівної діяльності в Україні, необхідно зазначити таке. У 2003 році порівняно з попередніми роками значно зросли обсяги фінансування з місцевих бюджетів на розробку містобудівної документації: порівняно з 2002 роком - зростання у 2,17 раза, а порівняно з 1999 роком - у 15,4 раза (див. рис. 13.2). У 2003 році кількість затвердженої містобудівної документації порівняно з 2002 роком зросла більше, ніж удвічі (на 104%) й перевищила рівень 2000 року (див. рис. 13.3).
Рис. 13.2 Фінансування містобудівної документації з місцевих бюджетів, тис. грн.
Рис. 13.3 Стан затвердження містобудівної документації, одиниці.
У 2003 році кількість виданих архітектурно-планувальних завдань порівняно з 2002 роком зросла на 25%, що свідчить про тенденцію пожвавлення інвестиційної діяльності у будівництві. У 2002 році позитивних зрушень не спостерігалось (див. рис. 13.4). Також дещо збільшилася в 2003 році, порівняно з 2002 роком і кількість виданих будівельних паспортів на забудову індивідуальних земельних ділянок (на 2%). В 2000 році зростання цього показника, порівняно з 1999 роком, склало 10%, у 2001 році, порівняно з 2000 роком, - збільшення на 20%. У 2002 році спостерігалось зменшення кількості виданих будівельних паспортів, порівняно з 2001 роком (див. рис. 13.5).
Рис. 13.4 Кількість виданих архітектурно-планувальних завдань на будівництво, одиниці.
Рис. 13.5 Кількість виданих будівельних паспортів, одиниці.
У 2003 році дещо зменшилася кількість містобудівних та архітектурних конкурсів (порівняно з 2002 роком - на 13%). Кількість проведених містобудівних та архітектурних конкурсів у 2000 році порівняно з 1999 роком зросла на 47%, у 2001 році порівняно з 2000 роком - цей показник збільшився на 4%. У 2002 році спостерігалося значне збільшення кількості проведених містобудівних та архітектурних конкурсів порівняно з минулими роками (див. рис. 13.6). У 2003 році, порівняно з минулими роками активізувалась робим містобудівних рад: кількість проведених засідань містобудівних рад у 2003 році порівняно з 2002 роком, зросла на 17 %, що підтверджує позитивну тенденцію останніх років. Так, кількість проведених у 2000 році порівняно з 1999 роком засідань містобудівних рад зросла на 20%, у 2001 році порівняно з 2000 роком, -на 3%, у 2002 році, порівняно з 2001 роком - на 17 % (див. рис. 13.7). Наведені узагальнені показники складаються з конкретних результатів містобудівної діяльності на місцях, активність якої за областями України суттєво відрізняється:
Рис. 13.6 Проведення містобудівних та архітектурних конкурсів, одиниці.
Рис. 13.7 Проведення засідань містобудівних рад, одиниці.
- на розробку містобудівної документації з місцевих бюджетів в АР Крим було виділено 2,7 млн грн, у Луганській області - 655 тис. грн, Донецькій -(96,5 тис. грн, Херсонській - 340 тис. грн, у той же час у Волинській, Житомирській, Київській - 0 грн; - розроблено генеральних планів, проектів детального планування та проектів забудови у Львівській області - 52 (44 затверджено), у Хмельницькій - 51 (51 затверджено), Одеській - 43 (38 затверджено), в той же час у Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській та Чернівецькій - 0; - регіональні правила, розроблені в АР Крим, Вінницькій, Волинській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Чернівецькій областях, в решті 10 областей - відсутні; - місцеві правила розроблені в кількості у Волинській області - 5, Львівській - 5, Вінницькій - 4, Запорізькій - 4, Чернігівській - 4, в АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Луганській та Харківській - 0; - кількість виданих архітектурно-планувальних завдань становить у Луганській області - 1486, Хмельницькій - 1386, Волинській - 1315, поряд з цим, у Львівській - 279, Чернівецькій - 314, Київській - 323; - кількість виданих будівельних паспортів у Черкаській області становить 2726, Тернопільській - 2360, Закарпатській - 2097, Вінницькій - 1707, АРК - 1560, поряд з цим, у Херсонській - 183, Житомирській - 259, Харківській - 272; - проведено містобудівних і архітектурних конкурсів у Миколаївській обл. -38, Хмельницькій - 28, Сумській -27, в той же час у Кіровоградській, Рівненській, Харківській та Херсонській областях - по 1, в АРК, Дніпропетровській та Київській областях (другий рік поспіль) - 0; - проведено засідань містобудівних рад у Луганській області - 213, в Миколаївській - 203, в Полтавській - 143, в Запорізькій - 133, поряд з цим, у Донецькій - 5, в АР Крим - 13, у Тернопільській - 17. Докладна інформація щодо стану містобудівної діяльності в регіонах України наведена у таблиці 13.1. У містобудуванні планування та прогнозування за нових соціально- економічних умов трансформується від галузевого, відомчого до територіального, від командно-адміністративного до науково обгрунтованого й суспільно сприйнятого, від детермінованого до ймовірностного. Правове регулювання за цих умов постає найважливішим доповнюючим механізмом розвитку міста, але не замінником територіального міського планування в новому його розумінні Тому в містах, перш ніж перейти до правового зонування, необхідно подивитись на якій структурній основі це можна зробити. Важливе значення має залучення широких верств населення для розв'язання містобудівних завдань, охоплюючи розробку стратегічних планів розвитку міст. В Україні цей досвід лише напрацьовується, адже раніше генплани були закритими документами, в яких населення взагалі не брало участі. Містобудівні проблеми просторового розвитку України мають розглядатися в тісному зв'язку з державною стратегією стійкого розвитку країни, охоплюючи комплексне поетапне розв'язання соціальних, екологічних та економічних проблем на трьох рівнях: республіканському, інституціональному, місцевому.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Міський простір» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
