Спрямованість особистості та особливості її змісту у військовослужбовців
Провідна психічна властивість особистості — спрямованість. Спря¬мованість особистості — це система спонукань і ціннісних орієнта¬цій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тоб¬то спрямованість,Тю суті, стійка система мотивів, яка орієнтує життєді¬яльність особистості [95, с. 230]. Причому, залежно від ситуації, систе¬ма може бути провідною і супутньою. В цілому, визначаючи спрямова¬ність особистості, ми дізнаємося, що вона зробила у своєму житті, що збирається зробити і як хоче досягти цього. Залежно від сфери вияву панівного спонукання розрізняють мораль¬но-етичну, військово-професійну та побутову спрямованість воїна. Морально-етична спрямованість військовослужбовця полягає у ви¬сокій морально-етичній зрілості. Воїни з цією панівною спонукою всі події, що відбуваються, вчинки товаришів та ін. пропускають крізь мора¬льні категорії, прагнуть чинити все за законом, цінують таких осіб. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. Військово-професійна спрямованість особистості виявляється в ак¬тивному і стійкому прагненні займатися певною військово-професій¬ною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це люди, які у своєму житті на перший план ставлять військову службу. Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, родинних, а також індивідуальних прагненнях. Для таких воїнів головним є ство¬рення добрих побутових умов, родинного затишку, а не професійні ус¬піхи на службі. Спрямованість має такі основні характеристики: інтенсивність, стійкість, широта і певний рівень. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявлятись у нечітких потягах або глибокій впевненості. Стій¬кість — це передусім сталість спонуки. Коло інтересів військовослуж¬бовця зазвичай фіксується у понятті «широта спрямованості». Рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку — лише для себе, в іншому, високому — і для інших. Зміст спрямованості становлять потреби, мотиви, інтереси, пере¬конання і світогляд. Так, всю нашу свідому регуляцію поведінки, дії, мислення і почуттів визначають потреби. Вони ж є джерелом активно¬сті воїна. Власне, усі дії військовослужбовця визначаються потребами. Потреба — це внутрішній стан психічного або фізіологічного відчуття недостатності чогось. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. А вони у людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, житлі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, у спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, їх різноманітність не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс складніших суспільно зумовлених потреб особистості. Потреби воїна часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою їх детермінує. Вони також залежать від виховання в широкому розумінні і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб. У зв'язку з цим цікавим є підхід до визначення людських потреб А. Маслоу, відомого як творця ієрархічної теорії потреб: — перший ступінь — фізіологічні та сексуальні потреби; — другий ступінь — потреба в безпеці та стабільності; — третій ступінь — соціальні потреби; — четвертий ступінь — потреба у престижі; — п'ята ступінь —духовні потреби —потреби у самореалізації та самоактуалізації через творчість, самоосмислення вла¬сного призначення у житті, потреба реалізації людини як осо¬бистості. За А. Маслоу, чим вищий рівень мотиву, тим більше виникає життє¬ва необхідність забезпечення відповідних потреб. У зв'язку з цим спо¬чатку слід задовольнити нижчі потреби, а потім — вищі. З моменту за¬доволення нижчих потреб вони втрачають мотиваційну силу. З їх під¬вищенням підвищується готовність людини до активнішої діяльності. Водночас несвоєчасне і неякісне задоволення нижчих потреб може допровадити до такої ситуації, коли вопи у людини можуть стати провід¬ними. І навпаки, коли задоволені нижчі потреби, у людини виявляють¬ся вишчі потреби, тобто — мета-мотивація (потреба у розвитку, розу¬мінні сенсу життя взагалі, пошуку сенсу власного життя). Коли людина не розуміє смислу власного життя, вона неспроможна максимально са-мореалізуватися, нездатна виявити власні здібності та відповідно піднятися на вищий рівень соціального життя. До духовних потреб належать естетичні й інтелектуальні. Моральні потреби — це стан особистості, який виражає необхідність стосунків