МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Ліквідність банківської системи знаходиться серед найважливіших об’єктів управління центральними банками всіх країн світу. Це пов’язано з тим, що ліквідність є одним із основних чинників, який визначає стійкість банківської системи кожної країни, впливає на її розвиток та ефективність функціонування, стабільність національної грошової одиниці та інфляційні процеси в країні. Регулювання ліквідності банківської системи країни є складним процесом створення передумов, забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності банків на макрорівні. Воно здійснюється центральним банком у межах його монетарної політики в процесі регулювання грошово-кредитного ринку шляхом використання законодавчо визначених механізмів та інструментів. У країнах з активною процентною політикою управління ліквідністю зводиться до утримання короткострокових ринкових ставок близько до рівня оголошеної офіційної ставки центрального банку. Важливою складовою ефективного регулювання ліквідністю є прогнозування ліквідності центральним банком. Прогнози ліквідності дають змогу центральному банку вирішити, яку кількість ліквідності необхідно забезпечити або поглинути на ринку щоденно для згладжування небажаних коливань в попиті й пропозиції. Метою згладжування коливань є створення стабільних умов ліквідності та управління центральним банком операційною ціллю, якою найчастіше є короткострокова ставка на грошовому ринку. Чітка і ефективна організація процесу прогнозування ліквідності є необхідною для створення точних і своєчасних планів центрального банку з регулювання ліквідності, зумовлює ефективність прийнятих рішень щодо застосування тих чи інших інструментів монетарної політики. Прогнози ліквідності повинні бути організовані як повторюваний процес на щоденній основі, а також у коротко-та середньостроковому періоді, при якому кожна 85
нова інформація відразу включається до складу. Горизонти й інтервали прогнозування ліквідності відрізняються залежно від інституційної системи країни. У банківських системах із використанням резервних вимог, як інструментів монетарної політики, короткостроковий горизонт прогнозування включатиме як мінімум поточний період зберігання резервів. Важливим є використання належних методів прогнозування ліквідності, але вирішальними є наступні фактори [106, с. 67]: • Отримання інформації з різних джерел і гарантування своєчасності даних. • Нагляд за сумісністю прогнозованих компонентів. • Створення плану загальної ліквідності, який щоденно оновлюється. • Оцінювання помилок прогнозів. 3.1. Балансовий підхід до аналізу та прогнозування ліквідності Регулюванню ліквідності банківської системи передує аналіз та прогнозування її поточного стану, який здійснюється центральним банком на щоденній основі. Проведене дослідження підходів до аналізу та прогнозування ліквідності центральними банками різних країн [106,104,56,18,17] дозволив зробити висновок, що домінуючим є так званий “балансовий” підхід, суть якого полягає у проведенні аналізу за статтями балансу центрального банку в якому наглядно відображаються кількісні зміни у попиті й пропозиції ліквідності, а також взаємодія центрального банку та банківської системи в процесі регулювання ліквідності грошовокредитного ринку. Це правомірно обґрунтовує об’єктивність застосування центральними банками підходу щодо аналізу та прогнозування ліквідності банківської системи на основі дослідження статей балансу центрального банку з позиції їх впливу на ліквідність. Статті балансу центрального банку можна поділити на такі, що відображають основні компоненти попиту та автономної пропозиції ліквідності (табл. 3.1). Зокрема, автономні фактори пропозиції ліквідності відображені в таких статтях балансу центрального банку: чисті іноземні активи, чисті зобов’язання Уряду; готівка в обігу, інші чисті статті. Попит на ліквідність складається з попиту на обов’язкові резервні вимоги і вільні резерви (поточні рахунки банків за виключенням обов’язкових резервів) [106, с. 67].
