Етапи розвитку інформаційної сфери економіки в Україні та їх характеристика
Історичний підхід до вивчення закономірностей розвитку будь-яких процесів чи явищ є надзвичайно поширеним, оскільки джерелом прогнозу можливого перебігу подій, розвитку процесу в майбутньому є знання минулого, його передісторії, знання закономірностей та законів розвитку тощо. Аналізуючи етапи розвитку інформаційної діяльності в Україні, будемо звертати увагу в основному на економіко-організаційні аспекти, проте не забуваючи, що лише 10 років Україна, як самостійна держава, може приймати рішення з цього та з усіх інших питань економічного та політичного життя країни. В історії розвитку інформаційної сфери економіки України як галузі народного господарства заведено виділяти декілька етапів, що різняться організаційними формами використання обчислювальної техніки (ОТ). На першому етапі (1949—1962 рр.) ЕОМ використовувалися в основному в наукових дослідженнях для автоматизації розрахунків. Умови для використання ЕОМ в управлінні економікою і технологічними процесами ще не склалися. Тому на цьому етапі застосування ОТ централізовано ще не планувалося, не було системи управління такими роботами. Другий етап (1962—1964 рр.) поклав початок централізованому плануванню впровадження ОТ у народне господарство та використанню її для автоматизованого управління економіко-організаційними процесами. Було створено низку спеціалізованих підприємств з виробництва ЕОМ та обчислювальних центрів (ОЦ): Головний ОЦ Держплану СРСР; ОЦ Центрального економічно-математичного інституту АН СРСР; ОЦ деяких міністерств і відомств. На третьому етапі (1964—1970 рр.) утворено органи, що керували створенням і використанням ОТ у народному господарстві: відповідні відділи Держплану СРСР, Держкомітету з науки та технологій (ДКНТ); головне управління обчислювальних робіт у ЦСУ СРСР і союзних республіках; міжвідомча рада при ДКНТ і Президії АН СРСР з упровадження математичних методів та ОТ у народному господарстві. За цей період значно розширилася сфера використання ОТ для автоматизації процесів планування, обліку та управління, в наукових та інженерних розрахунках, автоматизації технологічних процесів у галузях народного господарства. У багатьох міністерствах і відомствах, на підприємствах, у науково-дослідних і науково-конструкторських організаціях були створені ОЦ і, відповідно, автоматизовані системи управління (АСУ) на їх основі. Формуються науково-дослідні, проектно-конструкторські та технологічні організації, що спеціалізуються на роботах, пов’язаних зі створенням і впровадженням ОТ. Разом із тим мали місце й суттєві вади: недостатньо контролювалося виконання завдань народно-господарського плану з впровадження ОТ; недостатньо були налагоджені планування і координація науково-дослідних, проектних і конструкторських робіт; не було врегульовано фінансування їх. Четвертий етап (1970—1976 рр.) характеризується формуванням державного підходу до використання ОТ. У 1970 р. було прийнято рішення про створення загальнодержавної системи збирання та оброблення інформації для потреб обліку, планування та управління народним господарством (ЗДАС) як сукупності взаємодіючих АСУ різного призначення. Державну мережу обчислювальних центрів (ДМОЦ) і загальнодержавну систему передавання даних (ЗДСПД) визначено організаційно-технічною базою цієї системи. З метою координації робіт зі створення ЗДАС і державної мережі обчислювальних центрів при Держкомітеті з питань науки і техніки створюється Всесоюзний науково-дослідний інститут з проблем організації управління (ВНДІПОУ) і вводиться п’ятирічне планування розвитку виробництва та використання ОТ на державному рівні. За цей період створено значну кількість ОЦ та АСУ в різних галузях народного господарства. Однак їх ефективність була недостатньою. На п’ятому етапі (1976—1980 рр.) намічено до виконання низку важливих заходів щодо подальшого вдосконалення організації створення та використання ОТ. Це, зокрема, забезпечення подальшого розвитку й підвищення ефективності АСУ та ОЦ, послідовне об’єднання їх в єдину загальнодержавну систему збирання та оброблення інформації для обліку, планування та управління народним господарством, створення ОЦ колективного користування (ОЦКК) і кустових обчислювальних центрів (КОЦ). У цей період починає формуватися галузь з комплексного централізованого обслуговування засобів ОТ. Було прийнято комплексну програму розвитку виробництва та використання ОТ в народному господарстві, в межах якої проводилися роботи зі створення як окремих кустових ОЦ та ОЦ колективного користування, так і експериментальної мережі взаємодіючих ОЦ. Останню створено в кінці 70-х — на початку 80-х років на базі найбільш розвинених ОЦ організацій міст Москви, Риги, Києва, Томська, Новосибірська та Ташкента. Робота проводилася під керівництвом ВНДІПОУ (Всесоюзного науково-дослідного інституту проблем організаційного управління) Держкомітету з питань науки і техніки за участю провідних науково-дослідних інститутів АН СРСР, Держплану СРСР і союзних республік, інших міністерств і відомств. Початок шостого етапу розвитку інформаційної сфери економіки (1981—1985 рр.) пов’язаний з революційними змінами в