Ці кошти використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань. Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя. Всі заклади охорони здоров’я мають право використо-вувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або впо-вноваженого ним органу встановлювати плати за послуги в га-лузі охорони здоров’я. Медичні заклади та їх структурні під-розділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необхідно поділяти на такі, що повністю утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, частково утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, перебувають на повному госпрозрахунку та самофінансуванні. Принципи організації ресурсів медичних закладів визнача-ються вимогами економічних законів та чинної системи господа-рювання і включають в себе: плановість; госпрозрахунок; суворе розмежування ресурсів основної діяльності та капітального будівництва; повне збереження виділених закладам засобів; утворення фінансових резервів. Важливим принципом, на нашу думку, є го-сподарський розрахунок. Принцип господарського розрахунку вимагає порівняння витрат із доходами від господарської діяль-ності. Це означає, що кожний медичний заклад (підрозділ закла-ду), що перебуває на повному госпрозрахунку та самофінансу-ванні, повинен не тільки покривати витрати доходами, а й одержувати прибуток. Госпрозрахунок сприяє економії і бережливості, скороченню витрат, зниженню собівартості, під-вищенню рентабельності продукції, передбачає матеріальну заін-тересованість медичних закладів і кожного працівника окремо в досягненні високих кінцевих результатів. За способом фінансування медичних закладів у світовій прак-тиці умовно можна виділити три групи систем: державні (бюджет-ні), системи соціального медичного страхування та приватні. На нашу думку, медичні заклади та їх структурні підрозділи залежно від надходжень фінансових ресурсів необхідно поділяти на такі, що повністю або частково утримуються за рахунок бюджетних асигнувань та перебувають на повному госпрозрахунку та само-фінансуванні. Залежно від фінансової участі населення в одер-жанні медичних послуг можна виділити медичну допомогу повні-стю безплатну, частково платну та повністю платну. Аналіз закордонного досвіду засвідчує, що в країнах Західної Європи та багатьох інших країнах з ринковою економікою засто-совується система фінансування медичних закладів, де обсяг на-даних медичних послуг особі, яка бере участь у системах страху-вання, не залежить від розміру внесків до фондів медичного страхування, оскільки у формуванні фондів медичного страху-вання беруть участь працюючі, підприємці і держава, але питома вага їх участі різна. Важливо зазначити, що в Україні, як і в інших країнах, соці- альне медичне страхування має об’єднати за суттю два види страхування — з надання медичної допомоги і виплати допомоги у випадку тимчасової непрацездатності. Організація медичного страхування в більшості країн здійс-нюється в двох формах: прямій і непрямій. У першому випадку органи медичного страхування мають власні установи медичної допомоги (Швеція і Японія), ця форма є найбільш прийнятною для України. При непрямій формі застраховані одержують ме- дичну допомогу на підставі угоди між органами медичного стра-хування і лікувально-профілактичними закладами (Німеччина, Франція, Бельгія, Австрія та ін.). Таким чином, можна зробити наступні висновки: по-перше, система соціального медичного страхування має певні переваги перед державними і приватними системами фінансового забезпе-чення медичних закладів, а також перед відомчою медициною; по-друге, забезпечить загальну доступність медичної допомоги для всіх верств населення, її профілактичну спрямованість для більш якісного і повного забезпечення різноманітних потреб па-цієнтів у медичних послугах. Але найважливішим є те, що систе-ма надання медичної допомоги населенню в Україні, яка буде побудована за прямою формою державного обов’язкового медичного страхування, є більш ефективною, ніж державне фінансу-вання лікувально-профілактичних закладів. Медицина, яка ґрун-тується на соціальному медичному страхуванні, більше відповідає вимогам ринкової економіки. Проблема формування фінансових ресурсів медичних закладів сьогодні і надалі в основному повинна розглядатися через призму бюджетів, бо переважна частина населення в Україні має непра-цездатний вік чи працює в бюджетних установах. Додаткові джерела фінансування медичних закладів: • економія коштів державного соціального страхування за рахунок зниження тимчасової непрацездатності; • надання додаткової медичної допомоги працівникам під-приємств; • платні медичні послуги; • інші позабюджетні надходження. Необхідно удосконалити фінансове забезпечення медичних закладів і визначити основні положення реформи фінансування лікувально-профілактичних закладів в Україні
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я» з дисципліни «Соціальна інфраструктура і політика»