86
Таблиця 3.1
Типова структура балансу центрального банку Активи Чисті іноземні активи Чисті зобов’язання Уряду Кредити банкам та інші операції з підтримання ліквідності Інші активи Зобов’язання Готівка в обігу Поточні рахунки банків за виключенням обов’язкових резервів (вільні резерви банків) Обов’язкові резерви Депозити банків та інші операції по вилученню ліквідності Інші пасиви
Через невідповідність сукупного попиту на ліквідність та сукупної автономної пропозиції ліквідності утворюється розрив, який є об’єктом пильної уваги та регулювання, що здійснюється центральним банком. Він свідчить про наявність у банківській системі надлишкової пропозиції ліквідності (структурний профіцит ліквідності) або незадоволений попит на ліквідність (структурний дефіцит ліквідності). Усунення структурного надлишку ліквідності потребує проведення від центрального банку операцій із поглинання (стерилізації) ліквідності, в той час як його адекватними діями по усуненню структурного дефіциту ліквідності будуть операції з підтримання ліквідності. Як відомо, в країнах з розвиненою економікою основним інструментом монетарної політики є процентні ставки центрального банку. Досягнення цінової стабільності, як основної цілі монетарної політики, забезпечується шляхом впливу центрального банку на рівень відсоткових ставок в економіці. Основним операційним орієнтиром при цьому виступають короткострокові ставки на грошово-кредитному ринку, які центральний банк контролює, регулюючи вільні резерви банків (поточні рахунки банків за виключенням обов’язкових резервів) [18, с.9]. Якщо попит банків на вільні резерви змінюється лише у відповідності з процентними ставками, то ціль, спрямована на підтримку вільних резервів на постійному рівні, еквівалентна цілі, спрямованій на забезпечення стабільності процентних ставок. Змінюючи свою ставку, центральний банк може впливати на попит на вільні резерви. Альтернативно, змінюючи обсяги операцій на відкритому ринку, центральний банк може впливати на процентні ставки на грошовому ринку [18, с.12]. Тобто, з метою утримання ринкових процентних ста87
вок операції центрального банку спрямовані на скорочення/поповнення вільних резервів банків у разі зменшення/зростання попиту на гроші. З цієї позиції управління ліквідністю є невід’ємною складовою діяльності центрального банку, спрямованою на упередження короткострокової невизначеності та нестабільності процентних ставок на грошово-кредитному ринку, яка може бути викликана щоденними різкими коливаннями ліквідності ринку [17, с. 2]. У процесі управління ліквідністю центральний банк сигналізує про позицію монетарної політики і підтримує її монетарними операціями, які утримують ринкові процентні ставки близько до оголошеної цілі [106, с. 68]. Реакція центрального банку на структурну ліквідність відображає його позицію. Наприклад, у випадку наявності структурного профіциту ліквідності та стерилізації надлишкової ліквідності, в балансі центрального банку статті, які відображають зобов’язання центрального банку перед банками (поточні рахунки банків за виключенням обов’язкових резервів, обов’язкові резервні вимоги, депозитні операції центрального банку) будуть перевищувати статті активів, що відображають кредитні операції з банками. У таблиці 3.1. відповідні статті активів та зобов’язань виділені курсивом. У цьому випадку баланс центрального банку є таким, що забезпечується активами [106, с.4]. У випадку структурного дефіциту ліквідності банківської системи – виділені в табл. 3.1. статті активів центрального банку за інструментами кредитування банків перевищують чотири виділених статті зобов’язань центрального банку перед банками – баланс є таким, що забезпечується зобов’язаннями. Така ситуація з дефіцитом ліквідності є на ринку більшості розвинених країн світу: Банку Англії, Федерального резервного банку США, європейських