Реферати статті публікації

У кличному відмінку однини деякі іменники з пестли­вим значенням, що належать до м’якої групи, мають за­кінчення -ю: мамусю, матусю, бабуню, бабусю, кумасю, доню; частина іменників мішаної групи поряд із закінченням -є може мати закінчення -о: вельможо, тещо, Мишо.

У родовому відмінку множини іменники 1-ї відміни ма­ють переважно нульове закінчення: неділь, калош, круч, хат, хмар, але є іменники з закінченням -ей: мишей, вошей, сви­ней, а також із закінченням -ів: суддів, легенів (і легень), губів (і губ), бабів (і баб).

II ВІДМІНА

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а, -я або -у, -ю.

За «Українським правописом» закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники, що позначають:

1. а) Назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Морбза та ін.

б) Назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, коня, пса, ясеня.

в) Назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу).

г) Назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Жи­томира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святбшина, Тернополя, Харкова.

Примітка. Але -у, -ю пишеться у складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Давидового Броду, Зеленого Гаю, Красного Лиману, Кривого Рогу, Червоного Ставу, Широко­го Яру тощо.

д) Інші географічні назви з наголосом у родовому від­мінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвій­
ності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дінця, Дністра, Іртиша, Кол­гуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева.

е) Назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року); назви місяців та днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду - назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, чер­вінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда.

є) Назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, ком­байна, мотора, поршня, трактора.

ж) Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ром­ба, сегмента, сектора, синуса, шківа тощо, але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приго­лосний, коли вони означають:

а) Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кис­ню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту (але хліба).

б) Збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, берез­няку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, ка­талогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, то­вару, тому, тріумвірату, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але
вівса), а також назви сортів плодових дерев: кальвілю, ре­нету, ренклоду та ін.

в) Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вок­залу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, ма­газину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, са­раю, тину, універмагу, шинку, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва;
-а (-я) вживається також в іменниках – назвах архітек­турних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закін­чення – -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота.

г) Назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, колгоспу, комісаріату, комітету, університету, штабу.

д) Переважна більшість слів із значенням місця, про­стору тощо: абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, май­дану, рову, ручаю, світу, уривку, яру, але: горба, хутора, тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, став­ка, ярка.

є) Явища природи: вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду.

є) Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху.

ж) Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як тер­мін, звука) ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, ко­локвіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, руху, світо­гляду, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, хисту, ходу, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.

з) Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, елект­ролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, обра­зу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо.

и) Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танку, танцю, тенісу, футболу, хокею, але го­пака, козака.

і) Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу, але: електровоза, пароплава.

ї) Переважна більшість префіксальних іменників із різ­ними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, ви­слову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опу­ху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху.

й) Назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, ост­ровів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Ган­гу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ель­тону, Мічигану, Світязю, Чаду; Алтаю, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Кбтліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну; Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на зна­чення слова: алмаза (коштовний камінь) – алмазу (мінерал), акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди, машини) – блоку (об’єд­нання держав), буряка (одиничне) – буряку (збірне), вала (де­таль машини) – валу (насип), елементу (абстрактне) – еле­мента (конкретне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), каменя (одиничне) – каменю (збірне), клина (пред­мет) – клину (просторове поняття), пояса (предмет) – поясу (просторове поняття), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну (строк), фактору (чинник) – фак­тора (маклер) і т. ін.»

У давальному відмінку однини в іменниках чоловічо­го роду закінчення -ові, -еві, -єві і -у, -ю вживаються па­ралельно: господареві, студентові, Олесеві, Мусієві, коневі, волові, стовпові, автомобілеві і господарю, студенту, Оле­сю, Мусію, коню, волу, стовпу, автомобілю. Якщо в тексті зустрічається ряд іменників у формі давального відмінка однини, бажано уникнути одноманітності закінчень: панові Президенту, добродієві Михайленку, Курасові Івану Сидо­ровичу.

