Термін "фалоцентризм" був уперше застосований Ернстом Джонсом (1879—1958), коли він виступив проти Фройдової теорії жіночої сексуальності під час відомих дискусій між англійською та віденською школами психоаналізу, що відбувалися між 1924-м та 1935 pp. Термін був заново вжитий у 1970-х pp. для критичної оцінки всякого дискурсу, що, як вважають, зосереджується на чоловічих проблемах та чоловічому світі уяви. Цей термін позначає критику Фройдової теорії лібідного розвитку, де він твердить, хоча й з багатьма застереженнями, що тільки чоловічий орган відіграє активну роль. У своїй опублікованій 1924 р. статті ("Розпад Едипового комплексу") він намагався довести, що дівчата також проходять через "фалічну фазу" та комплекс кастрації, де клітор відіграє роль, подібну до тієї, яку для хлопчиків відіграє пеніс. Ця фаза для дівчинки також кінчається тоді, коли вона бачить статевий орган іншого. Проте ця подія впливає на неї набагато швидше, ніж на хлопчика: тоді як він довго вагається, перш ніж визнати той факт, що дівчатка не мають пеніса, "вона бачить пеніс, вона знає, що його в неї нема, і вона його хоче". Ця "фалічна заздрість спонукає її на докірливе ставлення до матері, на яку вона покладає відповідальність за свою нестачу, та на неусвідомлене прагнення мати від свого батька дитину, таку собі символічну заміну пеніса. У дискусіях 1924—1935 pp. жінки-аналітики (Карен Горні, Мелані Кляйн, Елен Дойч та інші) і Джонс виступили проти Фройдової теорії жіночості як занадто фалоцентрич-ної. Жіноче лібідо специфічне, квазі-сутніс-не, — твердили вони, — бо дівчата наділені архаїчним знанням про внутрішність своїх ста- тевих органів, що залишає незгладний слід у їхній підсвідомості. Дискусії між Фройдом і Джонсом дістали своє продовження в 1960-х pp. y Франції після виходу книжки Ж. Шасґе-Сміржель "Sexualité féminine" ("Жіноча сексуальність", 1964) та нового Лаканового прочитання Фройда в "Ecrits" ("Твори", 1966). їхній важливий, хоча й досі суперечливий, внесок полягає в тому, що було зроблено спробу концептуально відокремити фалос від пеніса як статевого органа: фалос є пенісом лише в тому, що він репрезентує відповідні культурні цінності та суспільні ідеали; у "прагненні мати пеніс" ідеться про пеніс ідеалізований і ту необхідність підтримати фалічний престиж своїх "гріховних" батьків, що її відчувають деякі жінки; фалос відіграє роль того недосяжного члена, без якого вони не можуть реалізувати своє бажання. В жіночому русі середини 1970-х pp. Джу-льєта Мітчел у своїй книжці "Психоаналіз і фемінізм" (1974) та Люс Іріґаре у своїй розвідці "Ця стать, яка не одна" (1977) вивели дебати Фройд—Джонс на політичну та лінгвістичну арени. Французькі філософи і психоана-літики (Дерида, Сісу, Кристева та ін.) почали застосовувати термін 'фалоцентризм у ширшому значенні практики, яка вміщує фалос як контрольний означник у "завжди-гендерну" мову та метафізику західної думки (Дерида утворює власний термін "фаллогоцентризм", щоб артикулювати його в питаннях дискурсу). Сама мова стає місцем опору, де фалоцентричні закони "чоловічого Розуму" та граматики можуть бути зруйновані. Праці écriture féminine (жіночого письма) французьких авторів і теоретиків по обидва боки Атлантичного океану мають на меті знайти не-фалічну логіку, в якій квазіприроджена жіночість, закорінена у втіленій уяві, може виразити себе в новій мові.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фалоцентризм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