елементній базі засобів ОТ — з виробництвом великих і надвеликих інтегральних схем і появою мікропроцесорів і мікро-ЕОМ. Могутній імпульс у своєму розвитку отримує галузь, пов’язана зі створенням і використанням комп’ютерів, значно розширюється сфера використання ОТ, зокрема: автоматичних маніпуляторах (промислових роботах); умонтованих системах автоматизації управління технологічним обладнанням, гнучких виробничих системах (ГВС); гнучких автоматизованих виробництвах (ГАВ). Використання мікро-ЕОМ, зокрема персональних ЕОМ, внесло суттєві зміни в організаційні форми використання ОТ. Якщо раніше основною організаційною формою застосування ОТ був обчислювальний центр (інформаційно-обчислювальний, кустовий, колективного користування), то в період, що розглядається, сформувалася тенденція переходу до децентралізованої обробки інформації через створення локальних мереж ЕОМ, в яких ЕОМ наближуються безпосередньо до користувачів і встановлюються в місцях виникнення інформації, — створюються автоматизовані робочі місця (АРМ). На цьому етапі прийнято низку важливих постанов і рішень, які мали значний вплив на подальше становлення інформаційної діяльності як виду економічної діяльності (галузі). Найважливішими з них були: рішення про організацію нового відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації (березень 1983 р., сесія річних зборів Академії наук СРСР). Інформатика трактувалася як «комплексна наукова та інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти розроблення, проектування, створення, оцінювання, функціонування заснованих на ЕОМ систем переробки інформації, застосування їх і вплив на різні сфери соціальної практики». Термін «інформатика» набуває нового дихання і використовується не тільки для відображення досягнень комп’ютерної техніки, а й пов’язується з процесами передавання та оброблення інформації; рішення про введення з 1985 / 86 навчального року в усіх середніх навчальних закладах курсу «Основи інформатики та обчислювальної техніки»; рішення про внесення в 1984 р. у Загальносоюзний класифікатор галузей народного господарства (ЗКГНГ) самостійної галузі — інформаційно-обчислювальне обслуговування (ІОО). Основою нової галузі згідно з прийнятим рішенням стали госпрозрахункові ОЦ та інші організації міністерств і відомств, що мають самостійний баланс і надають інформаційно-обчислювальні послуги підприємствам та організаціям. Їх об’єднання в самостійну галузь відбулося без адміністративного підпорядкування єдиному органу управління. Підприємства нової галузі підпорядковувалися тим міністерствам і відомствам, господарські об’єкти яких вони обслуговували (наприклад, Головний інформаційно-обчислювальний центр Міністерства автомобільного транспорту України підпорядковувався цьому ж міністерству). Разом із самостійними підприємствами інформаційно-обчислювального обслуговування — ОЦ різних типів цим видом діяльності займалися й структурні утворення, такі як відділи АСУ підприємств, ОЦ, що знаходилися на балансі підприємств, науково-виробничих і виробничих об’єднань, науково-дослідних інститутів, конструкторських, проектних та інших організацій, лабораторії, кафедри, відділи тощо. Оскільки ці структурні утворення не мали статусу юридичної самостійності, вони не увійшли до галузі інформаційно-обчислювального обслуговування. Станом на момент виділення галузі їх кількість становила 92,1%, а питома вага на 1.01.1994 р. — 86,2% від загальної кількості підприємств, зайнятих ІОО в Україні. На цьому етапі проводиться значна робота з поліпшення господарського механізму діючих ОЦ. Багато з них отримали статус юридичної особи, були переведені на госпрозрахунок, а отже, увійшли до галузі ІОО. Як результат — поліпшилася їх робота. У цей же період починається організаційне оформлення нової специфічної галузі народного господарства, пов’язаної з використанням ОТ — галузі виробництва програмних засобів. Спеціальною постановою Уряду на Міністерство приладобудування, засобів автоматизації та систем управління покладаються функції провідного міністерства з розроблення, виробництва та супроводу прикладних програмних засобів, створюється міжгалузевий фонд програмних засобів («Центрпрограмсистем», м. Твер (Калінін)) і регіональна мережа організацій з розроблення, виробництва та супроводження загальносистемних і прикладних програмних засобів ОТ. Так поступово сформувалася специфічна частина суспільного виробництва — інфраструктурна сфера використання ОТ, інформаційних технологій, що її склали декілька типів спеціалізованих організацій, діяльність яких пов’язана із: створенням автоматизованих систем управління різного призначення (за сучасною термінологією інформаційних систем); упровадженням і технічним обслуговуванням ЕОМ і засобів ОТ; виконанням робіт і наданням послуг зі збирання, зберігання, оброблення та видачі інформації користувачам; виробництвом програмних засобів. Сьомий етап (1986—1991 рр.) характеризується низкою організаційних рішень. У березні 1986 р. прийнято постанову Уряду про поліпшення координації робіт у галузі ОТ і підвищення ефективності її використання. Згідно з цією постановою було створено загальносоюзний Державний комітет з ОТ та інформатики (ДКОТІ), на