центральних банків та Банку Японії [106, с.4]. Особливої уваги в аспекті дослідження ліквідності банківської системи потребує підхід, викладений Генлі Дж. (Ganley J.) в науковій праці Центру досліджень діяльності центральних банків банку Англії “Надлишкова ліквідність” [104]. Цей підхід є також “балансовим”, тобто полягає у регулюванні ліквідності банківської системи на основі аналізу балансу центрального банку. Проте у зазначеному методичному підході автор розглядає лише структурний дефіцит ліквідності і, відповідно, проблему регулювання ліквідності зводить до позиції центрального банку з підтримання 88
ліквідності банків. Такий підхід обґрунтовано зумовлений специфікою структурної позиції ліквідності в банківській системі Великобританії, яка характеризується постійним дефіцитом. Зазначений підхід був взятий нами за методичну основу, проте далі пропоновані методичні засади було адаптовано до особливостей України, де ще не сформувалася чітка позиція структурної ліквідності і її проофіцит за певних умов може змінюватися дефіцитом. Генлі Дж. (Ganley J.) виділяє 4 основних автономних складових постачання резервів (ліквідності): чисті іноземні активи, чисті зобов’язання уряду, внутрішня валюта в обігу та інші зобов’язання (капітал центрального банку і резерви) [104]. Розглянемо основні автономні чинники впливу на ліквідність (резерви) банківської системи з їх адаптацією до вітчизняних умов. 1. Стаття “Чисті іноземні активи”. Роль цього чинника змінюється залежно від режиму обмінного курсу і коливань платіжного балансу. У країнах з плаваючим обмінним курсом цей чинник є автономним, оскільки втручання центрального банку в роботу валютного ринку не спостерігається і, відповідно, не відбуваються зміни в чистих іноземних активах центрального банку, за винятком впливу від їх переоцінки. В умовах фіксованого або керованого курсу цей чинник не є автономним, оскільки центральний банк має прямий вплив на зміни в статті “Чисті іноземні активи” через проведення валютних інтервенцій (купівлі або продажу іноземної валюти) з метою регулювання обмінного курсу національної валюти. Вплив валютних інтервенцій на ліквідність банківської системи визначається, як вже зазначалося, валютною політикою центрального банку, а також залежить від зовнішньоекономічної ситуації та від привабливості фінансових інструментів для зовнішніх інвесторів. Проведення валютних інтервенцій, як правило, супроводжуються “очищувальними” операціями (кредитними або ж стерилізаційними), спрямованими на нормалізацію ситуації з ліквідністю, розбалансовану проведеними центральним банком інтервенціями на валютному ринку. В Україні, де центральний банк, який реалізує свою грошовокредитну політику в режимі прив’язки гривні до долара США, в умовах відкритості економіки та притоку іноземного капіталу Національний банк України змушений проводити інтервенції з купівлі іноземної валюти з метою підтримки курсової стабільності. 89
Така політика супроводжується зростанням обсягів коштів на коррахунках банків у центральному банку та, відповідно, вільної ліквідності (резервів). Проведення валютних інтервенцій центральним банком стали основним каналом безготівкової емісії і вагомим чинником впливу на ліквідність банківської системи України. У багатьох країнах світу на певному етапі розвитку проведення валютних інтервенцій, з метою підтримання стабільності курсу, було причиною надлишкової ліквідності та пов’язаних з цим негативних наслідків для економіки країни та діяльності центрального банку. У результаті накопичувалися надлишкові валютні запаси, які в окремих країнах центральної Європи, наприклад, Хорватії, Чехії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Словенії в окремі періоди зростали до 20-30 % ВВП країни [104, с. 7-8]. Із часом більшість країн перейшли до більш гнучких видів курсоутворення, який дозволив зменшити вплив цього чинника надлишкової ліквідності. 