Конкретна належність X (ікс) до постмодернізму включає в себе об'єднання або модифікацію давніх звичаїв у події, які є "новими", хай навіть лише за конкретних обставин, за яких вони відбуваються. На початку XX ст. X здебільшого розглядається як позначення невідомої кількості чи посилання на факти невідомі або приховані, неправильні або заборонені. У 1980 — 1990-х pp. це застосування поширилося на популярні контексти з давніх анклавів науки або сумнівного мистецтва. Вони репрезентують зміщення від алюзії на щось невідоме до ілюзії чогось непізнаванного. Таким чином, X стає показником значення, яке більше не може бути назване, та й не могло бути назване на початку. Поєднання в ньому невідомого й непізнаванного знаходить собі місце в окремій стилізації невизначеності, регресу та містицизму. Витоки X довгий час застосовувався як одиничний лінгвістичний означник: комбінація граматичної одиниці (морфеми) та одиниці письма і/або звуку (графема/фонема). Його загадкова форма (косий хрест) дійшла до нас із мовної праісторії, і саме ця форма, як і її алфавітний статус, сприяли широкому застосуванню цього знака в мас-медіа 1990-х pp. У єгипетській та критській ієрогліфіці та в давньому фінікійському письмі форма X у різних контекстах асоціювалася з божеством, дарами, підрахунком або позначками. Від грецького chiasmus χ, із його не зовсім ясним походженням, до латинського X їхній зв'язок із давніми логограмами зберігається. Перехрестя людського та божественного, чоловічого і жіночого, іманентного й трансцендентного, земного і неземного пов'язувалося з традицією хреста, від Китаю й Індії до Західної Африки та Мексики. Це знаходило свій вияв у формі християнського хреста або як один з ініціалів Ісуса Христа, знову виникаючи в рунічних або окультних символах дару/життя. Попри сотні фонетичних застосувань Х-ів та ак-ронімів, є щось майже тривожне в повторюваності давніх мотивів. Постмодернізм Айзек Азимов почасти торкається цієї таємниці, даючи постмодерністське тлумачення науковим дослідженням. У його праці "«X» репрезентує Невідоме" (1985) X — це своєрідна полегкість, майже містична втіха в одвічному невідомому, за допомогою якого сучасна наука усуває нудьгу знання. Математичне "розв'язання для X", схоже, не дуже високо цінується в азимовській релігії непевності, як і Х-хромо-сома, за своєю формою приблизно схожа на X, або багато пов'язаних із нею Х-захворювань. Радше Азимов вельми зацікавлений у тому, щоб знайти точку, в якій перетиналися б дискурси науки, наукової фантастики та мас-медіа. Х-промені (рентгенівське проміння) з їхньою спочатку невідомою природою (витоки сучасної атомної теорії) або Х-частинки, запропоновані як будівельний матеріал для Великої Об'єднаної теорії у фізиці, — це два з багатьох прикладів, що стали взірцем для формулювань, які часто створювалися медіа-засобами в 1990-х pp., такий як "Фактор зростання X", — термін, застосовуваний у теорії ракових захворювань. Там де мас-медіа видозмінюють і науку, і наукову фантастику на тому самому ринку, такі Х-витвори виявляють тенденцію залишити одне кінцеве й нерозв'язне X для приваблювання широкого споживача наукової продукції (див. технологія). Можна відзначити деякі тенденції, спільні для всіх цих Х-неологізмів, що вимагають тлумачення. Один такий "типовий" постмодерністський маневр відбувся, коли в 1960-х pp. був 478 заснований британський Х-часопис, де X було перехідним символом невдоволення модернізмом попереднього покоління. Застосування форми X до непристойного або окультного та його поширення на гру внутрішнього/зовнішнього в детективній літературі мають потенціал для досліджень. Втрата в становищі раба фамільного прізвища в імені Малколм X також заслуговує на увагу. Комп'ютерні мережі пропонують безліч "протоколів X", а культовий статус Unix/X-Windows y хакерській культурі показує не лише перехрестя комунікацій, маркування та картографування, а й тенденцію застосовувати X без наміру звертатися до якоїсь "традиції". Термін "Х-фактор" (досить поширений у 1990-х pp.), таким чином, указує на пошуки пастиша можливостей. Одне з його перших застосувань у романі Андре Нортона "Х-фактор" (1967) підсумовує його пізніші значення, зафіксовані в мас-медіа: "Те, що відкидає геть рівняння, спекуляції, життя, історію" (Norton, 1967: 120). Часто затуляючи покривом таємниці випадкові явища, "Х-фактор" здебільшого застосовувався для того, щоб маскувати семантичний зв'язок між подіями та впливами або вказувати на їхню привабливу невизначеність. Більш складну картину дають нам десятки науково-фантастичних фільмів періоду холодної війни з їхніми Х-заголовками, де давніше застосування "X" до таємничого чоловіка ("Повернення доктора X", 1939) поступається перед невідомими загрозами, що йдуть від атомів, чужинців та урядів. У фільмі "X невідомий", знятому на кіностудії "Гемер Філмз" (1956) X позначає бездонну тріщину, що з неї видавлюється радіоактивна грязюка, яка несе загрозу всьому світові. У таких фільмах X нагадує про стародавнє перехрестя доріг людського і нелюдського, які знову перетинаються в добу технологій, насичених і перенасичених Х-хро-мосомами, Х-променями, розбуджуючи в нашій уяві атомні/генетичні загрози "людям" як чомусь внутрішньому, що йдуть від руйнівних "зовнішніх" сил, таємниця яких нам невідома, проте досконало сконструйована. Багатосерійна епопея Марвел Комікс "X-люди" розповідає про расу генетично змінених юних героїв, які боронять "нормальний" світ від таких зовнішніх загроз. Схоже невдоволення світом, який їм дістався в спадщину, висловлюють діти батьків "бебі-буму" в романі Ду-ґласа Капленда "Покоління X" (1992). Запозичивши назву менш іронічного твору Чарлза Гемблета та Джейн Девідсон (1964), постмодернізм Капленда обминає тисячолітній бунт, про який ідеться в попередній книжці, залишивши тільки його нудьгу (див. віртуальна віра). X перетворюється на свідоме утримання від погляду на історію як на ідею, підміняючи її ностальгічними історичними ефектами, знаходячи їх серед уламків консерватизму атомної доби. Сам всесвіт уявляється як "буржуазний час/простір", персонажі якого є не модерністи-чним "утраченим поколінням" (яке можна було б позначити "іксом"), а поколінням, чиє відчуття іронії за визначенням не дозволяє чогось грубого. Можливо, навіть ближчим до спроби зобразити постмодерністське піднесене є успіх багатосерійного телевізійного фільму "Х-фай-ли", де всі попередні застосування X переплітаються в намаганнях пояснити зв'язок між світом і духом, земним і позаземним у рамках однієї теорії. Спочатку X — це знак довільний, але він стає назвою та символом для понадісто-ричного проникнення в "непоясненне", за яким агенти ФБР, персонажі серіалу, прагнуть знайти в кінцевому підсумку недосяжну "істину" — яка завжди "десь далеко", завжди схована в невизначеності нерозгаданих Х-ів. Головний зміст цієї оповіді присвячений неясній, але досконало організованій чужоземній/урядовій змові, в якій "факт" позаземного пояснює "вигадку" таємної політичної історії змовників, радше ніж навпаки. Двоє героїв, типи раціонального розуму пізнього Просвітництва (аґент Скалі) та містицизму (аґент Малдер) постійно розходяться у своїх висновках, або відкидаючи всі передумови (в намаганнях знайти X), або вірячи в цілісність світу, який ніколи не може бути раціонально відкритим (отже, йдеться про трансцендентний X). Це найочевидніший сучасний приклад стародавньої теми.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «X (ікс)» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
