Зробивши вчинок, неприйнятний для себе, та усвідомлюючи, що цей вчинок усі засуджуватимуть, не знаходячи собі виправдання, людина мучиться від докорів сумління, відчуття провини. Ці переживання можуть супроводжуватися різким зниженням самооцінки, унаслідок чого формується уявлення про втрату права на любов інших: «Хто мене такого любитиме?». На тлі заниженої самооцінки людина неадекватно загострено сприймає реакції оточення на свої вчинки, що, у свою чергу, призводить до конфліктів, розриву стосунків з людьми, відчуття самотності від втрати емоційного контакту. Виникає стан дисбалансу, для якого характерне не тільки погіршення настрою, негативні емоції, а й звуження сфери спілкування. Для підвищення самооцінки людини, яка потрапила у важку ситуацію, доцільно похвалити її, підняти у власних очах і в думці навколишніх. Підвищувати самооцінку доцільно до такого рівня, коли в людини виникає впевненість у тому, що хто-хто, а вона зможе впоратися з цією травмуючою ситуацією. Інакше кажучи, нормалізації самооцінки можна досягнути по-різному. Магістральний шлях управління й самоуправління проходить по лінії переоцінки цінностей і впорядкування ієрархії пріоритетів. Це створює необхідні умови для подолання внутрішнього опору, відновлення працездатності й можливості насолоджуватися. Тоді змінюються способи реакції на труднощі. Замість типових для невдах «От якби...», «Так, але...», можна сказати: «Спасибі, що хоча б...» – тобто з’являються вислови, характерні для осіб, здатних вдало розв’язувати свої проблеми. Така людина вже готова сказати: «Тепер я знаю, як зробити це правильно».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Підвищення самооцінки» з дисципліни «Психологія особистості»