2. Стаття “Чисті зобов’язання Уряду” є другим потенційним автономним чинником створення ліквідності (резервів) банків. Зобов’язання Уряду накопичуються через мережу щоденних потоків коштів, які проходять по консолідованому фінансовому рахунку, якому притаманні значні коливання через сезонність дохідної та витратної частини бюджету. “Чисті зобов’язання Уряду” є показником, який визначається як валовий борг Уряду за виключенням коштів Уряду, що зберігаються на рахунках у центральному банку. Рух коштів на рахунках Уряду в центральному банку впливає на банківську ліквідність таким чином: надходження коштів призводить до зменшення обсягу поточних рахунків (коррахунків) банків у центральному банку, отже і до зменшення їх ліквідності. І навпаки, витрачання Урядом коштів призводить до збільшення коштів на рахунках банків, а відповідно й до збільшення їх ліквідності. В Україні проблема впливу на ліквідність банківської системи Єдиного казначейського рахунка Уряду полягає у тому, що прогнозовані фахівцями Державного казначейства обсяги руху коштів на рахунках Уряду доволі часто не збігаються із фактичними обсягами руху. Крім цього, через недосконалість бюджетного процесу має місце тенденція накопичення протягом року коштів на ЄКР із масовим їх витрачанням в кінці року, що позначається на зростанні надлишкової ліквідності банківської системи та інфляційних тенденціях в країні. Вирішення цієї проблеми потребує посилення координації грошово-кредитної та фіскальної політики. 90
Слід зазначити, що в активах балансу багатьох центральних банків є стаття “Чисті кредити Уряду”, яка відображає неринкові відносини центрального банку із Урядом, які мали місце при монетарному фінансуванні Уряду. У ринкових умовах із зростанням незалежності центральних банків обсяги цієї статті зменшуються, що пов’язано із припиненням не ринкової практики фінансування бюджетного дефіциту (монетарного фінансування Уряду), хоча у багатьох країн баланс центрального банку, як і в Україні, за цією статтею і досі відображає заборгованість Уряду за запозиченнями. 3. Стаття “Готівка в обігу” є важливим автономним фактором впливу на резерви (ліквідності банків). Із позиції впливу на ліквідність центральні банки досліджують такі складові готівки в обігу: готівка в касах банків та готівка поза банками. Динаміка готівка поза банками є найбільш непередбачуваним чинником, оскільки непросто спрогнозувати та передбачити наміри населення щодо витрачання коштів, хоча вплив цього чинника має певний сезонний прояв. Зокрема, найбільший обсяг готівки населенням витрачається у вихідні та передсвяткові дні, різдвяні та пасхальні свята, період відпускних компаній. Чинник “Готівка поза банками” необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку із “Готівкою в касах банків”, адже зменшення готівки поза банками переважно компенсується надходженням готівки до кас банків. Наприклад, перед вихідними та святковими днями банками з кас видається більший обсяг готівки, ніж в будні дні. Відповідно, після святкових та вихідних днів в каси банків повертаються значні обсяги готівки, що позначається на зростанні ліквідності банківської системи. У цілому попит на готівку коливається залежно від зміни номінального ВВП, процентних ставок (альтернативна вартість), розвитку безготівкових платіжних систем (замінників готівки), очікувань та довіри до банківської системи та центрального банку, рівня доларизації у країні. 4. Четвертим фактором росту ліквідності (резервів) є стаття балансу центрального банку “Капітал та резерви”. Ця складова ліквідності є найменш змінна і включає в себе прибуток, який зазвичай інвестується у високоякісні, ліквідні активи. Операції з капіталом і резервами, як правило, наперед визначені й передбачувані, тому вагомого впливу на ліквідність не мають.
