Розвиток здібностей у військовослужбовців у ході військово-професійної діяльності
Як відомо, центральним завданням, яке покликаний вирішувати офі¬цер спільно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військовослужбовця, готового і здатного виконувати бойове за¬вдання. Успішність виконання цього завдання здебільшого залежить від певних властивостей воїна, що визначаються поняттям «здібності». У сучасній психології та протягом усієї історії її розвитку можна натрапити на різні визначення поняття «здібності». Здібності стали предметом спеціального психологічного дослідження у XIX ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експери¬ментальному вивченню людей. Деякі психологи помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку — мозко¬вим центрам. Здібність виявляється в процесі оволодіння діяльністю, у тому, на¬скільки воїн за інших однакових умов швидко і ґрунтовно, легко і міцно засвоює способи організації та її виконання. Тому сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями, навичками й уміннями г визначають успіх діяльності. Таким чином, здібності — це те, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефективне застосування на практиці. На відміну від'характеру, здібності — це властивості особистості, що існують тільки відносно тієї або іншої, але обов'язково визначеної, діяльності. Вони виявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, чим займатиметься воїн, не можна говорити про його здібності. Що ж ми розуміємо під здібностями військовослужбовця? Здібності — це сукупність індивідуально-психічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швид¬кість оволодіння нею. При цьому не кожна психічна особливість є здібні¬стю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності — це не просто знання і вміння, а й мож¬ливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності. Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? — по-перше, від природних задатків, різноманітність яких визначено генетично; по-дру-ге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художньої, розумо¬вої, проміжної); по-третє, від того, які задатки розвиває в собі конкрет¬ний воїн. У військовій психології під задатками розуміють певні морфоло¬гічні й функціональні особливості воїна як природні передумови роз¬витку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності та не характери¬зують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. їхньою істотною характеристикою є багатозначність, оскіль¬ки на основі одних і тих самих задатків (наприклад, гарні слухові задат¬ки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, на¬строювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо). Будучи багатозначними, задатки можуть бути більш або менш за¬гальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нер¬вової системи. Але, крім загальних властивостей нервової системи іс¬нують і парціальні, що характеризують особливості діяльності окре¬мих аналізаторських систем. Ці задатки пов'язані з відмінностями слу¬хової, зорової, нюхової, смакової чутливості в різних воїнів. Вони ма¬ють пряме відношення до спеціальних можливостей. Задатки — це спів¬відношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І.П. Павлов пов'язував існування трьох типів людей: художнього,розу¬мового і проміжного. Таким чином, задатки — це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей. Задатки, що важливо знати офіцерові, пе¬реходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання, виховання, учіння, самовиховання. Вони можуть за¬лишатися невикористаними, не розвитися в здібності, якщо воїн не пра¬цює над їх удосконаленням або живе за несприятливих умов. Навіть за наявності геніальних здібностей вирішальну роль відіграє активна ді¬яльність. Видатний американський винахідник Томас Едисон говорив: «Геній — цс на І % натхнення, а на 99 — потіння». Сам Едисон умів «потіти». Його робочий день тривав зазвичай 19 год.. ЗО чв. Спав він не більше 2-3 год. на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хв. Після 70 років він працював близько 18 год. щодня. При цьому здібності можуть виявлятися в різному віці. Так, Вольфганг Моцарт почав писати музику в п'ять років, у композитора М.А. Римсько-го-Корсакова музичний слух і музична пам'ять сформувалися у два роки, художники В.О. Серов та І.Ю. Рєпін з шести років малювали фарбами, у поета О.С. Пушкіна літературний талант виявився в дев'ять років. Але відомі випадки дуже пізнього вияву здібностей- письменник СТ. Аксаков написав першу книжку в 56 років, 1.