Налагодження психотерапевтичних або, точніше, консультативних сунків з клієнтом - один з основних атрибутів будь-якої терапевтичної системи. 38 На основі тієї чи іншої психотерапевтичної метафори з'являються деталі стосовно того, яка роль відводиться консультанту чи психотерапевту, які обов'язки добровільно бере на себе клієнт, який матеріал чи інструментарій потрібен для роботи, як регламентується час зустрічі та кількість сесій. Для пересічної людини предметом консультативної взаємодії виступають її життєві проблеми. Вона ставить завдання так: психолог повинен допомогти розв'язати ці проблеми. Однак професіонали-практики застерігають: психологу слід уникати прямих порад чи підказок щодо того що має вчинити людина. Щоб максимально задовольнити в такій ситуації і першу, і другу умову, дуже важливо структурувати поле взаємодії і бути незалежним як відносно проблеми, так_і_відносно людини та її очікувань. Образно кажучи, і Аклієнт, і консультант повинні знаходитися по один бік "барикади", а проблеми - перед ними, „за лінією фронту". Такий позиційний розклад дозволяє правильно розподілити відповідальність: консультанту - не брати зайвого на себе, а клієнту - втримати контроль за ситуацією, відсторонитись від пережитого, щоб не бути похованим під уламками своїх же деформацій.
Клієнт
Рис 3. Позиційна схема консультативного альянсу. В цьому протистоянні „ми - негаразди" клієнт і консультант - союзники. Вони рівноправні як суб'єкти пізнання, хоча предметом пізнання є внутрішній світ одного з них. Розщеплене „Я" клієнта розгортається як „театр бойових дій". З одного боку субособистості - „вороги", які створюють проблеми і не дають розслабитися, з другого рішуче настроєна армія союзників - здорова частина „Я" та консультант, який допомагає дослідити кожну деталь „ворожих позицій". Тобто консультант відповідає скоріше за „дані розвідки", ніж за керівництво бойовими діями „Один у полі не воїн", - попереджає народна мудрість. Часто, зустрічаючи серйозне випробування, сама людина справді не може впоратись, бо повинна контролювати одночасно і стратегію, і тактику, а ще свого внутрішнього „ворога" - примхи своєї непізнаної або мало усвідомленої частини. Щоб зважитись на рішучий поєдинок, потрібна достовірна інформація. Для цього обом (консультанту теж) доводиться досліджувати не тільки ситуацію, але й себе, активно накопичувати та узагальнювати отриманий досвід. 39
Зазвичай клієнту для того, щоб пізнати себе, свою суперечливу сутність, доводиться пильно дивитися як на поле проблем, так і в .дзеркало" - в свого консультанта. Багаторазова відрефлексованість та відстороненість, дозволяє знову опанувати ситуацію, взяти її під контроль. Тверезість та поміркованість, точна карта „ворожих позицій" допомагають асимілювати складну ситуацію, досягти внутрішньої згоди (перетворити „ворога" на союзника) і здобути перемогу - нівелювати проблеми. Консультативні взаємини, в яких психологічним негараздам надається самостійний статус, умовно можна назвати „правилом трьох". Це правило дає можливість навіть просторово орієнтуватися в тому, як розподіляється відповідальність, наскільки правильно формуються психотерапевтичні та контрактні відносини. Воно декларує незалежність кожної сторони. За цим • правилом навіть проблемній ситуації повертається статус реального прояву буття, яке волюнтаристськи творити не можна, бо воно - „несотворима характеристика сущого" і має реальну властивість чинити опір направленому впливові. Дотримуючись цього правила, консультант убезпечує себе від багатьох помилок та прорахунків, наприклад, від того, щоб виявитись не союзником, а співучасником в коаліції проти тих, хто ще, крім клієнта, задіяний в ситуації, або налагодити занадто близькі стосунки чи стати емоційним донором, котрий професійну діяльність підміняє розтратою почуттів. Сповідуючи „правило трьох", консультант чітко відмежовує свою частку відповідальності, йому легше втриматись в ролі посередника, третейського судді, котрий буде корисним як одній (клієнт), так і іншій (його опоненти) стороні (Гришина Н.В., 1992). В цьому зв'язку цікавою є наукова дискусія про те, чи можна вважати психотерапевтичні та консультативні стосунки видом міжособистісних стосунків. В рамках гуманістичного і клієнт-центрованого підходу загально прийнятою є думка, що психотерапія „не є специфічним видом стосунків, що відрізняються від стосунків, в які вступають люди у повсякденному житті" (Роджерс К.). Більшість теоретиків і практиків вважають за потрібне здійснити .демістифікацію" психологічної допомоги й консультування, підкреслюючи, що консультування є лише взірцем переконань, цінностей і стратегій поведінки, котрі повинні бути притаманні суспільству взагалі. Однак, поділяючи загалом приведену вище установку, наведемо кілька застережень. Не варто скидати з рахунків те, що дуже близьке особисте знайомство може завадити роботі. Консультанту потрібно підтримувати деяку особисту невизначеність, щоб клієнт міг йому приписати ту роль, яку захоче, Більшість аналітиків вважають, що чим менше клієнт знає про особисте життя консультанта, тим лєгше тому виконувати свою терапевтичну функцію. Приятельські стосунки призводять до того, що клієнт в терапевтичному процесі прагне чинити певний тиск на консультанта, змушуючи його „бути самим собою". Шостром Е. та Браммер Л. вважають, що терапія від цього тільки програє (Шостром 3., Браммер Л., 2002, с. 226). Резюме дискусії можна
40
трактувати так: не слід змішувати соціальну дистанцію з проблемами емоційної дистанції, котра встановлюється в процесі взаємодії. В професії консультанта існує чимало фахових настанов щодо налагодження так званого робочого альянсу тарегламентації взаємодії, як наприклад: „Психологічна робота з клієнтом обов'язково повинна мати контрактну (договірну) основу"; „Результат консультативної взаємодії визначає емпатійне вислуховування"; „Психолог-консультант не повинен займати активну позицію"; „Тривалість консультації не повинна перевищувати 1,5-2 години" і т.д. Ці норми та настанови, у своїй основі безумовно правильні та раціональні, як обов'язкові істини можуть прислужитися хіба що початківцю. Включаючись у практичну роботу консультант часто інтуїтивно відчуває, що і як потрібно чи не потрібно робити, і з часом починає порушувати всі відомі і невідомі йому установки і це цілком природно для консультативної діяльності. Кожен сеанс, як і людина, неповторний та унікальний, і хоча підручники регламентують, радять, дають вказівки, проте життя завжди вносить свої корективи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Консультативні взаємини: правило трьох» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
