Успіхи Японії надихнули Сполучені Штати Америки на прискорення процесу інформатизації — з кінця 60-х — початку 70-х років у США на державному рівні починають розробляти інформаційну політику розвитку країни. Насамперед створюються великі об’єднання для проведення науково-дослідних робіт з розвитку інформаційних технологій на кооперативних засадах, зважаючи на фундаментальність та високу ефективність досліджень, виконуваних великими науковими колективами, що підтвердила широкомасштабна інформаційна політика Японії та фінансова підтримка її державою. У США проекти, пов’язані з інформатизацією економіки, здійснювалися малими науковими колективами, з переважним фінансуванням бізнесовими структурами. Держава практично не брала участі у формуванні та фінансуванні планів і проектів розроблення та розвитку нових інформаційних технологій. Першою (1982 р.) була створена Корпорація мікроелектронної та комп’ютерної технології. До її складу як організатори ввійшли 12, а потім 20 найбільших фірм промисловості оброблення даних та інших галузей (наприклад, Radio Corporation of America). Далі утворюється Корпорація досліджень з напівпровідникової технології. Організаторами її були 13 фірм, серед яких Control Data, Digital Eguipment, Motorola, Intel, Hewlett Packard та ін. У 1984 р. після внесення змін до антитрестівського законодавства було створено ще 10 об’єднань, які досліджували проблему підвищення продуктивності праці програмістів. Одне з них — Консорціум з вивчення засобів підвищення продуктивності праці програмістів (Software Productivity Consortium). Його задача — протягом перших п’яти років досягти підвищення продуктивності праці програмістів у 4 рази, а через 10 років — у 10 разів. Наприкінці 1985 р. 18 виробників обчислювальної техніки створили Корпорацію з розроблення мережевих стандартів для відкритих мереж (Corporation for Open System Netwart — Standarts Organization). Основне завдання цих і подібних консорціумів — скорочення терміну розроблення новітніх виробів і технологій, підвищення продуктивності праці, концентрація зусиль на довгострокових дослідженнях з метою відбиття наступу закордонних монополій, особливо японських. Крім дій, розпочатих бізнесом, було вжито низку урядових заходів, зокрема прийнято програму «Стратегічна комп’ютерна ініціатива» (з ініціативи Управління НДДКР Міноборони США). Основна мета програми — створення нового покоління комп’ютерів, які мають спеціальні знання, вміють бачити, чути й говорити. В межах цієї програми розроблялися десятки програм за такими напрямами: Створення надшвидкісних інтегральних схем (пріоритетний напрям); Підвищення продуктивності праці програмістів; Створення паралельних ЕОМ. Фінансували програму «Стратегічна комп’ютерна ініціатива» міністерство оборони, міністерство енергетики, Національний науковий фонд США. У розвитку інформаційних технологій в США спостерігається також тенденція переходу до цифрових методів передавання, оброблення та збереження інформації. Найяскравішим досягненням у сфері інформаційної політики є результати ринкового підходу до управління інформаційними ресурсами суспільства. У 80-і роки інформаційна політика федерального уряду сприяла розвиткові та зміцненню приватного сектору в сфері інформаційних послуг, прискорила процеси концентрації інформаційних ресурсів у комерційно організованих автоматизованих системах. Велику вагу у проведенні цієї політики мав Закон про скорочення документообігу в відомствах федерального уряду (1980 р.). У результаті до приватного сектору перейшла значна частина функцій з розповсюдження інформації, які до 80-х років виконувалися федеральними агентствами та відомствами. Тільки деякі типи та рівні доступу до урядових БД залишились у розпорядженні федеральних агентств і відомств. У США налічується декілька сотень фірм, що забезпечують платний доступ до інформації, яка є продуктом діяльності різних міністерств, відомств, а також суспільних організацій, у тому числі міжнародних. Упорядковуючи інформаційні масиви, розробляючи їх машинну форму, підприємницькі фірми створюють, по суті, нові інформаційні продукти, забезпечені прогнозними моделями, ринковими дослідженнями, експертним аналізом. Такі інформаційні продукти приватні фірми реалізують на комерційних засадах тим самим міністерствам і відомствам, а також державним органам інших країн. Державним органам США заборонено конкурувати з приватним сектором у сфері надання будь-яких інформаційних послуг. Скорочення бюджетних асигнувань на інформаційну діяльність спонукало більшість державних організацій, що мали інформаційні служби, до жорсткої економії фінансових ресурсів і переходу на самоокупність. Неминучим наслідком такої політики федерального уряду стала приватизація державних інформаційних систем і комерціалізація баз даних, згенерованих у державному секторі. Комерціалізація баз даних — це продаж федеральними агентствами баз даних чи доступу до них. Комерціалізація БД має декілька форм: Федеральні агентства продають свої електронні файли приватним інтерактивним службам, які отримують усі доходи від експлуатації БД. Федеральні агентства продають свої БД через посередника — Національну службу технічної інформації, яка укладає контракти з приватними фірмами та отримує частину ліцензійної оплати (роялті), здебільшого 20%. Федеральні