Валютне регулювання - це сукупність нормативних документів, установлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністративному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну і за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів. Отже, валютне регулювання являє собою систему регламента-ційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій. Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валютно-обмінні операції. 396 Валютне регулювання спрямоване, насамперед, на організацію міжнародних розрахунків, визначення порядку здійснення операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями і є, отже, формою державного впливу на зовнішньоекономічні відносини країни. Наявність валютного регулювання і контролю з боку держави - об'єктивна економічна необхідність і практика всіх розвинених країн. Основні завдання валютного регулювання та контролю: організація системи курсоутворення, захист і забезпечення не обхідного ступеня конвертованості національних грошей; регулювання платіжної функції іноземної валюти, регламента ція поточних операцій платіжного балансу; організація внутрішнього валютного ринку; регламентація та регулювання банківської діяльності з валют ними цінностями; захист іноземних інвестицій, регулювання процесів утворення та руху капіталу; встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення че рез кордон валютних цінностей; забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валю ти на національний валютний ринок. Суб'єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій: центральний банк; уряд країни; уповноважені банки; юридичні особи - резиденти і нерезиденти; фізичні особи - резиденти і нерезиденти. Відповідно до ст. 11 декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України у сфері валютного регулювання: о здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; о складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; о контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; о визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; о видає у межах своїх повноважень обов'язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; о нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; 397 о видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; о встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; о встановлює за погодженням із Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю і своєчасним поданням; о забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; ■ ' забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в час тині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України; визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у тор говельному обороті з іноземними державами, а також у неконверто- ваних іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іншими державами на підставі положень міжнародних до говорів України. Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» НБУ діє як уповноважена державна установа в застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, і до його компетенції у сфері валютного регулювання та контролю належать: видача нормативно-правових актів щодо ведення валютних опе рацій; видавання і відкликання ліцензій, здійснення контролю, зокрема провадженням планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства; встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту; застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за порушення правил ва лютного регулювання і валютного контролю. Об'єктом валютного регулювання і контролю в Україні є опе- рації резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, що пов'язані з переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, отриманням валютних коштів за товари і послуги, а також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, які перебувають за межами України. В умовах функціонування ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни. Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є: валютні інтервенції; девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют; дисконтна (облікова) політика; управління валютними резервами (диверсифікація); валютні обмеження. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці. Валютна інтервенція може здійснюватися: за рахунок власних резервів іноземної валюти; на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції; за рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті. Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки вони є ефективними тільки в умовах незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характеризується періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних валютних резервів, продаж іноземної валюти має чергуватися з її придбанням. Ось чому країни, які мають стійкий дефіцит платіжного балансу, часто замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах. Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а також для підтримання його на заниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.
398 399 Девізна валютна політика - політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем іноземної валюти. Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют купівлею та продажем іноземної валюти на фінансових ринках. Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Девальвація може відбутися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передовсім, на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіжного балансу. Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів, проте не вигідна для експортерів. Ревальвація і девальвація є досить жорсткими засобами державного втручання у сферу валютних відносин. Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти. Валютні резерви - це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов'язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці. Офіційні валютні резерви складаються із: золота; іноземних валют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення (СПЗ); цінних паперів (окрім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; із внеску країни до капіталу МВФ, тобто її квоти; будь-яких інших міжнародно визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. Валютні обмеження - сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошової одиниці або досягнення інших цілей. 400 Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій резидентів і нерезидентів країни, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю. Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень, а саме: встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів; квотування продажу іноземної валюти імпортерам; заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів; ■ обмеження прав фізичних осіб на операції з іноземною валютою. У сфері руху капіталу і кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивезення отриманих прибутків, а також залучення приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту. Національний банк України застосовує у валютному регулюванні практично всі розглянуті вище методи, окрім дисконтної політики (остання не є дієвим методом валютного регулювання на сучасному етапі в Україні, і тому її застосування - недоцільне). Найбільшого поширення набули такі методи, як валютні інтервенції, що дають змогу НБУ зменшувати амплітуду коротко- і серед-ньострокових коливань курсу національних грошей, а також валютні обмеження, що проявляються у застосуванні різних форм валютного контролю практично за всіма операціями з валютними цінностями в Україні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Валютне регулювання» з дисципліни «Центральний банк і грошово-кредитна політика»
