Роль держави у формуванні інформаційного суспільства
Ідея формування інформаційного суспільства, яка вперше виникла в Японії наприкінці 60-х—на початку 70-х років ХХ ст., поступово опановується світом. Термін «інформаційне суспільство» посів чільне місце в лексиконі не тільки науковців, а й політичних діячів різного рівня. Саме з інформаційним суспільством пов’язують майбутнє своїх країн більшість керівників розвинених країн світу. Найвиразніше це виявилось у діяльності адміністрації Президента США (національна інформаційна інфраструктура), Ради Європи (інформаційне суспільство), Канади, Великобританії (інформаційна магістраль). Не відстають у розробленні відповідних програм і концепцій розвитку інформаційних і комунікаційних технологій інші держави Європейського Співтовариства, азійські країни. Інформаційне суспільство характеризується тим, що інформація, знання, інформаційні послуги і всі галузі, пов’язані з їх виробництвом, зростають швидкішими темпами, стають джерелом нових робочих місць, домінують в економічному розвитку. Багато розвинених країн, насамперед США, Японія, Німеччина, Франція, досягли значних успіхів у формуванні інформаційного суспільства. Інформаційний сектор в економіці цих країн є досить вагомим. Наприклад, у США, за деякими оцінками, його частка сягає 16% ВНП, а за найоптимістичнішими оцінками — 46%. Частка зайнятих в інформаційному секторі економіки розвинених країн світу в середньому становить 50%, а у США — близько 80%. Тенденція до зростання цієї частки прослідковується досить чітко. Виробництво та використання інформації є однією з найприбутковіших галузей. У більшості розвинених країн світу інформаційний ринок за масштабами (оборотом) і темпами зростання набагато випередив ринок матеріальних продуктів і послуг. На Заході інформація та інформаційні продукти перетворилися на один з головних товарних продуктів. Нині багато країн світу ухвалюють нові закони, перебудовують діяльність державних органів, відповідальних за формування і проведення інформаційної та телекомунікаційної політики. Тому з упевненістю можна стверджувати, що така тенденція буде характерною і для України. В нашій країні також поширюється розуміння того, що інформація є одним з: нетрадиційних ресурсів, які потребують широкого промислового (індустріального) освоєння; найважливіших продуктів суспільного виробництва; цінних і ходових товарів у національній та міжнародній торгівлі. Великомасштабні перетворення, пов’язані з упровадженням інформаційних і телекомунікаційних технологій, які практично виникають у всіх сферах життя, мають контролюватися й спрямуватися в інтересах усього суспільства. Зробити це може держава в союзі з усіма зацікавленими сторонами, передусім приватним сектором. Україна в цьому процесі значно відстала, тому важливим є, на прикладі інших країн, зрозуміти роль державного впливу для цілеспрямованого формування основ інформаційного суспільства. Під державною інформаційною політикою розумітимемо регулювальну діяльність державних органів, яка спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи або засоби масової інформації, а всю сукупність виробництв і відносин, пов’язаних зі створенням, зберіганням, обробленням, демонструванням, передаванням інформації будь-якого виду — ділової, розважальної, науково-освітньої, новин тощо. Таке розширене трактування інформаційної політики вбачається сьогодні обґрунтованим, оскільки оцифровування інформації та новітні телекомунікаційні і комп’ютерні технології інтенсивно розмивають бар’єри між різними секторами інформаційної індустрії. Бурхливий розвиток ІКТ, конвергенція комп’ютерних систем, комунікацій різних видів, індустрії розваг, виробництва побутової електроніки спричинюють необхідність перегляду уявлення про інформаційну індустрію, її роль і місце в суспільстві. Технологічні зміни, що відбуваються в інформаційній сфері, породжують цілу низку питань. Перше з них пов’язане з проблемою зайнятості: чи зможуть люди пристосуватися до таких змін, чи породжують ІКТ нові робочі місця або чи руйнують ті, що вже є? Друге питання стосується демократії та рівності: чи збільшить складність і висока вартість сучасних технологій розрив між індустріальними і менш розвиненими країнами, молодим і старшим поколіннями, тими, хто вміє з ними поводитися, і хто їх не знає? Третє питання полягає у розробленні заходів зі зменшення загрози існуючому механізму функціонування суспільства через те, що в перехідний до інформаційного суспільства період відбувається розподіл людей на тих, що мають інформацію і вміють поводитися з ІКТ, і тих, що не мають таких навичок. Поки ІКТ залишатимуться у розпорядженні невеликої соціальної групи, така загроза зберігатиметься. Нові ІКТ: розширюють права громадян через надання практично моментального доступу до різноманітної інформації; збільшують можливості людей щодо участі в процесі прийняття політичних рішень і спостереження за діями урядів; дають можливість активно продукувати інформацію, а не тільки споживати її; забезпечують засоби захисту приватного життя та анонімність особистих повідомлень і комунікацій. Четвертою проблемою є втрата анонімності. Всі кроки по інформаційній мережі можна відслідкувати й зафіксувати. Моніторинг онлайнової активності дає можливість створити детальні портрети споживчої поведінки. Компіляція комерційними або фінансовими організаціями відомостей про те, як і коли люди купують, становить серйозну потенційну загрозу недоторканності особистого життя громадян. Наступна проблема зумовлена втручанням держави у сферу шифрування, що також обмежує особисте життя громадян. Право людей на шифрування своїх повідомлень не повинне обмежуватися державним контролем за ключами шифрування. Зважаючи на всепроникливий характер і швидкість упровадження ІКТ у повсякденне життя людей і всі сектори економіки — у промисловість, сферу послуг, державне управління, освіту та ін., можна було б очікувати високих темпів економічного зростання. Проте вплив ІКТ на суспільство залежить від соціального сприйняття їх, від тих структурних та інституціональних змін, які необхідні для повної реалізації потенціалу ІКТ: реорганізації бізнесу, переусвідомлення взаємовідносин держави і приватного сектору, нових механізмів регулювання, нових видів організації роботи. Однак ці та інші інституціональні перетворення значно відстають від темпів технологічного прогресу. Держава повинна розробити механізм урегулювання всіх проблем, що виникають. * Фукідзава Юкіті (1834—1901) — японський мислитель, ідеолог японської ліберальної буржуазії останньої чверті ХІХ ст., основоположник університету Кейо, перший президент Токійської Академії наук. * Термін «конвергенція» (взято з біології) означає виникнення подібності в побудові та функціях у відносно далеких за походженням груп організмів у процесі еволюції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль держави у формуванні інформаційного суспільства» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