91
До неавтономних (внутрішніх), залежних від центрального банку чинників впливу на ліквідність в Україні, слід віднести: 1. Як вже зазначалось, в умовах відкритості вітчизняної економіки та проведення для підтримання курсової стабільності валютних інтервенцій Національним банком України в умовах режиму, що базується на прив’язці курсу гривні до долара США, валютні інтервенції у складі статті “Чисті іноземні активи” є неавтономним та вагомим чинником впливу на ліквідність банківської системи в Україні. 2. Статтю “Обов’язкові резерви”, яка відображає попит на ліквідні кошти для виконання обов’язкових резервних вимог. Обсяг цього попиту залежить від встановленого центральним банком нормативу обов’язкового резервування; складу зобов’язань, до яких встановлюються нормативи (бази резервування); обсягу обов’язкових резервів, який банки мають щоденно на початок операційного дня тримати на коррахунку. 3. Основною складовою в забезпеченні ліквідності (резервів) банків є стаття балансу центрального банку “Чисті зобов’язання ринку”, яка відображає результат проведення операцій центрального банку по регулюванню ліквідності. Ураховуючи можливість проведення центральним банком двосторонніх операцій із регулювання ліквідності, спрямованих на забезпечення та поглинання ліквідності з метою усунення як структурного дефіциту, так і профіциту ліквідності, “Чисті зобов’язання ринку” можна представити як суму чистих операцій центрального банку по регулюванню ліквідністю з урахуванням монетарних операцій, проведених в попередній період (формула 1). ЧЗР = ∆ОМО + ∆SF + ∆ІО +∆ПР
(1)
де, ЧЗР – чисті зобов’язання ринку; ∆ОМО – нові чисті операції (вливання / стерилізація) центрального банку на відкритому ринку; ∆SF – чисте вливання / стерилізація ліквідності через використання постійних механізмів центрального банку (Standing Facilities); ∆ІО – інші чисті операції по регулюванню ліквідності; ∆ПР – залишок попередніх операцій з регулювання ліквідності минулих періодів.
При цьому чиста позиція центрального банку в регулюванні ліквідності (кредитна емісія або стерилізація) визначатиметься за формулою 2. Е(С) = ∆ЧІА + ∆ЧЗУ + ∆ІЧС +∆К – ∆Г + ∆ПР + ∆ОМО + ∆SF + ∆ІО 92
(2)
де, Е (С) – кредитна емісія (стерилізація) центрального банку; ∆ЧІА – чисті іноземні активи; ∆ ЧЗУ – чисті зобов’язання уряду; ∆ІЧС – інші чисті статті; ∆К – капітал і резерви центрального банку; ∆Г – готівка в обігу.
Перші шість показників (∆ЧІА + ∆ЧЗУ + ∆ІЧС + ∆К – ∆Г + ∆ПР) є автономними факторами (АФ) і відображають “позицію автономної ліквідності”, а показники (∆ОМО + ∆SF + ∆ІО) є позиційними показниками і відображають “позиційну політику” центрального банку на ринку, яка знаходить прояв в операціях із підтримання або стерилізації ліквідності. На нашу думку, в аспекті регулювання ліквідності, позицію центрального банку можна визначити як стерилізаційну (при структурному профіциті ліквідності) або кредитно-емісійну (при дефіциті ліквідності). З розглянутого підходу випливає, що зміни у вільних резервах банків складаються із суми змін в автономній позиції ліквідності ринку та змін у позиційній політиці центрального банку. При цьому граничні (маргінальні) зміни у вільних резервах (ліквідності), якими є кошти на поточних рахунках банків за виключенням обов’язкових резервів, відповідно до контрольної функції робочих балансів Генлі Дж. (Ganley J.) пропонує розрахувати за формулою 3 [104]: МЗ = ∆ЧІА + ∆ЧЗУ + ∆ІЧС + ∆К – ∆Г – ∆ОР + ∆ЧЗР (3) де, МЗ – маргінальні (граничні) зміни в ліквідності банківської системи; ОР – обов’язкові резерви банків; ∆ЧЗР – чисті зобов’язання ринку.
Вільні резерви (вільна ліквідність) банківської системи, тобто стаття “Поточні рахунки банків за виключенням обов’язкових резервів” за результатами оцінки статей балансу центрального банку, Грей С. і Телбот Н. пропонують визначати за формулою 4 [17, с. 30]: Вл = ЧІА + ЧЗУ + КО + ІЧС + К – Г – ОР – СО (4) де, Вл – вільна ліквідність (вільні резерви) банків; ЧІА – чисті іноземні активи; ЧЗУ – чисті зобов’язання уряду; КО – кредитні операції центрального банку; ІЧС – інші чисті статті; К – капітал і резерви центрального банку; Г – готівка в обігу; ОР – обов’язкові резерви; СО – стерилізаційні операції центрального банку.
