Питанням створення, удосконалення та втілення планів рахунків бухгалтерськогЪ обліку у світі уже протягом століття приділяється велика увага вчених та спеціалістів з метою забезпечення достовірності та створення довіри до бухгалтерського обліку, підвищення його управлінських функцій, втілення на його основі діючої системи оподаткування. План рахунків визначає єдність інформаційної системи кожного підприємства. Як і будь-яка інша бухгалтерська категорія, він має тривалу історію розвитку. Спочатку кожний бухгалтер на своєму підприємстві самостійно, на свій розсуд, формував план рахунків. Не випадково ще у XV ст. Л. Пачолі писав: "Рахунок - не більш як належний порядок, встановлений самим купцем, при вдалому застосуванні якого він отримує відомості про всі свої справи і про те, чи йдуть вони успішно чи ні"1. Перша спроба побудувати єдиний план рахунків на основі їх класифікації була зроблена голландським науковцем А. де Граафом в 1693 р. Він виділяв дві групи рахунків: "живі", які включали особові рахунки власника (капіталу, 1 Пачоли Л. Трактат о счетах и записях. М., "Статистика", 1974. - 160 с. -259- 0,2-192
Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах резервів, прибутків та збитків тощо) і рахунки третіх осіб (дебіторів і кредиторів), та "мертві" (товари, кораблі, нерухомість, каса тощо). Однак, засновником плану рахунків в сучасному розумінні був Едмонд Дегранж, який в 1775 р. запропонував єдиний план рахунків, звівши всю множину синтетичних рахунків до п'яти: Товари, Каса, Рахунки до отримання, Рахунки до сплати та Прибуток. Ці рахунки були невід'ємною частиною розробленої Е. Дегранжем форми рахівництва, відомої під назвою "Журнал-Головна". Зрозуміло, що план з п'яти рахунків міг задовольнити лише невеликі підприємства, тому бельгійський автор А. Годефруа в 1894 р. виклав ідеї, які представляли план рахунків для великих підприємств - промислових або торговельних. Він звів всі рахунки в шість великих груп: 1) позаоборотні активи; 2) витрати; 3) запаси (матеріали, готова продукція, товари); 4) розрахунки; 5) рахунки власника (капітали, резерви, прибутки та збитки тощо); 6) грошові кошти (каса, рахунки в банку і цінні папери). Саме А. Годефруа поклав початок традиції побудови плану рахунків, заснованого на розкритті розділів бухгалтерського балансу. Перші плани, які претендували на гармонізацію обліку, з'явилися у Франції та Швейцарії. Піонером у цьому може вважатися розробка, виконана в кінці XIX ст. французькими авторами Е. Леоте і А. Гільбо. Вони виходили з того, що в основі плану, повинна лежати ідея персоніфікації. Вчені бачили чотири серії рахунків: А - власника, який вніс капіталів - цінностей, що приводились в рух власником (визнавалась тільки оцінка за собівартістю); С - третіх осіб стосовно підприємства власника і D - результатів. Особливістю цього плану було те, що він йшов від осіб, зайнятих в господарських процесах, причому вирішальний імпульс виходив від власника, який своєю енергією і капіталом приводив в рух цінності, примушуючи працювати найманих ним робітників і службовців, вів розрахунки з третіми особами і оцінював свої зусилля по отриманих результатах. Такий план рахунків не залишив помітного сліду втеорії обліку і тим більше не мав глибоких наслідків в практичній роботі бухгалтерів. Найповнішим був план, розроблений швейцарським автором І.Ф. Шером, заснований на ідеї балансового групування. Вчений виділяв три групи рахунків: А - рахунки майна, які розташовуються за спадною ліквідністю, - від каси через рахунки розрахунків (розглядаються як активно-пасивні) до рахунків основних засобів, закінчується серія рахунками виробництва; В - рахунки капіталу, куди відносяться рахунки власних коштів і результатів; С - чисто процедурні рахунки (рахунки вступного і заключного балансів). І.Ф. Шер сформулював шість -260-