агентства створюють свої автоматизовані інформаційно-пошукові системи і надають платні послуги. Отже, комерціалізація БД і приватизація державних інформаційних систем сприяла подальшому розширенню інформаційного ринку та розвитку інформаційного бізнесу в США. В останні 10 років для США характерною є тісна співпраця між промисловістю та урядом з питань створення нових інформаційних технологій. Так, у 1993 р. тільки бюджетні асигнування на розвиток і впровадження ІТ становили 24,2 млрд дол. [123]. На федеральному рівні державна політика США виходить з таких трьох принципів. Програмно-цільовий підхід до наукових досліджень, тобто фінансування не колективів та установ, а наукових проблем, проектів і програм. Джерелами фінансування є, з одного боку, держава, з іншого — промисловість. Фінансування може бути безстроковим, довгостроковим і короткостроковим. Це зменшує непотрібні витрати і дає змогу концентрувати науково-технічний потенціал на найактуальніших проблемах; Міжвідомча кооперація наукових досліджень, тобто діяльність наукових колективів забезпечується, з одного боку, установами, що розподіляють фонди на дослідження за детально розробленими програмами, з іншого — вченими, що залишаються на своїй основній роботі; Позавідомча зовнішня експертиза дослідницьких програм. Технічна політика, здійснювана федеральною адміністрацією, покликана підтримувати створення соціально-економічного клімату, сприятливого для технологічних інновацій, та ділового середовища, яке сприяє капіталовкладенням і технологічному оновленню в приватному секторі. Прикладами конкретних заходів в цьому напрямі є: введення знижки з податку на капіталовкладення; заохочення зовнішньоторговельної активності американських фірм; реформа антитрестівського законодавства і перегляд системи закупівель по лінії міністерства оборони США; стимулювання зростання обсягів НДДКР, виконуваних американськими фірмами на території США. Як пріоритетні напрями розвитку інформаційної індустрії американські керівники інформатизації визначили такі технології: мікроелектронні напівпровідникові технології; високошвидкісні мережеві технології; мережеві програмні технології; комп’ютерне розпізнавання прямої людської мови. Ці науково-технічні пріоритети прийнято як найважливішу складову економічного зростання і національної безпеки США. Значний вклад у формування державницького підходу до інформатизації країни зробила Адміністрація Президента США Б. Клінтона, зокрема віце-президент Е. Гор [15]. Президент Клінтон практично на самому початку своєї діяльності (у 1993 р.) оголосив про програму «Національна інформаційна інфраструктура: план дій». Згідно з нею Національна інформаційна інфраструктура (НІІ) створюється в основному приватним сектором. Державне фінансування поширюється на суспільно-соціальні сфери і технології (служби соціального забезпечення, систему правоохоронних органів, освіту). Держава забезпечує доступність інфраструктури для всіх американців за помірними (розумними) цінами. Програма має три частини. Перша частина — ініціатива «Information Super Highway» — націлена на об’єднання університетів, шкіл, бібліотек, лікарень, міністерств, громадських організацій і ділових центрів. Друга частина — програма «High Performance Computing and Networking» — на розроблення додатків у таких галузях соціальної сфери, як медицина, освіта, управління і контроль руху транспорту. Третя частина — це програма модернізації діяльності державної адміністрації і державного доступу до інформації. Отже, програма не обмежується інвестиціями в фізичну інфраструктуру, але передбачає розроблення нових технологій на більш високих рівнях. Для реалізації ідей, закладених у «Національній інформаційній інфраструктурі: план дій», Адміністрація Президента США розробила низку організаційних заходів. Так, для вивчення проблем, пов’язаних з побудовою національної інформаційної інфраструктури, було створено Робочу групу з Інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force) під керівництвом міністра торгівлі. До неї увійшли, зокрема, представники Управління з науково-технічної політики Білого дому і ряду інших міністерств. У рамках цієї групи було створено три комітети: з телекомунікаційної політики, з інформаційної політики і з обладнання. Для залучення приватного сектору створено Консультативну раду США з інформаційної інфраструктури. Загалом ця організаційна структура розробляє не тільки національну стратегію США в цій галузі, а й готує відповідні пропозиції з міжнародної стратегії щодо формування глобальної інформаційної інфраструктури. Функції цієї організаційної структури виявляють широкий спектр її діяльності, прагнення встановити партнерські відносини з приватним сектором економіки США в цій сфері. Варто зазначити, що перебудова органів виконавчої влади здійснюється з метою адаптації їх до потреб «інформаційного суспільства». Практично всі міністерства і відомства створили інформаційні мережі з Інтернет-вузлами і банками даних, що дає змогу будь-якому американцю та зарубіжному користувачеві мережі Інтернет у будь-якій частині земної кулі отримати інформацію про діяльність цих міністерств. Згідно зі спеціальною доповіддю Білого дому «National Performance Review» проведено функціональний перегляд роботи органів виконавчої влади, для того щоб ефективніше