Якщо попит банків на вільні резерви є постійним (по поточних процентних ставках), а центральний банк прагне забезпечити 93
незмінність процентних ставок, то його діями будуть операції, спрямовані на те, щоб вільні резерви банків залишалися без змін. В іншому випадку зростання пропозиції грошей і/або скорочення попиту на гроші чи обов’язкові резерви призведе до росту вільних резервів і відповідного скорочення процентних ставок. І навпаки, скорочення джерел грошей або зростання попиту на готівку чи обов’язкові резерви призведе до скорочення вільних резервів і підвищення процентних ставок. Із формул 3 та 4 видно, що зміни у вільних резервах є наслідком змін у автономних потоках ліквідності і попиті на ліквідність (обов’язкових резервах) разом із змінами в чистих зобов’язаннях ринку перед центральним банком. На практиці, рівень вільних резервів залежить від країни: в розвинених країнах вони складають менше 1 % “грошово-кредитної основи”, в той час як в країнах, що розвиваються, він може бути значно вищим [104, с. 21-22]. Наявність значного обсягу вільних резервів свідчить про проблеми з управління ліквідністю. Генлі Дж. (Ganley J.) при дослідженні питання ліквідності банківської системи пропонує розрізняти баланси “ex ante” (попередній, початковий) і “ex post” (заключний, фактичний). "Еx ante” є балансом перед втручанням центрального банку і є структурною позицією ліквідності ринку, що відображає чистий вплив автономних чинників ліквідності на ринок. “Еx post” – є заключним балансом рівноваги, яка встановлюється після втручання центрального банку і відображає загальну рівновагу на ринку після впливу автономних факторів ліквідності одночасно із стерилізаційними або ж кредитними операціями центрального банку [104, с. 22]. Очевидним є те, що розбалансування ліквідності може бути зумовлена або нестачею (дефіцитом) ліквідності (запасів) або її надлишком (профіцит). Не дивлячись на те, що попередній баланс (“Еx ante”) в ліквідності банківської системи може коливатися від надлишку до нестачі ліквідності, більшість країн демонструють стійку тенденцію в одному напрямі – або дефіцит або ж профіцит ліквідності. Така тривала розбалансованість відома як “структурна позиція ліквідності ринку”. Слід зазначити, що структурна позиція ринку, що характеризується дефіцитом ліквідності, притаманна високорозвиненим країнам, у той час як структурна позиція профіциту , або ж відсутність чіткої позиції, тобто періодич-
94
ними змінами профіциту дефіцитом і навпаки – притаманна країнам, що знаходяться на етапі трансформаційних перетворень. Підсумовуючи досліджуваний підхід щодо регулювання ліквідності банківської системи, зазначимо, що кінцевий баланс центрального банку (“еx post”) є результатом регулювання попереднього балансу (“ex ante”) центрального банку (∆ОМО + ∆SF + ∆ІО), які відображають його позиційну політику і є реверсними залежно від ситуації з ліквідністю на ринку. Центральний банк залежно від операцій, що проводяться з метою регулювання ліквідності може бути чистим кредитором банків (рефінансування банків) або чистим дебітором (стерилізація ліквідності). Практика центральних банків з регулювання ліквідності свідчить про те, що за наявності структурного дефіциту ліквідності центральний банк завжди у повній мірі задовольняє попит банків шляхом проведення кредитних операцій для забезпечення ринкового балансу (формула 5), інакше відбудеться платіжна криза банку. Еx post баланс = Еx ante баланс+∆ОМО+∆SF+∆ІО = 0 = = ринковий баланс
(5)
[104, с. 22]. де, Еx post баланс – кінцевий баланс (після проведення операцій центрального банку по регулюванню ліквідності); Еx ante баланс – початковий (вихідний) баланс – структурна позиція ліквідності на ринку до втручання центрального банку; ∆ОМО+∆SF+∆ІО – операції центрального банку з регулювання ліквідністю на ринку, які свідчать про його позицію (чистого кредитора або дебітора банків).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ» з дисципліни «Ліквідність банківської системи України»
