Термін "симптом" застосовується у психоаналізі для позначення психосоматичного виразу глибинного психічного конфлікту. Симптом звичайно виражається в неврозах як фізична хвороба (розпухле горло, втрата чутливості якогось органу тіла, біль), для якої лікарі не можуть знайти медичної причини. Психоаналіз, "лікування розмовою", дозволяє тому, хто аналізує, перекласти симптом на свідому думку і в такий спосіб усунути його. Таким чином, симптом — це зашифроване послання від неусвідо-мленого. Постмодерністська теорія читає історію та культуру як симптоми і показує, що істина симптому — це просто придушене, а отже, й травматичне бажання, яке витворює її, але й та радість, яку ми від неї отримуємо. Ми захищаємо свій симптом, ми його не відпускаємо від себе, адже він є головною загадкою нашої особистості. Саме цим пояснюється відмова анорексика (хворого на відсутність апетиту) їсти, нездатність алкоголіка або наркомана змінити свій спосіб життя, а також одержимість проблемами здоров'я та фізичних вправ або консюмеризм, — якщо наводити лише кілька прикладів. Як стандартний медичний термін, "симптом" уперше був застосований у точному психоаналітичному розумінні в праці Зиґмунда Фройда "Інтерпретація снів" (1900). Фройд твердив, що механізми невротичного симптому ідентичні механізмам сну. В обох випадках придушений психічний конфлікт виходить на поверхню в такий спосіб (спотворений або зміщений), що залишається невпізнаним. Симптом, згідно з Фройдом, це "повернення придушеного". Фройд знаходив подібний механізм не лише в симптомі та у снах, а й у цілій серії повсякденних явищ, таких, як обмовки, пара-пракси (невправні дії), каламбури, жарти, література й мистецтво. 382 Наслідуючи Фройда, Жак Лакан, французький психоаналітик, що ввів структуралістську лінгвістику та антропологію у психоаналіз Фройда, твердив, що "несвідоме структуроване як мова". Запозичивши з лінгвістики Фердина-на де Сосюра ключову відмінність між означ-ником (звуковою або написаною словоформою) та означуваним (значенням), Лакан припустив, що несвідоме кодує свої послання, застосовуючи структуру означника (той спосіб, у який звуки або літери сполучаються між собою). Мова виповнює тіло й використовує його як матеріал сиґніфікації, — твердження, яке Лакан лаконічно висловив у фразі "симптом — це метафора". Лакан також дійшов висновку, що симптом приходить із майбутнього, інакше кажучи, що значення симптому є конструктом роботи інтерпретації; в цьому пункті психоаналіз Лакана резонує з певними аспектами пост-структуралізму. В одному зі своїх останніх і досі не опублікованих семінарів (Séminaire XXIII. Le Sinthome, 1975-1976) Лакан запропонував термін "синтом", майже омонім, для позначення симптому, який конституює суб'єкт. Синтом — це вузол, патологічне ядро суб'єктивності, яка знаходить свій вияв у зіткненні суб'єкта з суспільством. Це не проблема, яку можна розв'язати, щоб дозволити суб'єктові увійти в нормальний стан, а буквально те, що утримує його/її в цілості. У постмодерності ідентичність прив'язується до синтома, ядра травматичного досвіду, що визначає суб'єкта саме в його/її стосунку до суспільства. Наприклад, люди з пошкодженим слухом відкидають поняття глухоти як фізичного дефекту й іноді прагнуть ізолювати себе від здатного чути суспільства, що трактує їх як своїх неповноцінних членів. Травми, як вони вважають, завдає їм сам контакт із суспільством, здатним чути, а не сама глухота. До певної міри всі пермутації політики ідентичності в термінах раси, класу, Тендера, сексуальності або етнічності можна зрозуміти в цьому світлі. Радикальність Лаканово-го втручання полягає в тому, що він показав, що суб'єктивність нерозривно пов'язана із син-томом і що розпад синтома може призвести лише до розпаду суб'єкта як такого, тобто до шизофренії. Славой Жижек, словенський соціолог, застосував психоаналітичну теорію Лакана до культурних та політичних явищ. Підхід Жиже-ка наголошує на потворній втісі (jouissance), яку Лакан пов'язує із симптомом. Як вважає Жижек, капіталізм примушує суб'єкта втішатися своїм симптомом під заступництвом ліберальних західних демократичних принципів свободи, рівності та гонитви за щастям. Інтерв'ю, дослідницькі звіти, автобіографічні книжки та кінофільми процвітають, демонструючи жертв та їхні різноманітні симптоми перед очима мільйонів. З другого боку, цілий аппарат експертів, організацій, продуктів та послуг і забезпечує, і примножує продукування симптомів. Симптом не тільки не розглядається як проблема, а й виступає як необхідна умова участі в медіа-демократії, факт, що його яскраво доводить те божевілля, яке засоби масової комунікації демонструють навколо знаменитостей та відомих громадських діячів. Справді, громадські діячі без голосних особистих трагедій або інцидентів, що їх скомпрометували, або не-хтуються і вважаються підозрілими, або їх активно не люблять. До того ж внутрішні суспільні кризи (безробіття, безпритульність, злочинність, нелегальна імміграція) або зовнішні політичні кризи (війна, Геноцид, релігійний фу-ндаменталізм), можна сказати, лише ускладнюються внаслідок намагань охопленого жахом Заходу контролювати їх через створення інституцій, комітетів, організацій, заснування фондів, надання військової та іншої допомоги та через ту підвищену увагу, яку виявляють до них засоби інформації. В контексті теорії Жижека ці кризи, хоч би якими вони здавалися загрозливими, є реально конститутивними симптомами західних демократій. Вони — те зерно, яке розмелюється у млині їхніх національних та міжнародних організацій, що підтримують особистість і владу саме у формі західних демократій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Симптом» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
