Трейсі, Девід (Tracy, David) о Нар. §, січня 1939 p., Ионкерс, Нью-Йорк. Римо-католицький теолог Спочатку наукова діяльність Девіда Трейсі була пов'язана з методологічними труднощами, які стоять перед кожним, хто займається християнською теологією в постмодерному світі, у світлі розмаїття традицій та двозначностей, які розвиваються з їхньої інтерпретації. Він був висвячений на священика, після чого продовжив свої докторські студії в Ґреґоріанському інституті в Римі, потім викладав теологію в Католицькому університеті Америки, у Вашингтоні, округ Колумбія, а з 1969 р. став працювати на факультеті теології університету в Чикаго. Перша книжка Трейсі, в якій викладався теологічний метод Бернарда Лонерґана, вже містила в собі дві визначальні тенденції його пізнішої думки: інтерес радше до повного діапазону ефективних методологічних підходів, ніж до конкретних концептуальних завдань, і переконаність у тому, що теології внутрішньо властиве громадське, а не сектантське або приватне покликання, оскільки її твердження передбачають універсальний обрій і спрямовані на загальне добро. Його наступна праця, позначена блискучою ерудицією, що долає міждисциплінарні кордони, досліджує потенційні можливості вкрай розмаїтих і часто несумісних теологічних моделей і методів. Стрижневий елемент своєї теології, гермене-втичний підхід, який черпав натхнення з інтер-претаційних теорій Ганса-Георґа Гадамера та Поля Рікера, він вперше виклав у книжці "Благословенне жадання порядку" (1975) і розвинув та поглибив у своїй подальшій науковій праці. Цей підхід, який він називає "переглянутим кореляційним методом", оскільки він вводить критичне герменевтичне коло в порівняно статичний кореляційний метод Пауля Тиліха, передбачає, що завданням будь-якої теології є узгодити тлумачення релігійної традиції з тлумаченням сучасної ситуації у той спосіб, який був би взаємно і рефлективно критичним. У своїй праці "Аналогічна уява" (1981) він обстоює свій погляд на внутрішньо притаманну теології громадську природу і для свого переглянутого кореляційного методу застосовує поняття релігійної класики" — саме цей його внесок, мабуть, найбільш відомий. Останній розділ цієї книжки, безперечно, заслуговує на подальший розвиток. Тут зроблено спробу визначити обриси теології, аналогічної з "відчуттям негативного"; тобто таку, яка пізнає "діалектичний смисл у самій аналогії" (Tracy, 1981: 413). Пізніші праці Трейсі, включаючи "Множинність і двозначність" (1987), наголошують на множинності та двозначності релігійних і культурних традицій, із наміром деконструювати будь-яку тенденцію до інтерпретаційної гегемонії або однозначності; втім, наслідком цієї відкритості теології Трейсі стала відсутність чітко вираженої структури та центру. Теми відносності, участі та неохідності слухати Іншого і навчатись у нього через діалогічну зустріч виходять у нього на перший план, як, наприклад, у праці "Діалог із Іншим" (1990). Методологічна праця Трейсі виражає його пошук нової герменевтичної релігійної практики; а якщо конкретніше, то екуменічного, самокритичного і діалогічного способу бути християнином. Ця необхідність стає самоочевидною у світі, що існує після другого вати-канського собору, — у світі радикально нових обріїв, який вимагає постійного опосередкування через інтерпретацію, — якщо справді можливо досягти якоїсь "істини" у формі наукового осягнення або правильних дій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Трейсі, Девід» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
