Відомо, що психологічне консультування належить до практичної психології, під якою розуміють частіше за все психологічну допомогу, тобто емпірику. Розроблення теоретичних засад для практики - справа досить складна i не дуже вдячна, бо емпірика має своїм джерелом досвід, який може бути багатшим за будь-які теоретичні узагальнення. Тому таких розробок не icнує. Зараз з'являється багато підручників з консультування. Одні знайомлять нас із психотерапевтичними концепціями та запропо-нованими в їx парадигмі техніками, інші обмежуються формальними характеристиками ведення консультативної бесіди, треті пропонують орієнтири розв'язання конкретних консультативних проблем. В цьому розмаїтті теорії та підказок кожному спеціалісту-практику доведеться обирати необхідне, конструювати теоретико-методолопчні засади саме згідно специфіки конкретноії сфери практичноії діяльності. Оманливим та непрофесійним с враження, ніби консультувати можна, покладаючись лише на свій здоровий глузд. Що ж становить основу консультування? Яким чином воно набуває професійності та ефективності? Що має послужити дороговказом при виробленні власної моделі консультування? Зверніть увагу: інколи функції консультантів виконують люди, які ніколи не вважали себе психологами. Вони допомагають пережити важкі життеві ситуації (гадалки, провісниці), поправити здоров'я, підірване психосоматичними хворобами (цілителі, знaxapi), повернути смисл життя (духовні наставники). Часто в подібному амплуа виступають волонтери, що мають усшшний досвід позбавлення від узалежнення при алкоголізмі чи наркоманії, козалежності в лікуванні рідних тощо. Вони нерідко справ-ляються з обов'язками консультанта краще, ніж дипломовані спеціалісти. I нехай здається, що вci ці люди добиваються результатів різними засобами, та в кожному такому випадку, звертаючись до них за допомогою, ви неодмінно почуєте (i не один раз) те, чому це вам має допомогти. В так званому „обгрунтуванні" дієвості впливу, буде окреслено певну структуру стосунків клієнта i так званого „консультанта", надано „свою легенду", іншими словами, теоретичне бачення, за допомогою якого пояснюеться характер механізму впливу. Особливий наголос буде зроблено на цінностях, на базі яких розгортається цей вплив. М.Гуліна справедливо зауважує, що визначаючи концептуальні рамки консультування, слід виходити з трикомпонентної структури (Гулина М., 2001, с. 27): 16
Цінності
Концептуальна Процесуальна модель модель
Рис. 1. Концептуальна рамка терапевтичної психологічної теорії (М. Гуліна). В ідеалі каліфікований підхід повинен спиратися саме на цю взаємно пов'язану тріаду - концептуальна, процесуальна та ціннісна моделі консультування. Bci компоненти принципово нерозривні и однаково важливі. Bci вони повинні бути достатньо продуманими, вивіреними и добре відпрацьованими відповідно до конкретних завдань, які стоять перед фахівцем. Вказаної триедності варто дотримуватись, незважаючи на широкий спектр проблем чи схильність консультантів до еклектизму. Потреба в наявності певних філософських підвалин декларується дооіддниками багатьох прикладних областей психолопї. Консультування теж не може бути винятком. Тому кожен консультант повинен усвідомлювати, хто йому „дихає в потилицю" - майстри психоаналізу, нейролінгвістичні програмісти (НЛП) чи В.Мясіщев. Будь-яка психотерапевтична теорія має розроблені концептуальні засади, опис психотерапевтичного процесу i в cвoїx термінах приховано або відкрито містить ряд цінностей, котрі мають визначати житієву позицію та філософію консультанта. Механічно вихоплюючи лише техніки, ми зводимо сам процес до мантуляцпії. Приєднавшись до певноїи школи з уже сформованим психотерапевтичним досвідом, фахівець виграє відразу в кількох відношеннях. Однак, якщо концептуальному i процесуальному моменту в програмах підготовки фахівця придшено певну увагу, то ціннісним аспектом консультування у традиційній підготовці консультанта практично знехтувано. Він залишається на совісті самої людини, її світоглядних переконань та уявлень. Хоча в ньому, на наш погляд, міститься основний резерв внутрішньої готовності до професшної д!іяльності. Серед концептуальних цінностей, які повинні бути в індивідуальній моделі консультанта, чільне місце посідають конструктивні уявлення про людину та функцюнування ii психіки, цінності особистісного зростання та трансформації, компетентності в часі, прагнення до самовираження та самоактуалізації, самодостатності,
17 зрілості, відкритості будь-яким переживаниям, прийняття себе та навколи-шнього світу, спонтанність, автономнють, здатність до вищих переживань та буттєвої любові, почуття екзистенційної свободи та причетності до соціуму, диференційованість та креативність. Навіть маючи хорошу освіту, молодий фахівець переживе чимало складних емоцій, перш ніж усталиться саме його власна концептуальна модель консультування. Психолог з однаковим ycпixoм може стати при-хильником якогось одного психотерапевтичного напрямку або, освоївши сутнють психотерапевтичного процесу взагалі, використовувати в своїй роботі загальнотеоретичний підхід. Така скрупульозна, унікальна по своій cyтi робота, є основою професійного зростання, творчим пошуком особистості. Цей процес не може бути швидким i потребує достатніх знань та досвіду (див.: деякі положения з концептуальної моделі автора додаток № 6).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теоретичні засади консультування» з дисципліни «Основи психологічного консультування»
