І. Кант поділив заздрість на «чорну заздрість» (коли в того, хто заздрить, є прагнення позбавити блага іншого) і просто недоброзичливість. Виокремлюють й інші види заздрості. Кажуть, наприклад, про «незлостиву» заздрість, коли людина хоче мати те, що має інший, але при цьому не відчуває до нього ворожого почуття. Як у «злостивій», так й в «незлостивій» заздрості присутнє бажання того, хто заздрить, усунути нерівність. Деякі автори виокремлюють депресивну заздрість, яка породжується приниженим становищем, але пов’язана з почуттям несправедливості, котре виникає. Виокремлюють і піднесену, «білу» заздрість, коли людина, заздрячи, не відчуває до успішної людини ворожих почуттів. У цьому разі «біла заздрість» може навіть бути стимулом для змагання з іншою людиною, В онтогенезі заздрість з’являється досить пізно як результат морального егоцентризму дитини, змагального характеру ігор, незадоволення потреби у визнанні. Часто заздрість виникає до братів, і молодші заздрять перевазі старших, а ті, у свою чергу, заздрять тому, що батьки ставляться до молодших з більшою увагою, ніжністю. Усуненню заздрості в дитячому віці сприяють підвищення соціального статусу дитини, її ідентифікація зі значущими для неї іншими дітьми, наявність позитивних переживань у процесі спільних ігор і спілкування.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види заздрості» з дисципліни «Психологія особистості»
