Анамнез — це грецький термін, який означає "спогад" або "нагадування", утворений від дієслова anamimneskein (ana — знову, і mimneskein — нагадувати розумові). Доктрина анамнезу є центральною у філософії Платона, запропонованою у відповідь на парадокс навчання, описаний у "Меноні": "Людина неспроможна відкрити ні те, що вона знає, ні те, чого вона не знає. Вона не зможе з'ясувати ані те, що вона знає, оскільки те, що людина знає, не потребує з'ясування, як і те, чого вона не знає, бо в цьому випадку вона навіть не знає, що саме їй треба з'ясовувати" ("Менон", 80). Ця апорія розв'язується через міф пригадування: вчити — означає пригадувати. Знання — це спогад про Ідею, що колись була відома безсмертній душі за міфічних часів, але потім була забута або стерлася з пам'яті. На цю доктрину посилаються в сучасних дискусіях про пам'ять, зокрема йдеться про думки Жака Дерида (у "Спогадах" та в інших працях), для якого пам'ять — це не просто нагадування про те, що вже було, а й непередбачу-вана подія, з необхідністю з'єднана з майбутнім. Дерида часто звертав увагу на труднощі, пов'язані з поняттям пригадування, які стосуються сполучної ланки між пам'яттю й забуттям, наведенням мосту через безодню між минулим і теперішнім, поверненням до присутності неприсутнього тощо. Анамнез обговорювався мислителями в кількох царинах: історичній, зокрема стосовно пам'яті про голокост (Вишоґрод); мистецькій, зокрема у зв'язку із зусиллями таких митців, як Анзельм Кайфер, зображувати минуле (Беньямін); релігійній, як, наприклад, у рамках зусиль заново інтерпретувати функцію повторення в релігійному міфі та ритуалі (Тейлор). Див. також: Мімезис; Репрезентація. Додаткова література
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Анамнез» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
