Проблема смерті, можливо, найбільш очевидна зі всіх названих, співвідноситься з базовим екзистенційним конфліктом між усвідомленням неминучості смерті й бажанням бути. Інша первинна проблема людського існування – проблема свободи. Зазвичай свободу розглядають як очевидно позитивний концепт, те, за що борються і про що мріють. В екзистенційному сенсі свобода є відсутністю зовнішньої структури. На противагу буденному досвіду, екзистенціалісти вважають, що людські істоти не входять (і не покидають) добре структурований універсум з властивою йому схемою будови. Швидше індивід є автором, відповідальним за свій світ, спосіб життя, вибір і дії. Свобода в цьому сенсі означає, що немає жодної основи й ми опиняємося в ситуації суперечності між нашим бажанням основи й структури, нашим зіткненням з відсутністю цієї основи. Третя первинна проблема – екзистенційна ізоляція, що означає не міжособистісну самотність чи внутрішньоособисте відчуження від частин свого «Я», а фундаментальну ізоляцію від інших істот і цього світу. Незалежно від того, наскільки тісно, близько ми пов’язані з тими, хто нас оточує, завжди залишається останнє, непереборна відстань, і ми наодинці починаємо наше існування й наодинці його закінчуємо. Екзистенційний конфлікт – це напруга між нашим усвідомленням своєї абсолютної ізольованості й нашим бажанням контакту, захисту, нашим бажанням бути частиною великого світу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Проблема смерті» з дисципліни «Психологія особистості»
