Основні засоби – одна з складових національного багатства країни. До них відносяться основні засоби державних, колективних, комунальних, громадських підприємств і організацій, фонди інших держав та міжнародних організацій, а також основні засоби, що перебувають в особистій власності населення. Основним завданням функціонування підприємства є виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) в результаті поєднання і взаємодії в процесі виробництва трьох його основних елементів: засобів праці, предметів праці та праці людини. Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, які, в свою чергу, поділяються на основні і оборотні. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби‖ трактує основні засоби як матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік). Згідно названого вище стандарту основні засоби класифікують за такими групами: Земельні ділянки Капітальні затрати на поліпшення земель Будинки, споруди та передавальні пристрої Машини та обладнання Транспортні засоби Інструмент, прилади, інвентар (меблі) Багаторічні насадження Інші основні засоби Бібліотечні фонди
243
Малоцінні необоротні матеріальні активи Тимчасові (не титульні) споруди Природні ресурси Інвентарна тара Предмети прокату Інші необоротні матеріальні активи. Слід зазначити, що в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств‖ вживається термін не „основні засоби‖, а „основні фонди‖. Під терміном „основні фонди‖ у зазначеному Законі розуміються матеріальні цінності, які використовуються у господарській діяльності платника податків впродовж періоду, що перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним зносом. Згідно із зазначеним законом основні фонди поділяються на чотири групи: група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 – автомобільний транспорт та вузли до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приналежності до нього; група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації. Необхідно зазначити, що більш деталізованою і прозорою є кваліфікація основних засобів, яка подана в П(С)БО 7 „Основні засоби‖. З точки зору участі основних засобів у виробничому процесі та їх впливу на предмети праці вони поділяються на:
244
1) активну частину, яка включає машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар; 2) пасивну частину, до якої відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої та інші основні засоби. За призначенням основні засоби поділяють на власні та залучені. Власні засоби знаходяться безпосередньо на балансі підприємства (організації), а залучені це ті, що взяті в тимчасове користування в іншого підприємства (організації) на умовах оренди чи надання послуг. За використанням основні засоби поділяються на діючі та бездіючі. Засоби, які безпосередньо не беруть участь в створені продукції і призначені для задоволення соціально-побутових потреб працівників підприємства відносяться до основних засобів невиробничого призначення. При формуванні основних засобів підприємств повинні враховуватись особливості кожного об’єкту, їх складових. Кожен об’єкт може виконувати свої функції, а їх комплекс певну роботу в складі комплексу, а не самостійно. У тих випадках, коли об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), тоді кожна з його частин може вважатися об'єктом основних засобів і відповідним чином знаходити відображення в бухгалтерському обліку та у звітності підприємства. Співвідношення окремих видів (груп) основних виробничих засобів, виражених у відсотках до їх загальної вартості на підприємствах характеризує їх видову (технологічну) структуру. На підставі даних про видову (технологічну) структуру основних засобів судять про прогресивні зміни в їх складі, які відбуваються під впливом багатьох факторів. Найбільш серед них можна виділити такі: науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва; прогресивні форми організації виробництва; відтворювальна структура капітальних інвестицій при формуванні нових основних засобів;
245
розміщення підприємства і його кооперовані зв'язки; вартість будівництва нових об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування. В інтересах суспільства і окремих підприємств є досягнення такої видової (технологічної) структури основних засобів, яка дозволяє здійснювати ефективну організацію процесів виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) високої якості та конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тому поряд з намаганнями збільшувати активну частину основних засобів підприємства, яка характеризує підвищення його технічного рівня, треба постійно дбати про необхідну кількість і утримання в належному стані інших груп основних засобів. Досягнення оптимального співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів дає змогу досягти злагодженого функціонування підприємств і високих результатів їх діяльності. Видова (технологічна) структура основних засобів підприємств має галузевий характер. Так, в промисловості питома вага будівель і споруд становить в середньому 47%, машин і устаткування – 45% до загальної їх величини, в будівництві відповідно 36% і 62%. На транспорті основну питому вагу, майже 69%, складають транспортні засоби, значно менше всі інші види основних фондів. Видова класифікація основних засобів має загальне пізнавальне значення для оцінки структури використання засобів праці. Чим більша питома вага активної частини основних засобів, тим прогресивніша їх структура. Поліпшення видової (технологічної) структури основних засобів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, машин і механізмів, механізації виробництва, правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації устаткування, що не використовується, будівельної техніки тощо. Оцінювання основних засобів. Планування відтворення основних засобів, амортизація, мобілізація резервів підвищення фондовіддачі
246
зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання основних засобів. Облік їх ведеться у натуральних та вартісних показниках. Натуральні показники характеризують певні його параметри (продуктивність, масу, габарити тощо). Вони використовуються для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визначення технічного стану основних засобів. Вартісні показники основних засобів дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, визначити собівартість продукції, рентабельність організації. Виходячи із особливостей тривалого функціонування та поступового спрацювання засобів праці, умов постійної динаміки їх відтворення; використовують декілька видів оцінки основних засобів. Серед них слід назвати оцінку за первісною вартістю, справедливою (реальною) вартістю, переоціненою (відновленою) вартістю та ліквідною вартістю. Первісна вартість основних засобів – це фактична їх вартість (собівартість необоротних активів), представлена в сумі грошових коштів, які підприємство сплатило або витратило на придбання (створення) необоротних активів. Первісна вартість основних засобів формується із ціни їх придбання, в яку входять суми оплачені постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт, реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (отриманням) основних засобів, якщо останні не відшкодовуються підприємству; витрати, пов’язані зі страхуванням ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання в процесі виробництва та виконання інших функцій.
