В побуті люди досить вільно поводяться з мовними формулю особливо тими, котрі стосуються психології інших людей. Вони ведуть себе ніби знають, що думають чи хочуть зробити інші, навіть коли ті, нічого про це не казали (так зване читання думок), або приписують іншим відповідальність за свої переживання. Наприклад: „Ти мене радуєш! ... бісиш!" Однак рідко хто замислюється над тим, що більшість психологічних переживань в мові формулюються з додаванням зворотної частки ,,-сь,-ся" - „соромлюся", „боюсь", 153 «дратуюсь" та ін. Ця частка приписує дію самій людині (наприклад, соромлю себе), однак ми звикли чути і говорити пін мене радує", „вона мене дратує" і т.д, приписуючи відповідальність за свої емоції іншим людям. Запам'ятовуючи такі конструкції змалечку, ми формуємо звичку, на основі якої, у свою чергу, формується переконання про те, що хтось керує нами і нашими емоціями, а ми нічого не можемо вдіяти. Така семантична помилка суттєво спотворює життєву модель і призводить до безлічі непорозумінь. Акцентування уваги на таких реченнях допомагає відтворити ті частини моделі, які спотворені і ведуть до перекручень у досвіді. Позбувшись таких формулювань, клієнт краще відчуває свою волю та відповідальність, отримує більшу свободу вибору, адже ці формулювання, визначаючи ставлення, часто заважають виробляти інші способи взаємодії. Виділяють кілька типів семантично помилкових форм: - логіко-смислові неправильності; - "читання думок"; - попередні судження; - втрата суб'єкта. 1. Логіко-смислові неправильності. Спотворення зв'язку ,діричнна- наслідок". Часто люди виходять з того, що дія однієї людини може змусити іншу людину діяти певним чином або переживати певну емоцію. Посилаючись на своє передбачення, людина реагує так, ніби у неї нема іншого вибору відносно цієї реакції. Якщо консультант не поділятиме таких установок, то клієнту доведеться замислитись над запитанням, наскільки істинним є його передбачення причинно-наслідкового характеру, і почати шукати інші можливості. Доцільно застосувати реакцію, яка б дозволила розвести дії (до одного іменного адресата) і почуття (до другого): "Як X викликає У?". Наприклад: - Його експерименти зі своєю зачіскою просто „дістали"мене. - Реакція: " Як ЙОГО зачіска може ТЕБЕ „дістати"?", „Як його зачіска заставляє тебе погано почуватись? ". - Вона порушує мої ппани. - Реакція: "Як ВОНА маже порушити ТВОЇ плани, коли ти сам вибираєш, зважати чи не зважати тобі на її дії? ". - Я розхвилювалася через те, що він прийшов пізно. - Реакція: "Яким чином його запізнення вивело ТЕБЕ з себе?". 2. Читання думок - передбачення, що одна людина може знати про те, що думає або відчуває друга, без прямого повідомлення, тобто спосіб думати, користуючись ілюзіями, а не інформацією. Звичайно, така становка суттєво заважає вибудовувати реальну картину світу, устрічаючи таку реакцію, консультант може спитати: "Як саме ви дізнались, що X?" Це дає можливість клієнту усвідомити і навіть взяти під сумнів положення, які до цього здавались йому очевидними. Наприклад: - Вона не турбується про мене. - Реакція: „Звідки ти це знаєш? ", „Які саме дії дають право тобі так думати? ". - Ви ж бачите, як я себе почуваю. - Реакція: "Як саме ви переконались, бачу, як ви себе почуваєте?". - Я знаю, що для нього краще. - Реакція: "Як саме ви дізнаєтесь про це?". - Вона ніколи не думає про наслідки! Реакція: "Як саме ви дізнаєтесь, що ніколи не думає про наслідки?".
154 3. Втрата суб'єкта відноситься до таких тверджень, які в устах набувають форми узагальнення про світ взагалі (незаперечна істина"), сформовані лише на основі ним же сформованої моделі конкретного досвіду, правило, це переконання, оцінки та судження. Вони подаються без вказівки і хто це сказав чи хто так робить. Користуючись ними, співрозмовник заручниками цих думок всіх, хто його слухає. Мета роботи консультанта - людині можливість мати свої правила і переконання, а світу - право діяти з своїми. Використання цієї форми інколи демонструє, що інша можливість навіть в голову ніколи не приходила Щоб виправити перекіс і відновити втраченого суб'єкта дії (джерело, виконавець, авторитет), варто поставити запитання:„Хто так сказав? Чия це думка? Для кого це справедливо?". Наприклад: - Потрібно вчитися. - Реакція: „Хто так вважає? ". - Не можна відмежовуватися від рідних. - Реакція: „Кому не мжнао відмежовуватися від рідних? ", „ У кого ви запозичили цей принцип? ". - Чоловіки повинні давати гроші жінкам. - Реакція: „Хто так вважає?" - Так робити не можна! - Реакція: "Кому не можна так робити?". 4. Попередні припущення, або так звані пресупозиції - це твердження, на яких будується те, про що йдеться далі. Ми всі прагнемо до несуперечливого досвіду, тому й створюємо такі логічні побудови, забуваючи інколи, що в "и основі лежать твердження взяті „з повітря". Більшість людей, піддаючись впливу начебто правильних мовленнєвих конструкцій, і не здогадуються, що маніпулюють. Цієї звички ми набуваємо ще в дитинстві. Адже батьки, змушують дитину щось зробити найменш травматичним способом, створюють їй ілюзію свободи вибору тим, що запитують: „Ти будеш їсти кашу чи борщ? Чиститимеш зуби білою чи голубою зубною пастою? Одягнеш куртку чи теплу кофту?"і т.д. зовсім не цікавлячись, чи дитина взагалі голодна, має намір чистити зуби одягатись тепліше. В мові попередні припущення виконують роль аксіом і бувають досить прихованими, щоб їх помічати. Виділення пресупозицій є своєрідною гімнастикою для розуму. Це вміння виробляється на основі фунції диференціювання інформації, переданої співрозмовником в мові і в контекті мовлення. Консультант, виявивши пресупозиції, має визначити, що за ними стоїть, прояснюючи не стільки для себе, скільки для клієнта підвалини викривлених переконань. Типова реакція з метамоделі полягає в тому, розпізнавати і чутливо реагувати на всі частини речення і отримувати відповідь кожну частину окремо. Наприклад:
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Семантично помилкові формулювання» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