Розділ 4. Методи і техніка бухгалтерського обліку концептуальних вимог до плану рахунків: 1) повнота- всі об'єкти, які складають' об'єкти обліку, повинні бути ним охоплені; 2) універсальність - план повинен бути достатньо загальним, щоб відповідати потребам будь-якого підприємства; 3) легітимність - план повинен відображати юридичні відносини, представлені на тому чи іншому підприємстві; 4) ліквідність - план повинен показувати, наскільки кредиторська заборгованість підприємства покривається його майном; 5) мобільність - рахунки повинні забезпечувати аналітичне розчленування і синтетичне складання; 6) правдивість - не допускається змішування на одному рахунку неоднорідних об'єктів. І.Ф. Шер використовував і позабалансові рахунки, причому він називав їх "вставними". Застосування "вставних" рахунків, на його думку, це не , господарська, а юридична вимога до бухгалтерії. Далі, розвиваючи юридичне трактування балансу, автор до активу відносив лише ті господарські блага, право власності на які перейшло до господарюючого суб'єкта. Таким чином, замість трактування розміщених в активі цінностей, як володіння, вводиться їх трактування як власності. Вважається, що саме з того часу, почали свідомо використовувати "вставні" позабалансові рахунки. Г. Фор, якого визнають батьком нормалізації французького плану рахунків, у 1909 р. застосував план рахунків на фосфоритній шахті, а у 1912 р. розробив загальну концепцію плану рахунків бухгалтерського обліку. У 1927 р. Асоціацією німецьких машинобудівних підприємств був опублікований план рахунків Веймарської республіки. Він. представляв собою спрощену версію плану Е. Шмаленбаха. В кінці 30-х років державне" регулювання економіки в нацистській Німеччині отримало визначальний характер, тому введення плану рахунків стало неминучим, оскільки державні контролери повинні були володіти повною інформацією. У зв'язку з цим у 1937 р. був прийнятий обов'язковий план рахунків. На перше місце в ньому виділився не торговельний (фінансовий), а виробничий облік. Цей план також значною мірою повторював розробку Е. Шмаленбаха. У Франції в 1940 p., один з керівників в уряді Віші - Шелепретр - наказав Міністерству фінансів розробити план рахунків для французьких підприємств. В 1942 р. Комітет зі стандартизації, створений з цією метою, запропонував план, дуже близький до структури німецького плану 1937 р. Він існував в двох версіях: для великих компаній - з включенням рахунків управлінського обліку, для підприємств малого бізнесу - без нього. Проте ідея єдиного плану рахунків, яка б включала і рахунки управлінського обліку, викликала протидію з боку відомих підприємців Франції, але це все ж таки не завадило плану рахунків 1942 р. вплинути на всі наступні плани, о,** ' > -261-
Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах Національний план рахунків Франції був розроблений у 1947 р. У 1971 р. Міністерство економіки та фінансів Франції прийняло рішення переглянути цей план. Проект нового загальнонаціонального плану рахунків Франції був опублікований 15 червня 1979 р. та впроваджений у практику в період з 1982 по 1984 рр. План рахунків Нідерландів 1944 р. був точною копією німецького, але він був обов'язковим лише для підприємств поліграфічної і легкої промисловості. Крім того, німецький план рахунків 1937 р. послужив основою для планів рахунків Швеції (1942), Польщі (1942), Угорщини (1943) і Греції (1944). Цікаво відмітити, що в Бельгії у 1944 р. був введений план, орієнтований на балансовий принцип І.Ф. Шера, а не на принцип кругообігу капіталу Е. Шмаленбаха. В подальшому було створено більше 100 національних планів рахунків: Монако - 1946 p., Туніс - 1968 p., Мадагаскар - 1969 p., Сенегал - 1972 p., Алжир - 1974 p., Бельгія - 1976 р. тощо. Близько 30 держав, які входили до англо-американської системи обліку, не сформували єдиних національних планів рахунків (Канада, США, Великобританія, Японія та ін.). Так, американська енциклопедія облікових систем наводить 73 галузевих планів рахунків. Протягом 1960-1980 pp. були також створені три регіональні плани рахунків: ■=> план рахунків ЄС; ^> план рахунків Організації африканської єдності; •=> план рахунків Латиноамериканських держав. Найбільшого розповсюдження набув план рахунків Організації африканської єдності, розроблений у 1969 р. та втілений у більшості країн Африки як національний план рахунків, а в подальшому рекомендований міжнародними організаціями для країн, що розвиваються, а також для Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Лівану, Чилі тощо.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Загальні принципи побудови планів рахунків» з дисципліни «Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах»
