Постмарксизм з'явився в середині 1980-х pp. як критика класичного марксизму на основі ан-тиесенціалістських теорій Дерида, Лакана, Бо-дріяра та інших. Відштовхуючись від альтюсе-рівського поняття "супердетермінації", постмарксизм заявив, що не існує ніякого "центру" суспільних відносин. У цей спосіб він піддав критиці такі марксистські поняття, як "діалектика", "спосіб виробництва", "базис/надбудова" та "пролетаріат". Постмарксисти твердять, що коли немає "центру", то фактично немає й "суспільства": натомість є "соціальне" як уявний конструкт, що спирається на гру суспільних означників. Конституювання "соціального" є для постмарк- 324 сизму наслідком політичної боротьби: оскільки антагонізми більше не можуть пояснюватися в термінах "суперечностей", вони є по суті "конститутивними" та "випадковими". Замість марксистських понять класової боротьби та революції постмарксизм запозичив у Антоніо Ґрамші поняття "гегемонії", що розуміється як процес пов'язування одного антагонізму з іншим у такий спосіб, щоб вибудувати "народ" як прогресивну політичну силу. Постмарксизм замінює марксистське поняття суперечності між виробничими силами та виробничими відносинами логікою "рівності", яку він вважає визначальною для процесу модернізації. Тому він виступає за "радикальну демократію", яка включає в себе безперервну "артикуляцію" нових місць антагонізму та нових політичних арен, де логіка "рівності" може бути розширена. У відповідь марксисти заперечують, що постмарксизм зводить суспільні відносини та політику до серії випадковостей, які унеможливлюють визначення політичних пріоритетів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Постмарксизм» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
