Квазітрансцендентне — це трансцендентне в якомусь окремому розумінні або трансцендентне тільки на вигляд. Квазітрансцендентне знання трансцендентне лише до тієї міри, до якої воно таким здається, але не трансцендентне абсолютно. Репрезентація є квазітрансцендент-ною тому, що все знання починається з досвіду, а досвід завжди опосередкований, і таким чином ми ніколи не знаємо або ніколи не впевнені, ніби ми знаємо те-що-в-собі. Ми лише знаємо те-що-для-себе. Але це не означає, що ми не знаємо нічого. Це не означає, ніби феноменальний світ є блідою копією ноуменальної сфери, що все знання — ілюзорне. Радше це значить, що існує субстрат для нашого знання, бо інакше ми не змогли б знати феномени, й таким чином щось таке, що не є річчю, щось інше є завжди під стертим текстом, водночас будучи умовою можливості для рефлексії та рефлективності: завжди є амальгама на внутрішньому боці дзеркала, без якої дзеркало не було б дзеркалом, бо лише завдяки їй дзеркало віддзеркалює. Алтерність, яка скрізь супроводжує знан-ня-для-себе реального, є профілактичною для абсолютистського поняття знання. її негативність робить можливою позитивність знання, постійно вимагаючи заново постулювати те, що вже постульоване, у світлі того, що не постульоване, у світлі іншого. Отже, квазітрансцендентне знання — це знання, що видається абсолютним, бо воно включає в себе те, чого воно не говорить, а те, чого воно не говорить, є тим, що перешкоджає йому бути абсолютним. Таким чином, усе знання є насправді — або на вигляд, або в певному розумінні — квазітранс-цендентним, реальною репрезентацією речі-в-собі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Квазітрансцендентне» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