який покладалася відповідальність за координацію всієї роботи зі створення, виробництва, використання та обслуговування засобів ОТ у народному господарстві. З першого липня 1991 р. ДКОТІ було ліквідовано, а його функції передано Комітету з інформатизації Кабінету Міністрів СРСР. Після виходу України з СРСР ці функції покладено на Комітет з проблем науки і технологій Кабінету Міністрів України. Новий етап (з 1991 р. і по сьогодні) можна охарактеризувати як етап становлення інформаційного ринку. Інформаційний ринок — це система економічних, організаційних і правових відносин з купівлі-продажу інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг. В Україні відбувається структурна перебудова галузі ІОО — створюються спільні підприємства, приватні, акціонерні компанії і фірми. Реорганізуються діючі ОЦ та інші структурні утворення. Створено Академію інформатики України і Національне агентство з питань інформатизації (НАІ) при Президентові України (1995 р.). У червні 1999 р, на основі НАІ, Держкомітету зв’язку та Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України створено Державний комітет зв’язку та інформатизації України. Спостерігається стабілізація, і навіть зниження, кількості інформаційних структур, оскільки більшість з них не витримали конкуренції або виявилися неспроможними працювати в нових ринкових (а радше — кризових) умовах. Різкий спад попиту на інформаційні послуги в результаті погіршання фінансового стану державних підприємств та організацій і певна «холодність» щодо інформаційних послуг з боку комерційних структур, які зрозуміли, що наявність інформації — необхідна, але недостатня умова успішної діяльності, змусив шукати нові шляхи розвитку інформаційної діяльності. Один із таких шляхів — розвиток організаційних форм інформаційного обслуговування на ринкових принципах господарювання. Протягом 1992—1993 рр. в Україні було прийнято низку законів і постанов щодо інформації. Найважливішими з них є: Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу в Україні)»; Закон України «Про інформацію»; постанова Кабінету Міністрів «Про створення Науково-дослідного інституту інформаційних технологій Міністерства освіти України» від 23.11.1992 р. № 637; постанова Кабінету Міністрів «Про заходи щодо створення єдиної національної системи зв’язку» від 04.02.1993 р. № 92; постанова Кабінету Міністрів «Про вступ України в члени Міжнародного центру наукової та технічної інформації» від 18.06.1993 р. № 460 та ін. Прикладом підвищеної уваги Уряду України до проблем інформатизації є також постанова Верховної Ради України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 16.10.1992 № 2105-ХІ, де визначено перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку. Основні напрями державної інформаційної політики визначено у Законі України «Про інформацію». Це: забезпечення доступу громадян до інформації: зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву у галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України. Ці документи почасти спіткала доля інших законодавчих актів, прийнятих Урядом України. Як неодноразово зазначалося, в Україні приймаються надзвичайно своєчасні й довершені державні документи, проте не затверджуються механізми втілення їх у життя. Показовою у цьому плані є доля Указу Президента України «Про державну політику інформатизації України» від 31.05.1993 р. № 186. Згідно з цим Указом Кабінет Міністрів затвердив Концепцію державної політики інформатизації України та Основні напрями Національної програми інформатизації України. Відповідні установи розробляють проект Національної програми інформатизації України. Але виділених на розроблення цього проекту коштів явно бракує для залучення широкого кола фахівців. Поступово в Україні починає формуватися інститут інтелектуальної власності в інформаційній сфері. 23 лютого 1994 р. набрав чинності Закон України про авторське право, який передбачає захист комп’ютерних програм і баз даних. Починає формуватись обліково-реєстраційний механізм, метою якого є додержання правових норм у галузі розроблення комп’ютерних програм і баз даних, захист авторських прав на таку продукцію (тобто ПП і БД), підвищення ефективності інвестицій в інформаційну індустрію України. Зокрема, засновано Український науковий центр державної реєстрації та сертифікаційних випробувань інформаційних технологій (УкрНЦ СОФТ-РЕЙТИНГ) у підпорядкуванні Державного комітету України з питань науки та технологій (ДКНТ). Функції УкрНЦ СОФТ-РЕЙТИНГ такі: підготовка до державної реєстрації комп’ютерних програм і БД, а також підготовка та видача інформаційних матеріалів згідно із запитами органів державного управління, підприємств та організацій; формування фондів депонованих матеріалів зареєстрованих комп’ютерних програм і БД; видача сигнальної інформації. Позитивним є той факт, що нові структури починають ставитися до інформації як до товару та організують свою діяльність на принципах купівлі-продажу інформаційних ресурсів, технологій, продуктів і послуг.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Етапи розвитку інформаційної сфери економіки в Україні та їх характеристика» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
