Психологічна наука розглядає формування та розвиток особистості воїна як активного суб'єкта крізь призму його діяльності, як «систему систем», що має свої внутрішні гіереходи і перетворення, свій розвиток [43, с. 85]. Тому високоорганізована і мотивована військова діяльність рішуче впливає на розвиток особистості військовослужбовця. У зв'яз¬ку з цим, офіцер скеровує свою цілеспрямовану роботу на подальше формування та розвиток особистості підлеглого, педагогічно зумовле¬ної організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі. Кожній активній військовій праці притаманні процес обміркованого проектування своїх дій, їх часткових результатів, оцінка досягнутого, зіставлення їх з поставленою метою. Далі, під час спілкування та взає¬модії' з товаришами по службі, члени військового колективу обміню¬ються думками, порівнюють свої настанови і позиції з настановами й позиціями товаришів по службі. Така праця добре впливає на розвиток інтелекту і передусім пізнавальних процесів: сприйняття, уявлення, ува¬ги, мови, пам'яті, мислення тощо. Високоемоційний характер бойової підготовки і всього процесу вій¬ськової служби збагачує емоційно-почуттєву сферу військовослужбов¬ця, сприяє розвитку простих та складних почуттів. Ось тут офіцеру не¬обхідно прагнути, по-перше, розвивати у підлеглих такі почуття, які активізують психічну діяльність військовослужбовця, і, по-друге, ней¬тралізувати астенічні, такі, що викликають порушення психіки військо¬вослужбовця, а надто у бойовій обстановці. Можливості розвитку сте-нічних почуттів різноманітні. Це емоційно насичені заходи з бойової та гуманітарної підготовки, накопичення емоційного досвіду із врахуван¬ням вимог службової та бойової діяльності, стимуляції воїнів до само¬вдосконалення. Великі резерви має військова діяльність для розвитку волі військо¬вослужбовця, яка допомагає йому керувати своєю поведінкою, мобілі¬зувати сили на подолання труднощів військової служби. Тому офіцер у процесі навчання і виховання військовослужбовців має прагнути фор¬мувати й розвивати у них такі вольові риси, як цілеспрямованість, смі¬ливість, ініціативність. Ці риси забезпечують успішну діяльність військовослужбовця за тяжких обставин сучасної війни. Завдяки їм він здатен самостійно ор¬ганізувати свою діяльність, успішно керувати своєю поведінкою під час виконання бойових завдань. Основними напрямами розвитку вольових рис особистості воїна є: — формування мотиваційної сфери військової діяльності; — організація інтенсивної бойової підготовки; — спеціальне тренування зі зміною обставин, умов та засобів досягнення мети; — заохочення до самовиховання; — систематичне закріплення досвіду вольових дій на всіх ета¬пах досягнення результатів. З накопиченням досвіду служби зростає і сфера діяльності воїна, що сприяє розвитку його психічних функцій та можливостей їх органі¬зації, пов'язаних із психічними станами. Офіцерові слід зважати, що психічний стан безпосередньо впливає на динаміку психічних проце¬сів, на вияв властивостей особистості, ефективністьїї службової діяль¬ності. Він характеризує тимчасову динаміку психічної діяльності вій¬ськовослужбовця. Психічні стани у своєму розвиткові та вияві багато в чому залежать від мотивів службової діяльності воїна, від успіхів у бойовій і гумані¬тарній підготовці, індивідуально-психічних властивостей особистості, умов військової служби та взаємин між військовослужбовцями у під¬розділі. На психічному стані особового складу позначається соціально-психологічний клімат, настрій і традиції в колективі, взаємини з безпо¬середнім командиром. Вони характеризуються цілеспрямованістю, стій¬кістю, єдністю переживання і поведінки, продуктивністю психічного функціонування, рівнем активізації (від сну до стресу), конкретною направленістю тощо. їх воїн може усвідомити або не усвідомити. Офі¬цер має знати причини виникнення тих чи інших психічних станів, яки¬ми можуть бути: біоритми емоційної активності й пасивності воїна, характер військової діяльності, різні зовнішні впливи тощо. Незалежно від причин виникнення останніх, необхідно розвивати й закріплювати такі позитивні психічні стани, як зосередженість, стій¬кість, рішучість, зібраність, наполегливість. Слід запобігати й нейтра¬лізувати розвиток таких негативних психічних станів, як неуважність, боязливість, дратівливість. Офіцерові ні в якому разі не можна забувати про такий фактор форму¬вання особистості військовослужбовця, як виховання. Важливість його посилюється тим, що