Стадія дзеркала описує процес, через який суб'єктивність приходить у буття, згідно з психоаналізом Жака Лакана. Стадія дзеркала була фундаментальним складником у формуванні Лаканової думки, хоча й зазнала значних трансформацій протягом періоду його наукової діяльності. Вперше Лакан описав це поняття в 1930-х pp., розглядаючи його як момент, що може бути локалізований у часі в процесі розвитку дитини: на якомусь етапі свого розвитку у віці між шістьма і вісімнадцятьма місяцями дитина впізнає образ, відбитий у дзеркалі, як свій власний. Проте вже в 1950-х pp. Лакан дійшов висновку, що ця зустріч дитини зі своїм образом має структурні, а також історичні наслідки. Процес становлення суб'єкта через стадію дзеркала залежить від уявлення про дитину як про істоту недозрілу в досить важливому розумінні: піврічному немовляті бракує тілесної координації, але її зір уже достатньо добре розвинутий. Через цю прогалину в розвитку дитина бачить своє тіло в дзеркалі як цілісне, проте вона не наділена координацією, необхідною для того, щоб випробувати його як таке, й переживає розчарування. Щоб полегшити цю напругу й агресивність, дитина зрештою ототожнює себе з образом, намагаючись опанувати тілесний контроль та цілісність, які вона може бачити, але не відчувати. Саме це ототожнення приводить еґо в буття. Таким чином, еґо є продуктом відчуження, затримки та нестачі; дитина помилково сприймає свій образ як своє "я" і припускає, що координація, цілісність і сила, якими начебто володіє образ, прийдуть і до неї самої в якийсь ідеалізований момент, пізніший у часі. Ця нестача стосовно минулого буде ідентифікована як кастрація. Стадія дзеркала в кінцевому підсумку визначає те, що Лакан називає реєстром уяви через важливість цього образу. Як такий, він мав важливе значення для галузі кіно-студій, а також для досліджень постмодерністської суб'єктивності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стадія дзеркала» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
