Джеймсон, Фредрик (Jameson, Fredric) Hap. 1934 p., США. Літературний критик-марксист Повний діапазон Джеймсонової праці — від ретельного прочитання Бальзака, через різні міркування про мистецтво кіно і до заплутаних теоретичних дискусій з Адорно — не дозволяє ототожнити її з будь-якою конкретною цариною, навіть такою широкою, як постмодернізм. Натомість варто звернути першочергову увагу на глибоко притаманне йому критичне покликання, що його, хоч і з істотним спрощенням, можна пов'язати з марксизмом. Це було б надто просто не тільки тому, що марксизм, як це показав сам Джеймсон, це що завгодно, тільки не щось однорідне, а й тому, що марксизм надто легко вкладається в такі порожні гасла, як "хибне вчення", і просто нехтується. Тому набагато корисніше буде ототожнити Джеймсона з тим методом критичного аналізу, який він сам створив і який він називає по-різному: "діалектичним критицизмом", ' метакоментарем" та 'транскодуванням'. Найбільш доступне та деталізоване з'ясування внутрішніх механізмів цього методу можна знайти в останньому розділі його книжки "Марксизм і форма" (1971), який має назву "До діалектичного критицизму", та в першому розділі трактату "Політичне несвідоме" (1981), названому "Про інтерпретацію". Напрочуд стисле бачення спільного знаменника, який об'єднує ці дві праці, та й загалом усю наукову діяльність Джеймсона як культуролога та літературного критика, можна знайти в есе з промовистою назвою "Метакоментар", яке спершу було опубліковане в PMLA (1971), а тепер править за своєрідний пролог до його двотомного збірника есе "Ідеологія теорії". Тут Джеймсон твердить, що відправною точкою для обговорення деяких проблем літературної та культурної критики, а саме практики інтерпретації, не може бути природа самої інтерпретації, оскільки це призводить до безплідної суперечки про "за" і "проти" того чи того типу процедури, суперечки, яка завжди обертається в замкненому колі. Таку дискусію радше слід починати з набагато істотнішого питання про саму потребу інтерпретації. Сьогодні, згідно з Джеймсоно-вим баченням речей, інтерпретація нам потрібна для того, щоб осмислити наслідки (як позитивні, так і негативні) пізнього капіталізму, як ми відчуваємо їх у своєму досвіді спілкування з культурними текстами: кінофільмами, телеба- 124 ченням, романами, поезією та архітектурою, якщо назвати лише найважливіші з них. Джеймсонів метод інтерпретації (діалектичний критицизм) включає в себе дві окремі, проте невіддільні одна від одної операції. Для п°-чатку він здійснює негативну або просто "інструментальну" працю з виведення на поверхню хибних уявлень та вродженого компонента лібідо. Інакше кажучи, він показує, як саме певні тексти в комерційному плані визначають наші реакції. Але якби справа обмежувалась тільки цим, пише Джеймсон у своїй праці "Опредмет-нення та утопія в масовій культурі" (1979), тоді критицизм не міг би пояснити, чому певні тексти приваблюють передусім з погляду лібідо та ідеологічного, хіба що припустивши, що й найобізнаніші читачі — цілковиті невігласи. Таким чином, виникає потреба другої операції, спрямованої на розкриття утопічного імпульсу всіх таких текстів, коли ми здійснюємо культурний внесок. З цієї подвійної перспективи Джеймсон прочитує постмодерністські тексти і як продукти свого часу, а саме пізнього капіталізму, неминуче знецінені комерційними вимогами, і як неоднозначні зустрічі зі своїм часом, і тому вони дають набагато більшу надію, аніж можна було б спершу припустити.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Джеймсон, Фредрик» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