247
Первісна вартість – це вартість будівництва або придбання об’єктів. За первісною вартістю зараховуються на баланс підприємства придбані у постачальників або створені власними силами основні засоби. Згідно П(С)БО 7 під первісною вартістю розуміють історичну (фактичну) собівартість необоротних активів або справедливої вартості інших активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів. Первісна вартість об’єктів основних засобів складається з таких витрат: сума, що сплачується постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт; реєстраційні засобів; суми ввізного мита; суми непрямих платежів у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придбані для використання із запланованою метою. Поряд з цим в П(С)БО-7 „Основні засоби‖ ґрунтовно розглядається цілий ряд інших важливих обставин, за яких об’єкт основних засобів оцінюється за первинною вартістю. П(С)БО вводить такий новий вид оцінки основних засобів як їх справедлива вартість. Під справедливою вартістю слід розуміти суму, за якою може бути здійснений обмін активу в результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Для визначення справедливої вартості підприємству необхідно знати ринкову вартість. У разі відсутності даних про ринкову вартість основних збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюється в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних
248
засобів справедлива вартість може бути визначена як відновлювана вартість або вартість заміщення. Відновлювана вартість – це сума витрат відтворення точно такого ж об’єкта, з аналогічними функціями, з тих же матеріалів, за таким самим архітектурним проектом. Вартість заміщення – це вартість відтворення аналога за функціями, але із застосуванням нових технологій, дизайну, матеріалів. У балансі підприємства відображається первісна і залишкова вартість основних засобів. Остання визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості основних засобів, яку вони в процесі виробництва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість основних засобів на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів після закінчення періоду їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з його вибуттям. Показники ліквідаційної вартості є розрахунковими, оскільки вони визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості дає змогу більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкта, яка має бути віднесена на витрати впродовж періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості). Підприємство здійснює переоцінку об’єктів основних засобів, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості, на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта основних фондів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів до якої належить цей об’єкт. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначаються множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта
249
основних засобів на індекс переоцінки, який визначається шляхом ділення справедливої вартості об’єкта на його залишкову вартість. Отже, економіко-аналітична діяльність в організації повинна бути спрямована на: визначення складу, динаміки, структури, ступеня оновлення і вибуття основних засобів, їх технічного стану; визначення ступеня використання основних засобів, на основі проведених розрахунків фондооснащеності, фондовіддачі, її динаміки; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання активної частини основних засобів; пошук шляхів зниження витрат на утримання та експлуатацію будівельної техніки; розробку організаційно-технічних та економічних заходів щодо підвищення ефективності використання активної частини основних засобів. Джерелами інформації для дослідження основних засобів підрядних будівельних організацій є: паспорт організації, план технічного розвитку, форма № 1 „Баланс підприємства‖; форма № 4 „Звіт про власний капітал‖; форма № 1-кб „Звіт про виконання підрядних робіт‖; форма № 11-03 „Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)‖. Крім названих джерел інформації, для аналізу використовують дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку основних засобів тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сутність, класифікація та оцінка основних засобів» з дисципліни «Економіко-аналітична діяльність в організації»
