У період закоханості виникає особливий тип поведінки, названий залицянням. Це своєрідна ритуальна поведінка, мета якої – привернути до себе об’єкт свого захоплення. Для цього об’єкта захоплення виявляються всілякі знаки уваги, виявляється турбота про нього, жертовність, тобто чітко простежуються елементи альтруїзму. Залицяння відображає не лише безпосередність почуття, а й культурні традиції. Від однієї історичної епохи й навіть від одного покоління до іншого ритуали залицяння змінюються. Крім того, у різних соціальних прошарках суспільства в той самий історичний період манери залицяння також різні. У наш час у юнаків і дівчат все більше виявляється тенденція до зневажання цієї поведінки. С.В. Ковальов виокремлює такі важливі функції цієї поведінки: • впродовж усього залицяння відбувається нагромадження спільних вражень і переживань. Таким шляхом створюється емоційний потенціал наступного сімейного життя, запас почуттів, з якого чоловік і жінка черпатимуть сили й радість у важкі періоди шлюбу. Важлива саме спільність вражень, тому що інакше людина, яка переживає кризу у стосунках, звертатиметься не до спільного, а до індивідуального світлого минулого, прирікаючи тим самим себе на самітність удвох, що негативно відображається на подружніх стосунках; • пізнавання один одного й одночасне уточнення і перевірка ухваленого рішення; • головне на етапі пізнавання – перевірка свого почуття й почуття іншого, а також оцінки можливої сумісності; • проектування сімейного життя, визначення матеріально-побутових умов та укладу сім’ї. Особливістю теперішнього дошлюбного залицяння є так званий дошлюбний експеримент – своєрідне моделювання всієї реальності сімейних взаємин до їх офіційного юридичного початку (включаючи й сексуальні стосунки).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Дошлюбне залицяння» з дисципліни «Психологія особистості»