У місцевому відмінку однини іменники 2-ї відміни ма­ють закінчення -ові, -еві, -єві, -у, -ю, -і, -ї. Закінчення -ові, -еві, -єві мають:

1) іменники чоловічого роду – назви людей: при дядь­кові, на Олегові, на племінникові, на воротареві, на викла­дачеві, на другові. У деяких випадках іменники цієї гру­пи можуть уживатися із закінченням -у: при дядьку, на Олегу, на племіннику, на другу;

2)іменники середнього роду – назви істот (людей, тва­рин тощо) зі зменшувальним суфіксом -к- переважно ма­ють закінчення -ові, хоча можуть уживатися і з закінчен­ням -у; на маляткові (на малятку), на хлоп’яткові (на хлоп’ятку), на дівчаткові (на дівчатку), на лошаткові (на лошатку), на зайчаткові (на зайчатку), на курчат­кові (на курчатку);

3) іменники чоловічого роду – назви істот (не людей), поряд із закінченнями -ові, -еві, -єві мають закінчення -і, -ї: на коневі - на коні, на ведмедеві - на ведмеді, на волові - на волі, на змієві - на змії.

Закінчення -у, -ю мають:

1) іменники чоловічого і середнього роду з основою на -к, що означають неістоти: у вінку, у гайку, на соняшнику, на ярмарку, у шовку, на сонечку, на ліжку, у цеберку. Рідше вживаються форми цих слів із закінченням -ові: на соняш­никові, на ліжкові;

2) іменники чоловічого роду (назви неістот), в яких на­голос із основи переходить на закінчення: у боргу, у роду, у пилу, у яру, у рою, на даху, на шляху. У деяких іменни­ках такого типу закінчення -у, -ю та -і, -ї можуть вжива­тися паралельно, що зумовлюється різним місцем наголосу в слові: на мосту - на мості, на плоту - на плоті, у рову - у рові, на боку - на боці, у краю - у краї.

Закінчення -і, -ї мають:

іменники чоловічого і середнього роду (без суфікса -к-), що означають неістоти: на дивані, у водограї, на папері,у полоні, при розподілі, уві сні, при розумі, у столі, на трам­ваї: у вікні, на світанні, у небі, на святі, на узбіччі.

Деякі іменники у поєднанні з прийменником по можуть мати паралельні закінчення -у, -ю та -і, -ї: по вікну - по вікні, по склу - по склі, по Дніпру - по Дніпрі, по небу - по небі, по місту - по місті, по селу - по селі, по морю - по морі, по подвір’ю - по подвір’ї.

У звертаннях, до складу яких входять два іменники, форму кличного відмінка здебільшого мають обидва сло­ва. Наприклад: пане Андрію, пані Олено, колего Іване, бра­те Миколо; Іване Петровичу, Катерино ТимофІівно. Проте якщо звертання складається із загальної назви та прізви­ща, то останнє вживається у формі називного відмінка: пане Стельмах, добродію Онищук, колего Костина.

У випадках, коли поєднуються дві загальні назви, пер­ше слово обов’язково має форму кличного відмінка, а дру­ге може вживатися й у називному, хоча перевага надаєть­ся кличному відмінкові: Наприклад: пане генерале (гене­рал), пане професоре (професор), добродію лікарю (лікар).

Іменники, що мають тільки форму множини, змінюють­ся за відмінками так само, як іменники першої, другої і третьої відмін у множині. Особливістю родового відмінка цих іменників є закінчення -ей: курей, гусей, людей, саней; закінчення -ів, -їв: прикрощів, пахощів, граблів, штанів, окулярів, Чернівців; нульове закінчення: вил, ясен, ножиць, Лубен, Черкас.

Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості вживання деяких відмінкових закінчень іменників» з дисципліни «Частини мови»

Реферати та публікації на інші теми:

Магнитная гора Фонетика, звуки і мовні органи Сучасний стан систем телекомунікацій в Україні Графіка СТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