Термін "цинічний розум" був застосований німецьким критиком культури та філософом Пе-тером Слотердайком для позначення моменту кризи в післяпросвітницькій інтелектуальній за-ангажованості. Слотердайк розвинув свою концепцію цинічного розуму в опублікованому 470 1983 p. бестселері "Kritik der zynischen Vernunft" ("Критика цинічного розуму"). Слотер-дайк у найширшому значенні визначає цинізм як "просвітлену хибну свідомість". Прототипом такої просвітленої, але хибної свідомості є католицький священик, який, навтішавшись забороненими радощами зі своєю подругою, пояснює їй, чому його обрано боронити моральні правила, які він щойно порушив, і проголошувати їх визначальними нормами суспільного життя. Цинізм існує завдяки тріщині між життям і проповіддю. Він претендує на те, щоби бути критичним, але він таким не є. Цинізм можна розуміти як "безсоромність, що перекинулася на протилежний бік" (eine Frechheit, die die Seile gewechselt hat). Хоча, на думку Слотер-дайка, існує очевидний зв'язок між цинізмом та спадщиною Просвітництва (наприклад, назва цієї книжки — пряме посилання на Канта, а згаданий вище священик — типовий представник Просвітництва), він не вважає, що цинізм є типовим виключно для (після)просвітницько-го напряму думок. З одного боку, він простежує це поняття аж до його коріння в античності (Діоген Синопський); а з другого боку, присвячує чимало місця "Ваймарській республіці", тобто дофашистській Німеччині, що її Слотер-дайк бачить як особливо цинічну еру. Цинізм видається феноменом усіх часів. Найактуальнішою проблемою цинізму, на думку Слотердайка, є те, що він утратив критичний імпульс, первісно йому притаманний. Частиною Слотердайкового проекту є намір урятувати критичний імпульс, що вряди-годи стає видимим у цинізмі. З цією метою Слотер- дайк запровадив як протилежне поняття свій неологічний винахід — "кінізм" або "кінічний розум". Як такий, він характеризує ті імпульси, що спонукають людину говорити без якогось особливого наміру, мети або ідеї (великого на-ративу) за цим. Кінічною в цьому розумінні є статуя Геракла, що справляє малу потребу, Діоген, який привселюдно займається мастурбацією або каже Александрові Македонському, щоб той не заступав йому сонця, або Айнш-тайн, що показує язика, або ті студентки, які наприкінці 1960-х pp. перешкодили Адорно читати лекцію, оголивши перед ним груди. В таких жестах завжди є щось вкрай безглузде або абсурдне. Хоч книжка Слотердайка привернула до себе величезну увагу і дуже добре розходилася відразу після виходу в світ, проте згодом вона мала відносно невеликий вплив. Подібність між діагнозом Слотердайка та постмодерністською теорією досить очевидна (див., наприклад, Huyssen). У контексті сучасної постмодерніст-ської теорії Слотердайкова теорія тіла або, точніше, діяльності тіла, виглядає надзвичайно перспективною завдяки тому, що поєднує в собі, з одного боку, антифундаменталізм, з другого — його критичну функцію.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Цинічний розум» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
