Важливою складовою ресурсної бази банку є залишки коштів на поточних рахунках клієнтів та на коррахунках інших банків, тобто депозити до запитання. Аналіз залишків коштів на рахунках клієнтів з позиції ліквідності балансу здійснюється на основі даних про їх частку в загальній сумі зобов'язань. Значна питома вага депозитів до запитання негативно відбивається на стані ліквідності банку: по-перше, погіршується співвідношення ліквідних активів та зобов'язань до запитання, яке характеризує поточну ліквідність; по-друге, знижується стабільність ресурсної бази банку. Проте збільшення частки депозитів до запитання в загальних зобов'язаннях зменшує відносну вартість ресурсної бази в цілому. Для аналізу депозитів до запитання використовуються, фактично, такі самі показники, як і при аналізі строкових депозитів: 1. Оборотність коштів на поточних рахунках клієнтів. Цей показник відбиває кількість оборотів, що здійснюють онкольні депозити за певний період. 2. Тривалість одного обороту онкольних депозитів у днях (або середній термін утримання коштів на поточних рахунках). Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база. 3. Рівень осідання коштів на поточних рахунках.
Відхилення від середнього залишку на величину коефіцієнта нестабільності визначає мінімальні та максимальні межі стабільного залишку на поточних рахунках. Чим нижчий коефіцієнт нестабільності, тим вищий мінімальний стабільний залишок, який може бути переоформлений на депозитний рахунок. Такі розрахунки потрібно робити, як за всіма залишками на рахунках клієнтів, так і за окремими рахунками з метою визначення стабільних залишків у окремих клієнтів (щоб проводити з ними роботу щодо відкриття депозитних рахунків). Якщо коливання на рахунках окремих клієнтів значні, а по загальній сумі рахунків вони невеликі, то ресурсну базу можна вважати стабільною. Практика показує, що значна частка коштів, які надходять на поточні рахунки клієнтів банку, залишається без руху протягом тривалого строку. Банки зацікавлені в залученні цих коштів на строкові депозити для зміцнення стабільної депозитної бази. Тому банки можуть допомогти клієнтам у визначенні частки коштів від планового виторгу, що осідає на поточному рахунку, яка без шкоди для підприємства може бути розміщена на строковий депозитний рахунок:
де Чсд — частка коштів від планової виручки, що може бути розміщена на строковий депозитний рахунок; Зср — середній залишок коштів на поточному рахунку за відповідний період минулого року; Нфакт — фактичні надходження на поточний рахунок (фактична реалізація за відповідний період минулого року); Нпл — очікувані надходження на поточний рахунок підприємства (план з реалізації). Оцінюючи стабільність ресурсів банку, важливо проаналізувати коефіцієнти нестабільності депозитів до запитання Для аналізу розвитку клієнтської бази використовуються такі коефіцієнти: • коефіцієнт плинності клієнтів; • коефіцієнт залучення клієнтів; • коефіцієнт закріплення клієнтів; • коефіцієнт постійності клієнтів. Коефіцієнт плинності клієнтів розраховується за такою формулою:
Розглянемо методику розрахунку цих показників на прикладі рахунків юридичних осіб (табл. 3.11). За даними таблиці видно, що банк поступово (хоча і незначними темпами) розширює клієнтську базу. У 2001 р. коефіцієнт залучення клієнтів становив 4,8 %, а в 2002 р. — 4,4 %, тобто знизився на 0,4 процентного пункту. Відплив клієнтів відбувався меншою мірою, ніж їх залучення. У 2001 р. він становив 3,2 %, 'І а в 2002 р.— 2,2 %. Відповідно коефіцієнт розширення клієнтської бази зріс з 1,6 % до 2,2, тобто на 0,6 процентного пункту. Одним із перспективних видів залучень ресурсів є впровадження розрахунків за допомогою платіжних карток.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Аналіз депозитів до запитання» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності»