А. Крилов почав складати байки в 40 років. Та все ж для виявлення задатків необхідно створювати умови, всіляко допомагати їх розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце в житті геніальних людей. Наприклад, фізик І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому як нездатного до учіння. Пись¬меннику В. Скоту професор університету дав таку характеристику: «Він дурень і залишиться дурнем». Л. Пастер у школі не встигав з хімії. У шко¬лі вважали нездібними учнями також Ч. Дарвіна, Д. Менделєєва, А. Айн-штайна. Таким чином, здібності — це сплав природного (задатки) і набутого. Задатки, що виявляються вродженими властивостями, розвиваються в умовах виховання, учіння і в процесі активної трудової діяльності. Офі¬церові також необхідно мати на увазі той факт, що в процесі виконання різних видів воїнської діяльності формуються і нові властивості, необхід¬ні для цього виду діяльності. За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей здібних, талано¬витих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльністю, досягають у ній високих результатів, вносять у свою працю елементи творчості. Талант — це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеці¬альних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита людина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у межах ідей, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібнос¬тей, а з іншого—,схильності до певного виду діяльності, великого ін¬тересу, бажання й напруженої праці. Схильність і здібності до праці — найважливіші складові справжнього таланту. Прикладом може служити життя багатьох видатних особистостей. «Мене вважають улюбленцем долі,— писав 1824 р. Иоган Вольганг фон Ґьо-те. — Я не хочу скаржитись і нарікати на свій жереб. Але насправді в моє¬му житті не було нічого, крім тяжкої праці, і нині, у 75 років, я можу сказа¬ти, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Я весь час ніби тяг на гору камінь, який знову котився вниз, і треба було знову тягнути його нагору». Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Ге¬ній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвит¬ку наук, мистецтв, виробництва. Геніальними особистостями були Ми¬хайло Ломоносов — видатний вчений, який збагатив нев'янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; Костян¬тин Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ра¬кетній техніці тощо. Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здіб¬ностями розуміють такі якості воїна, що забезпечують відносну лег¬кість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями і ефективністю у різ¬них видах військової діяльності. Спеціальні здібності воїна свідчать про його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвива¬ються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому. Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань, за інших умов — за планом оволодіння бойовою спеціальністю. На практиці судити про здібності підлеглого можна за сукупністю таких показників, як швидкість його просування в оволодінні відповідною військовою спеціальністю, якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношен¬ня результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результа¬тів. Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати: 1) наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру, як працьо¬витість, організованість, зосередженість, витримка, само¬контроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у вій¬ськовій діяльності; 2) які професійні інтереси та схильності у воїна; 3) наскільки у нього розвинуті необхідні для даного фаху спе¬ціальні елементарні здібності. Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з форму¬вання і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдоско¬налення здібностей. Але головне в усіх цих методах — систематичне тренування. У цілому формування військово-професійних здібностей військово- , службовця має відбуватися за кількома напрямами. 1. Вони мають формуватися усім офіцерським складом під¬розділу, а також всією системою навчально-виховної робо¬ти. 2. Щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей, бойова та гуманітарна підго¬товка мусять мати творчий характер. Чим глибші й різно¬бічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здіб¬ностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбо¬вець,^ надто офіцер, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст. 3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослуж¬бовців є розвиток у них стійких військово-професійних ін¬тересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо пра¬цювати в обраній галузі. 4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована. 5. Здійснювати призначення на посади з урахуванням індиві¬дуально-психічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успіш¬ною). 6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності. 7. Неодмінною умовою фахового вдосконалення воїна є на¬вчання його самоконтролю. Формування ж у бійця цієї яко¬сті нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оці¬нювати свої дії, переводити увагу зі способів дії на резуль¬тати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії. Таким чином, психічні властивості воїна мають вирішальне значен¬ня в характеристиці індивідуальних якостей його особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, у якому перебуває солдат, його вихованням і власною активною діяльністю), які є провідними в стано¬вленні особистості. Розвиток військово-професійних здібностей воїна, формування не¬обхідних рис характеру, врахування особливостей його темпераменту — найважливіші педагогічні завдання офіцерів на шляху формування фа¬хової спрямованості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток здібностей у військовослужбовців у ході військово-професійної діяльності» з дисципліни «Військова психологія»
