Сер, Мішель (Serres, Michel) Hap. 1 вересня 1930 p., Ажан, Франція. Філософ В добу граничної спеціалізації Мішель Сер свідомо намагається розширити багатовікову філософську традицію охоплювати думкою всі гуманітарні та природничі науки, всі галузі мистецтва, він шанує час, "коли кожен філософ, гідний називатися цим ім'ям, був знавцем-амато-ром у всіх галузях знання. Повну енциклопедію знань свого часу можна знайти у творах Пла-тона, Аристотеля, Томи Аквінського, Декарта, Ляйбніца, Паскаля, Геґеля та Оґюста Конта... Філософія спирається на всеохопність знань, той, хто займається нею, мусить збирати свій матеріал на місцях, мусить скрізь подорожувати. Праця філософа — це щонайменше труди Гераклові". Такий підхід вибудовує поліморфний масив знань, що включає в себе майже всі галузі людської думки і нелегко вкладається в категорії (це почасти пояснює, чому Брюно Латур називає Сера "несучасним", радше ніж сучасним чи постмодерністським філософом). Сера можна умовно уподібнити до інших мислителів аналогічного зразка, таких, як Анрі Ат-лан, Жак Моно, Едґар Морен та Ілля Пригожий. У перформативний і несистематичний спосіб його праці накреслюють лінії зв'язку між біологією, живописом, художньою літературою, геометрією, фізикою, скульптурою та іншими галузями. Як "мапи", тропологічні твори Сера мають на меті змоделювати та покликати до 380 життя свій предмет, дозволяючи йому "говорити" при найменшому втручанні. Щоб досягти цього, Сер користується науковими здобутками, запозиченими з таких галузей, як термодинаміка, теорія інформації, топологія та сучасне числення для досліджень у сфері гуманітарних наук та мистецтв. Часто вважають, що Сер розмовляє різними "мовами", коли він виявляє структурні подібності (або ізоморфізми) між природничими та гуманітарними науками і мистецтвами, що дозволяють йому здійснювати не-ієрархічну, полівалентну комунікацію там, де раніше вона уявлялася неможливою. Таким чином, Сера можна визнати структуралістом, але не в загальноприйнятому лінгвістичному або семіотичному розумінні. Дитинство Сера минуло у Франції часів війни, і цей досвід безпосередньо спричинився до його постійних спроб мислити поза тим, що він вважає войовничою природою традиційних дуалістичних протиставлень у філософії та науці. У 1947 р. Сер перестав працювати зі своїм батьком-рибалкою і вступив до Військово-Морської академії (що стало джерелом його численних морських метафор), де став стипендіатом і здобув вищу математичну освіту. В міру того, як його пацифістські настрої посилювалися, він вирішив покинути академію і зробив це 1949 p., чому сприяло й те, що відгомін Хі-росіми виразно озвався в його свідомості. Через три роки він почав навчатися у Вищій нормальній школі (Ecole Normale Supérieure), і переміг там 1955 p. y конкурсі на заміщення посади викладача філософії. В цей період він поступово відійшов від панівних на той час у Франції шкіл марксизму та феноменології, віддавши перевагу більш епістемологічно-центричним підходам, які він знайшов у працях Дюама, Пуан-каре та Каває, що давали більш конкретні та науково цінні результати. Пізніше він використав свою математичну освіту для досліджень у галузях природничих наук, водночас заглиблюючись також у нові для нього літературну та соціонаукову сфери. Сер вважає, що в той час у нього не було наукового наставника, оскільки небагато хто із вчених у Франції застосовував математичну логіку та математичні структури для дослідження проблем філософії. Він написав свою дисертацію під керівництвом філософа науки Ґастона Башляра про відмінність між алгебраїчним методом Бурбакі та методами класичної математики. Протягом 1953—1954 pp. він дедалі більше цікавився поняттям структури, що його застосовували алгебраїсти й топологи (включаючи чимало тих самих концептів, які згодом лягли в основу створення Інтерне-ту). У 1960-х pp. Cep викладав на одному факультеті з Мішелем Фуко у Клермон-Феран-ському та Венсенському університетах, а в 1968 р. здобув докторський ступінь за свою дисертацію, присвячену Ляйбніцу, "Le Système de Leibniz et ses modèles mathématiques" ("Система Ляйбніца та її математичні моделі"); був згодом призначений на кафедру історії науки в Сорбоні. Він також викладав у кількох американських університетах на їхнє запрошення. У 1990 р. його обрано до Французької академії. Твори Сера можна поділити на два стилістичні періоди, розділені приблизно початком 1980-х pp. та публікацією книжок "Паразит" і "Генеза". Перший період — більш аналітичний і програмний, тоді як останній — поетичніший і діяльніший. Постать Ляйбніца визначальна для першого етапу, коли Сер використовував його "Монадологію" як модель для опрацювання послідовної системи невпинних та безперервних перетворень і переходів між макро- та мікрома-сштабами буття. Оскільки Ляйбніц мислив кожну монаду як внутрішньо порожню і нічим іншим, як максимальною сумою можливих перспектив, об'єктом яких вона є, математично на-тхнене Ляйбніцове синтезування універсального та індивідуального переконливо показує і складність, і простоту — і гармонізує масштаби аналізу, створюючи децентровану, багатолінійну та залежну від збігу обставин мережу (у різкому протиставленні до картезіанської фундаментальності). Сер іде далі, ніж Ляйбніц, який переоцінював всесвітню гармонію і твердив, що реальне повинне бути раціональним. Сер звертається до другого закону термодинаміки, показуючи, як ентропія, необоротна деградація якості енергії у всесвіті від корисної до непридатної, відкриває, що реальне не є раціональним, а хаотичність та випадковість утворюють головну масу всесвіту. Згодом теорія інформації прирівняла поняття випадковості та деградації, пов'язані з енергією та теплом, до по- 381 няття шуму в царині комунікації. Сер використовує це уявлення для того, щоб змалювати картину всесвіту як децентрованої комунікаційної мережі, що складається переважно з шуму, тоді як комплексна, впорядкована та раціональна інформація залишається у вигляді рідкісних і малоймовірних острівців "неґентропії". Другий етап наукової діяльності Сера зберігає його теоретичні надбання, водночас змістившись до перформаційного моделювання його теорій, подаючи їх у нелінійний, алюзивнии та шумовий спосіб. Хоча це зміщення повністю відповідає його етичному наголосу на ставленні до діалектичного або лінійного мислення як до сутнісно насильницького і нетворчого, воно також створює враження, що Сер на цьому роздоріжжі перестає бути "філософом" у традиційно впізнаванний спосіб. Проте Сер вважає, що для того, щоб, наприклад, написати "Роздум про чисту різнорідність", треба не дивитися на аналітичні або літературні способи мислення як на взаємно антагоністичні і навчитися без зусиль здійснювати їхній взаємопереклад. Майже необхідним побічним продуктом такого підходу є, парадоксальним чином, обмежена переміщу-ваність підходу Сера: робити, як Сер, означало б виконувати свою роль, якісно показати, що означає стояти на своїй позиції й рухатись у своїй мережі. Бо стиль пізнього Сера "відкриває методологію", і він вважає, що демонстрація залишається більш елегантним доказом, аніж методологічно-центрована критика. Якщо метод включає в себе застосування сукупності замкнених і статичних функцій, Сер залишається рішучим супротивником цього методу. Він радше шукає моменти творення в "проміжку" бажання для, з одного боку, строгого доведення та емпіричної демонстрації, а з другого — для гри винаходів і дальшого усвідомлення відмінності, що не може бути асимільована.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сер, Мішель» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
