Відома також під назвою Люблянської лаканів-ської школи, Словенська лаканівська школа згуртувала групу словенських інтелектуалів, відомих своїм ортодоксальним філософським інтересом до лаканівських перспектив. Хоч ці теоретики не утворювали якоїсь спільної університетської команди, проте вони були формально пов'язані від 1970-х pp. членством у Товаристві теоретичного психоаналізу в Любляні. Серед видань, у яких брали участь учасники цієї групи, можна назвати журнал "Problemi" (словенською мовою), книжкові серії "Апа-lecta" (словенською мовою), "Wo Es War" (німецькою), "Wo Es War" (англійською) і "Sic" 391 (англійською). Серед них можна назвати такі провідні постаті, як Міран Божович, Младен Долар, Здравко Кобе, Рената Салекл, Славой Жижек та Аленка Жупанчич. У 1970 — 1980-х pp. більшість міжнародних контактів школи були з Францією, але за останні десять років їхні зв'язки змістилися до англомовного світу. Школа працює в кількох головних галузях (причому кожну з них вона розглядає крізь лінзу Лакана): теорії ідеології та влади, прочитання класичної та сучасної філософії (зокрема німецьких ідеалістів), культура й мистецтво (передусім кіно та література). Орієнтація школи — виключно філософська та політична, але не медична. Наприкінці 1980-х та на початку 1990-х pp. Словенська лаканівська школа активно підтримувала Ліберально-демократичну партію Словенії, яка походила з руху на оборону громадянських прав. Вона також зберігала особливий інтерес до феміністських та екологічних проблем і ставила собі за тактичну мету перешкодити захопленню влади націоналістами правого крила. Протягом цього періоду Славой Жижек був постійним дописувачем до популярної газети "Mladina" й виставляв свою кандидатуру під час перших президентських виборів 1990 р. Наукові праці школи найкраще тлумачити як серії лаканівських підходів до конкретних теоретичних, культурних та ідеологічно-політичних дискусій, які досі тривають. Важливо відзначити, що Словенська лаканівська школа зараховує Жака Лакана до послідовників раціоналізму і подає теорію Лакана як радикальну версію Просвітництва. Центральним для багатьох розробок, здійснених учасниками школи, є політичне та філософське прочитання Лакано-вого розуміння фантазії та її переплетення з ідеологією. Фантазія розуміється як органічний складовий елемент бажання і як обов'язкова опора для "реальності". Як така, фантазія є уявним сценарієм, що приховує фундаментальний антагонізм, навколо якого структуруються соціальні поля. Погляд на цей фундаментальний антагонізм запозичено з Лаканового есе "Стадія дзеркала як форматив і функція «я»", де "я" мислиться як місце уявного засліплення. Це за- сліплення служить для того, щоб усунути розкол у суб'єкті, що розуміється як відмінність між "я" (еґо) та суб'єктом і провокативно ілюструється фразою "я не там, де я мислю". Цей антагонізм є генеративним у тому розумінні, що він утверджує незвідну множинність конкретних видів боротьби. Інтереси Словенської лаканівської школи в ідеологічній та політичній галузях включають теоретичну розробку фундаментальних механізмів ідеології, динаміку "тоталітаризму" та його різних форм і характеристики радикальних демократичних рухів у східноєвропейських суспільствах. Варто також відзначити послідовний спосіб, у який Геґель заново прочитується на основі лаканівського психоаналізу. Діалектика Геґеля розуміється як одне з найсильніших утверджень відмінності та випадковості і таким чином пропонує новий спосіб наближення до ідеології, щоб не стати жертвою постмодерніст-ської ілюзії життя в "постідеологічних" умовах. Це посередництво підтримується і часто ілюструється прикладами з комерціалізованої популярної культури. Особливо важливим уявляється те, в який спосіб кіно, література та театральне мистецтво використовуються, щоб продемонструвати розрив між "незрозумілими" модерністськими творами мистецтва та постмо-дерністською продукцією, що промовляє до широких мас. Загалом Словенська лаканівська школа настроєна критично до постмодернізму як такого. Жижек, найбільш плідний автор групи, твердить, виступаючи проти Габермаса, що традиційне протиставлення між модернізмом і постмодернізмом зумовлює ту постійну напругу, яка визначала модернізм від самих його почат-ків. Далі він зазначає, що деконструкціонізм є модерністською процедурою par ехсе/епсе, являючи собою, можливо, найрадикальнішу версію логіки "демаскування", через яку єдність досвіду мислиться як наслідок механізмів сиґні-фікації, наслідок, який може мати місце лише остільки, оскільки він нехтує рух, що його породив. Таким чином, постмодернізм розуміється як такий, що складається з радикальної зміни ідентифікації суб'єкта із символічним порядком. У типовому випадку — це задана репрезентація серед широко розповсюдженої та ма- 392 сової привабливості його об'єктів. Це радикальне зміщення позначає повернення від іронічної та цинічної дистанції модернізму до перед-модерного "зачарованого всесвіту", в якому людині зовсім не обов язково вірити в те, що всесвіт зачарований. Інакше кажучи, постмодернізм уявляє політику без фантазії. І, як зазначає Салекл, ця ілюзія не лише усуває можливість демократичної політики, опертої на поняття свободи й солідарності, а й також згладжує фундаментальні антагонізми, які характеризують позитивні умови самої реальності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Словенська лаканівська школа» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