з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють по¬требу допомагати людям, співпереживати, працювати, керувати, підко¬рятися тощо. До естетичних потреб належать ті, що відображають постійне праг¬нення особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у тво¬рах мистецтва, у стосунках між військовослужбовцями. Рівень розвит¬ку естетичних потреб — це результат виховання і самовиховання осо¬бистості. Особливе значення для їх розвитку мають традиції та звичаї збройних сил, військового колективу, в якому служить воїн. Інтелектуальні потреби відображають необхідність військовослуж¬бовця в пізнанні нового, у вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань. Зміст потреб воїна найповніше визначає суть особистості. Вивчаю¬чи потреби підлеглого, шляхи їх задоволення, ми тим самим даємо ха¬рактеристику основним параметрам особистості. Таким чином, потре¬би мають дуже велике значення у житті воїна. Потреби за рівнем їх усвідомлення пбчинають виступати як сили, які спонукають до діяль¬ності, оскільки стають мотивами діяльності. Мотив — спонукальна сила дій і вчинків воїна. На відміну від по¬треб, мотиви має тільки людина. Багато корисного в теоретичне розу¬міння того, що таке мотив, внесли С.Л. Рубінштейн і О.М. Леонтьев. Наприклад, О.М. Леонтьев визначив мотив як те, що, відповідаючи ак¬туальній потребі, організовує і відповідним чином спрямовує поведін¬ку людини. Мотив (або причину) дій воїна визначити нескладно, якщо він один. Але, як правило, поведінку воїна визначає безліч факторів. Однак у будь-якому разі мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми або внутрішніми умовами. Тому О.М. Леонтьев визначає мотив як усвідом¬лену потребу, хоча, на нашу думку, ми часто не усвідомлюємо мотиви, оскільки, здійснюючи ті чи інші вчинки, не завжди замислюємося над мотивами, що їх визначають. Тому для стимулювання і спрямування поведінки у відповідне річище необхідні принаймні два мотиваційні фактори: потреба І мотив. Мотиви умовно можна поділити на прості (стимулювальні: потяг, бажання, прагнення) і складні (змістотвірні). Прості мотиви воїнами часто не усвідомлюються і можуть бути спонукальною силою антигро¬мадських вчинків. Безумовно, нас більше цікавлять змістотворніабо професійні мотиви, де основне місце посідає інтерес. Тому першим кроком офіцера як керівника має бути виявлення змістотворних моти¬вів військової праці своїх підлеглих і вивчення мотиваційних структур поведінки особистості в різних ситуаціях. Офіцер визначає, що є голов¬ним рушієм у ставленні підлеглих до служби (матеріальні стимули, за¬датки лідера та інші фактори). Мотиви класифікують за такими ознаками: — за силою спонукання: сильні та слабкі; — за ознакою зумовленості особистими якостями: стійкі та нестійкі; — за характером впливу на процес досягнення мети: позитивні і негативні; — за змістовністю орієнтації: соціальні, колективні та особи¬сто-престижні. Мета — мотиваційний фактор, що пояснює безпосередній, обов'яз¬ково усвідомлений результат, на який, в конкретний момент спрямована поведінка воїна. Психологічно мета є тим мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, який сприймається воїном як безпосередній і най¬ближчий очікуваний результат його діяльності. Таким чином, потреби, мотиви й мета— основні складові мотива¬ційної сфери воїна. Вона оцінюється за такими параметрами: — розвиненість — наявність якісно різноманітних мотивацій¬них факторів; — гнучкість (гнучкішою вважається така мотиваційна сфер^, в якій для задоволення різних потреб застосовується біль¬ше різноманітних мотивів); — ієрархічність (чим більше розрізнень у силі й частоті акту¬алізації мотивів того самого рівня, тим вища ієрархічність мотиваційної сфери воїна). В літературі часто зустрічаємо термін «.мотивація», зміст якого ста¬новить сукупність стійких мотивів, що мали місце в попередньому жит¬тєвому досвіді воїна або мають зараз. Джой Ґілфорд запропонував структуру мотивації індивіда. До неї входять: — органічні потреби; — комфорт, приємне оточення; — загальне честолюбство, наполегливість; — потреби за становищем — свобода (конформізм); — потреба перебувати серед людей, агресивність; — потреба в ризику та безпеці. Отже, потреби й мотиви складають підвалину мотивації особистос¬ті і справді пов'язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особис¬тості. Інтерес є формою вияву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні воїна до