Класичне поняття "громадянського суспільства", опрацьоване такими теоретиками, як Адам Сміт, Геґель і Маркс, визначило сферу об'єднань та організацій, які опосередковували взаємини між людиною і державою. У буржуазній політичній економії та філософії "громадянське суспільство розглядалося як простір свободи та реалізації особистості. Карл Маркс вважав, що термін "громадянське суспільство" став позначати соціальні домовленості для відтворення атомізованого суб'єкта приватної власності, на підвалинах якої була споруджена надбудова держави водночас і як сила примусу, і як "універсалізована" містифікація, що пропонувала ідеалізоване примирення суперечностей "громадянського суспільства". У неомарксизмі Антоніо Ґрамші "громадянське суспільство" було врешті-решт переосмислене як арена, на якій відбувалася битва за "гегемонію" (моральне й духовне право на владу в класовій боротьбі). У своєму постмарксистському формулюванні поняття "громадянського суспільства" було використане для політизації повсякденного життя в кільватері кризи держави загального добробуту. Постмарксисти твердять, що цей соціальний простір між державою та економікою реально складний і амбівалентний, а тому він не є, за своєю сутністю, "буржуазним". З цього погляду різні права та можливості, які можуть бути прийняті й поширені в надрах "громадянського суспільства" (такі, як права людини), — це не просто містифікації, а справді потенційно прогресивні елементи демократизації. Ця переоцінка громадянського суспільства має на меті примирити постмодерні поняття "відмінності" з поняттями комунікативної раціональності, що їх опрацював Габермас. "Громадянське суспільство" має своїм наслідком відхід від ' класу , як центральної категорії соціальної теорії, та від революції, як мети радикальної політики, — і рух у напрямку постлібе-ральної "радикальної демократії", опертої передусім на "нові соціальні рухи". Як політична категорія, "громадянське суспільство" спершу виникло в рамках ранньої модерної полеміки проти "фанатизму", що розглядався як спроба негайно побудувати "град Господній" на землі. Таким чином, захист громадянського суспільства — це захист взаємодії партійних інтересів, що розглядається як визначальна складова сила легітимного режиму. Тому його відродження в другій половині 1980-х pp. є спробою переступити через, сказати б, "релігійну війну" новітнього світу: між капіталізмом і комунізмом. У такій якості воно служить для того, щоб надати фундаментальним перетворенням у сфері нинішньої власності статусу нетолерантного й ірраціонального фанатизму. Питання, яке ставить відновлений дискурс про "громадянське суспільство", звучить так: "що поставлено на кін у цьому тавруванні "радикалізму", в якому раціональне мислення може відкрити коріння речей, а згуртована, свідома діяльність може ставити собі за мету їх "викоренити"?
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Громадянське суспільство» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