здійснювати внутрішню і зовнішню політику США відповідно до потреб XXI ст. Зокрема, планується зменшити адміністративні витрати на основі активного використання інформаційних систем і комунікаційних технологій [123]. Основними принципами, на яких базується інформаційна політика США стосовно створення національної інформаційної інфраструктури є [134]: залучення приватних інвестицій — сприяння інвестиціям з боку приватного сектору за допомогою податкової та адміністративної політики, яка заохочує нововведення та довгострокові вкладення; концепція універсального доступу — продовження політики «універсальних послуг», яка робить інформаційні ресурси доступними для всіх; допомога в технологічних інноваціях — держава повинна вести найважливіші науково-дослідні програми і допомагати приватному сектору розвивати технології, необхідні для національних інформаційних інфраструктур; забезпечення інтерактивного доступу — забезпечувати інтерактивне управління національною інформаційною інфраструктурою, оскільки остання перетворюється на мережу мереж, держава повинна забезпечити користувачам легке та ефективне передавання інформації; захист особистого життя, безпеки і надійності мереж — забезпечувати безпеку інформації і надійність мереж, а також швидке відновлення мереж у разі несправностей; поліпшене управління радіочастотним спектром; захист прав інтелектуальної власності — захищати права на інтелектуальну власність у країні та на міжнародному рівні; координація державних зусиль — ураховуючи трансграничність інформації, координувати діяльність зі створення національної інформаційної інфраструктури з різними державними установами та іншими країнами; забезпечення доступу до державної інформації. США практично першими у світі розпочали роботу з приєднання своїх постійних представництв і посольств до міжнародної мережі Інтернет. Сьогодні цю роботу завершено. Банки даних, що є в зарубіжних представництвах США, дають змогу зовнішнім користувачам отримувати інформацію про внутрішню і зовнішню політику США в різних галузях економіки, науки і техніки, що певною мірою формує громадську думку в цих країнах. Значна увага в інформаційній політиці США приділяється правовій основі формування національної інформаційної інфраструктури для реалізації програми «Національна інформаційна інфраструктура». Проте в Конгресі США ведеться робота із законодавчої реформи, яка націлена на зниження рівня монополізації в системі телекомунікацій і державного регулювання за рахунок залучення приватних інвестицій у створення національної інформаційної інфраструктури. На початку 1996 р. було прийнято новий закон про телекомунікації [30]. Законодавча реформа в цій сфері має на меті розширення масштабів телекомунікаційного ринку, зокрема за рахунок створення конкурентних переваг у американських виробників технологічного обладнання і постачальників інформаційних товарів на світовому ринку. Отже, закладається правова основа для участі американського капіталу в глобальній інформатизації, визначаються «опорні точки» для зовнішньополітичної, зовнішньоекономічної стратегії США, що базуються на високому науково-технічному потенціалі цієї країни. Ефективна торгова політика США також сприяє відкриттю іноземних ринків, зниженню митних тарифів і створенню умов для дотримання принципу взаємної вигоди в торгових угодах. Так, влітку 1997 р. прийнято указ про зниження податкової ставки на експорт програмної продукції. Експерти підрахували, що тільки за перші 10 днів своєї чинності указ мав принести комп’ютерній індустрії США прибуток в розмірі 1,6 млрд дол. Суть проблеми полягала в тому, що раніше виробники ПО — експортери своєї продукції не підпадали під дію закону про 15%-не звільнення від податків, що часто призводило до парадоксів. Так, починаючи з 1986 р. виробники музичних компакт-дисків звільнялися від цього податку, тоді як фірми — поставники за кордон програм на CD-ROM такий податок сплачували [134]. Досягнення повної інформатизації в США прогнозується на друге десятиріччя ХХІ ст. Уже через півроку після прийняття ініціативи «Національна інформаційна інфраструктура», у березні 1994 р., віце-президент США Е. Гор на конференції Великої сімки (або G7) у Буенос-Айресі оприлюднив ідею створення глобальної інформаційної інфраструктури (ГІІ). Відтоді Сполучені Штати разом із іншими країнами працюють над удосконаленням концепції ГІІ та втілюють її у конкретні справи [114]. Таким чином, уряд США зробив розвиток національної та глобальної інформаційної інфраструктури пріоритетами своєї політики. Згідно з цією ініціативою продовжено низку важливих федеральних програм, а саме: «Стратегічна комп’ютерна ініціатива»; «Удосконалена програмна технологія»; «Мікроелектронно-комп’ютерна технологія»; «Нова комп’ютерна ініціатива». У США також прийнято програму — «Виклик технологічній грамотності», спрямовану на підвищення комп’ютерної грамотності населення через поліпшення інформатизації навчальних закладів. Нині в США створено інформаційну інфраструктуру, що забезпечує доступ до загальнонаціональних інформаційних ресурсів з будь-якої точки країни, на основі якої практично комп’ютеризовані всі сфери діяльності людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості інформаційної політики США» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