певних речей та явищ реального світу і в бажанні їх пізнати. Інтереси дають воїнові змогу швидше, повніше і глибше відобразити дійсність. Вони спонукають до знань, до розши¬рення світогляду, збагачення психічного життя. Військова діяльність, виконувана з інтересом, має позитивне емоційне тло. Інтереси, як і потреби, дуже різноманітні. їх також поділяють на матеріальні (їжа, одяг, різні речі) та духовні (учіння, спілкування тощо). Інтереси розрізняють за змістом, глибиною та стійкістю. Інтерес може стати найсильнішим мотивом діяльності воїна. Керуючись ними, осо¬бистість здатна подолати будь-які труднощі. Наприклад, життя Михай¬ла Ломоносова — це подвиг, головною рушійною силою якого були величезний інтерес і любов до науки. Інтереси можна розрізняти за обсягом. Одні мають широкі, але поверхові інтереси, інші — глибокі, але за своїм спрямуванням дуже вузькі, треті — широкі, різнобічні й глибокі. Найменшу групу становлять люди з усебічними інтересами. Серед видатних особистостей відзначалися різнобічною обдарованістю Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, О. Суворов та ін. З біо¬графій цих людей бачимо, якими широкими були їхні інтереси, великими знання. Л. Українка, наприклад, володіла багатьма мовами, добре знала сві¬тову літературу, історію, різні філософські системи, малювала, мала хист піаністки. Полководець О. Суворов був різнобічно освіченою людиною, добре знав математику, філософію, історію, географію, володів вісьмома іноземними мовами, був тонким цінителем поезії і сам писав вірші. Широта інтересів обов'язково передбачає відокремлення одного з них як головного, навколо якого групуються всі інші інтереси. Різно¬бічність інтересів збагачує особистість воїна. Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконан¬ня — це глибока й обґрунтована віра людини В принципи та ідеали. якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система погля¬дів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду, якого особис¬тість додержує на певному етапі онтогенезу. Переконання органічно пов'язані зі знаннями і практичними діями. Вони виявляються у діяль¬ності воїна, в його ставленні до товаришів по службі, військового ко¬лективу, військової служби. Формуються переконання в процесі життя під впливом виховання, навчання, самовиховання і життєвого досвіду. На основі інтересів і переконань воїна складається власний ідеал — його основний стимул самовдосконалювання та формування. Ідеал — це модель, яка є еталоном в усіх виявах життєдіяльності людини. Отже, потреби, мотиви, мета, інтереси, переконання та ідеали вій¬ськовослужбовця визначають спрямованість його особистості. За од¬нієї й тієї самої спрямованості діяльність воїна може бути різною щодо цілеспрямованості, інтенсивності та рівномірності. А тому офіцер мусить знати основні передумови формування вій¬ськово-професійної спрямованості особистості військовослужбовця: — пояснення значення військової служби і соціальної важли¬вості поставлених перед ним мети й завдань, тобто дове¬дення чіткої мети і завдань; — організація службової діяльності особового складу згідно зі статутами таким чином, щоб воїн навіть в умовах жорст¬кої субординації та суворого статутного порядку відчував себе особистістю; — наближення умов навчання до бойових; — створення таких умов військової діяльності, щоб воїн пи¬шався результатом своєї служби; — залучення підлеглих до процесу ухвалення рішень; — об'єктивність застосування стягнень і оголошення заохо¬чень; — заохочення соціальної активності; — створення умов для задоволення першочергових потреб; — активізація самостійної роботи підлеглих тощо. Таким чином, необхідно глибоко вникати в питання спрямованості особистості своїх підлеглих, вивчати її вияви, маючи на увазі, що вони не завжди стандартні. Ще Лев Толстой попереджав про те, що «люди як річки: вода в усіх однакова і всюди одна й та сама, але кожна річка буває то вузька, то швидка, то широка, то тиха, то чиста, то каламутна, то холодна, то тепла. Так і люди. Кожна людина носить в собі зачатки всіх властивостей людських, інколи виявляє одні, інколи інші, і часто буває не схожою на себе, залишаючись усе ж тією самою собою. У де¬яких людей ці зміни бувають особливо гострі» [18, с. 134-135].
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Спрямованість особистості та особливості її змісту у військовослужбовців» з дисципліни «Військова психологія»
