Термін "кемп" виник у чоловічій культурі ґеїв для позначення стримано перебільшеної театральності, зокрема в контексті уповільненого театрального шоу. Його етимологію часто виводять із французького дієслова se camper, що означає "триматися визивно". Особливо широкого застосування термін "кемп" набув після 1960-х pp., коли цим словом стали називати практику повторного використання культурних форм, які вийшли з моди, в дусі непрямої або відстороненої іронії. У цьому розумінні список сучасних кемп-феноменів може включати в себе декоративну архітектуру, фільми "поганого смаку" Джона Вотерса ("Рожеві фламінго", "Поліефір"), ощадний стиль, характерне для 1980 — 1990-х pp. захоплення в поп-музиці забутою образністю масової музики кантрі і ранній рок-н-рол (Петсі Клайн, Елвіс Преслі, Баді Голі). За останні 15 років чимало семіотиків та культурологів однозначно пов'язують грайливу самосвідомість кемпу та виконання ролей у його дусі з постмодернізмом і в контексті ґей-ку-льтури, і в звичайному контексті. Волтер Трует Андерсон, наприклад, твердить, що "постмоде-рністські архітектори... проектують будівлі, які самі... є акторами кемпу... наслідуючи інші види архітектури, але даючи вам зрозуміти, що вони роблять це не дуже всерйоз" (Anderson, 1990: 145). Витоки великої енергії, схованої за зв'язком кемпу та постмодернізму, можна виявити в момент популяризації цього терміна під час поп-вибуху в мистецтвах на початку та в середині 1960-х pp. Це особливо впадає у вічі в працях критика культури Сьюзен ЗонтаГ, "нового" журналіста Тома Вулфа та британського критика Джорджа Мелі, автора книжки "Бунт у стилі поп-мистецтв". Як масовий культурний стиль, популярний кемп завжди мав змішану пресу, зокрема після появи та поширення модного терміна "ретро", який почасти став його синонімом і здебільшого набуває зневажливого значення. Деякі спостерігачі були схильні вихваляти естетику кемпу як обнадійливий знак розвитку критичної свідомості у стосунку до індустрії культури або принаймні як вираз сповненого енергією епістемо-логічного зміщення в популярній свідомості. Більш тверезі критики лівого крила спробували побачити те, що Фредрик Джеймсон назвав "невпорядкованою канібалізацією всіх стилів минулого" (Jameson, 1991: 18), як форму звичайної ностальгії, яка служить для того, щоб робити очевидною історичну спрямованість будь-якого корисного контексту та специфічності. Багато сучасних ґей/лесбіянських критиків виступають навіть із різкішою, хоч і спорідненою, критикою популярного кемпу, твердячи, що головна спрямованість і терміна, і самого кемп-смаку великою мірою сприяє затьмаренню того факту, що історія та розвиток кемпу тісно пов'язані з ґей-культурою. Саме в цьому дусі, наприклад, Mo Меєр називає "поп-кемп" "стратегією не-збоченого привласнення" (Meyer, 1994: 5), що відкриває лише слабкий слід "придушеної і заперечуваної опозиційної критики" (Meyer, 1994: 1). Див. також: Гей-лесбіянські студії; Теорія збочень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кемп» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
