Бодріяр, Жан (Baudrillard, Jean) Нар. 1929 p. Реймс, Франція Теоретик соціології Хоч ми знаємо Жана Бодріяра передусім як автора легковажно-апокаліптичної заяви, що "реальність більше не існує", можна сказати, що його інтелектуальний проект завжди передбачав спроби зробити реальнішими суто філософські роздуми його ровесників. Бодріяр належить до того постструктуралістського покоління французьких інтелектуалів, яке зазнало на собі глибокого впливу студентських і робітничих заворушень 1968 року в Парижі, і, мабуть, тому у своїх працях він постійно намагав- ся застосувати ключові поняття марксизму та структуралізму до ясно виражених процесів розвитку у сферах мистецтва, масових комунікацій, суспільної організації, економіки та класових відносин. Його зухвала й тонка іронія та радісна готовність сповідувати принципи такого собі сором'язливого й водночас шаленого нахилу до крайнощів зробили його улюбленцем американських академіків від мистецтва та літературної критики в 1980-х pp., навіть своєрідною культовою постаттю нової теорії. Очевидно, що саме це має на увазі Дуґлас Келнер, коли називає Бодріяра "Болтом Діснеєм сучасної метафізики" (1989: 179). Критики звичайно поділяють наукову діяльність Бодріяра принаймні на дві окремі фази. У своїх ранніх працях, багато в чому перебуваючи під впливом поглядів свого вчителя Анрі Лефевра, він прагнув переосмислити марксизм у світі, де фундаментальні марксистські категорії, здавалося, дедалі більше втрачали сенс. Книжка "До критики політичної економії знаку" (1972) була побудована на конкретних запереченнях, висунутих проти марксистської теорії "споживчої вартості", й закликала до нео-марксистського аналізу політичної економії самого значення, оскільки не можна було далі вважати, що вартість товару визначається лише обміном. Проте було неясно, яким саме мусить бути цей аналіз, а також, чи цю "політичну економію знаку" слід, у кінцевому підсумку, розкритикувати чи, навпаки, прийняти. Ця невизначеність дозріла до чітко сформульованих заперечень проти марксистської теорії в таких книжках, як "Дзеркало виробництва" (1973) та "Забути Фуко" (1977), де містилося твердження, що марксистські спостереження ґрунтуються не тільки на епістемологічно наївному "дзеркалі" емпіричної реальності, а й що марксизм, за іронією долі, несподівано для самого себе і всупереч власній волі "віддзеркалює" капіталізм, приймаючи та освоюючи межі притаманного капіталізмові поняття людської продуктивності, в центрі якої є праця. Зрештою, ці книжки (з характерною для Бодріяра заміною понять) містили твердження, що сучасні радикальні ліві правлять за "алібі" для правого крила в умовах остаточної вичернаності значущих політичних альтернатив, як мимовільне опертя 49 для ілюзій, ніби політичні відмінності досі щось важать. У цей період висунуте Жоржем Батаєм поняття визвольних "крайнощів" та опрацьована Маршалом МакЛюеном теорія засобів масової комунікації ставали дедалі істотнішими для Бодріярового розуміння суспільного контролю й того, як можна йому чинити опір. У своїй книжці "Симуляції" (1982), яку часто вважають віхою, що позначає початок другого періоду в науковій діяльності Бодріяра, і яку, мабуть, найчастіше цитують, автор сміливо проголошує кінець влади, кінець історії і кінець "реального" взагалі. Тут Бодріяр згадує цілу низку сучасних суспільних явищ на підтвердження радикального епістемологічного скептицизму, яким позначена велика частина пост-структуралістської думки, зосереджуючи увагу на темах, узятих із дуже широкого діапазону, від комп'ютерів до ДНК, від ДНК до Нью-йоркського торговельного центру. Усе це, твердить він, "симуляції". Ця праця привела автора до багатого на іронію твору "Америка" (1986), де Бодріяр майже в дусі Вітмена складає шану величі американської "банальності", написавши свого роду настільну книжку для постструкту-ралістів, та до похмурого "екстатичного нігілізму "Незворушних спогадів" (1987). Хоч ця праця набула далеко більшого поширення й досягла значно більшої популярності, аніж його давніші повторні тлумачення марксизму, особливо в англомовному читацькому середовищі, критичний вплив Бодріяра, здається, істотно знизився в середині та наприкінці 1990-х pp.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бодріяр, Жан» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