розвиток особистості воїна на сучасному етапі характеризується суперечливістю. Це пов'язано з тим, що у молодих людей, які тільки розпочали військову службу, ще недостатньо система¬тизовані погляди та переконання. Серед призваних на військову службу є молоді люди з негативними рисами характеру та звичками, недисцип-лінованою поведінкою, з орієнтацією на порожнє самоутвердження. На початковому етапі військової служби дуже важливою проблемою є адаптація особистості до нових умов життєдіяльності. Тому офіцеру необхідно тримати у полі зору процеси соціально-психологічної адап¬тації своїх підлеглих. Це процес включення воїнів у первинний військо¬вий колектив і сприйняття ними різних ролей. Тут можливі протиріччя між засвоєними настановами та звичками і новими вимогами військо¬вої служби. Перебудова стереотипів, яка при цьому відбувається, су¬проводжується негативними психологічними явищами, закріплення яких може погано позначитися на розвитку особистості воїна. Під впливом виховної роботи активно формується та розвивається мотиваційна сфера воїна, на основі якої реалізується ставлення воїна до військової служби. У зв'язку з цим, офіцер має допомогти воїну усві¬домити своє призначення, глибоко зрозуміти зміст мети й завдань вій¬ськової служби, пройнятися відповідальністю за захист своєї Батьків¬щини. Від успішного опанування функціональних обов'язків, конкретної бойової спеціальності неабияк залежить розвиток особистості військо¬вослужбовця. Тому офіцер має методично правильно організувати на-вчально-внховний процес у підрозділі. Динаміка та якість цієї роботи певною мірою залежить від умілого використання прихованих можли¬востей воїна, чіткої організації колективної життєдіяльності, суворого статутного порядку. Послідовне керування цими процесами визначає гармонійний розвиток особистості воїна. Виховна робота і закріплення дружніх стосунків між воїнами на ос¬нові співпраці і взаємодопомоги у процесі польових занять та бойових навчань позитивно впливає на формування особистості. Таким чином, участь воїнів в аналізі успіхів та невдач своїх дій розвиває у них риси відповідальності, сприяє формуванню самостійності і правильному са¬моутвердженню військовослужбовців. Позитивні приклади командирів також спонукають воїнів до само¬оцінки, розвивають у них самодисципліну й прагнення до самовдоско¬налення. Отже, військовослужбовець є особистістю настільки, наскільки в нього розвинуті соціальні якості, наскільки він свідомий суб'єкт своєї громадськокорисної військової діяльності. При цьому слід мати на ува¬зі такі зауваження П.Я. Гальперина: «Діє не свідомість, яка регулює дії на основі свідомості... Для того, щоб стати особистістю, необхідно бути суб'єктом, свідомим, суспільно відповідальним суб'єктом» [17, с. 143]. Особистість завжди активна. Активність військовослужбовця вияв¬ляється у різноманітній військовій діяльності. Особистість військово¬службовця формується безпосередньо у цій діяльності. Тому головне задвдання офіцера — спрямувати активність кожного військовослуж¬бовця у потрібному напрямі, на громадськокорисну діяльність, на само¬вдосконалення. Особистість може існувати тільки у спілкуванні з ін¬шими особистостями. Без спілкування, в ізоляції від суспільства немає особистості, особистість не може розвиватися, не може існувати. Тільки у спілкуванні з товаришами по службі формується і вдоско¬налюється особистість військовослужбовця. На цій особливості буду¬ється принцип виховання у вітчизняній педагогіці, докладно розробле¬ний А.С. Макаренком: виховання у колективі та через колектив. Тому постає питання про роль і місце офіцера у формуванні особистості вої¬на в навчально-виховному процесі. Він зобов'язаний уміло формувати і гуртувати свій підрозділ у військовий колектив, який має виконувати свої виховні функції щодо кожного окремого воїна. На закінчення слід зазначити, що поняття особистості воїна, діагно¬стика його індивідуально-психічних особливостей випливають із того, що діяло на нього, які стосунки і яке соціальне оточення у нього основ¬ні. При цьому обов'язково слід знати життєвий шлях воїна до служби, його нинішні інтереси, ставлення до служби. Спираючись на ці знання, володіючи обгрунтованою методикою вивчення особистості, офіцер може визначити перспективи й можливості розвитку особистості вої¬на, а також уміло керувати цим процесом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток особистості у військовій діяльності» з дисципліни «Військова психологія»
