Термін "алтарність" запровадив у обіг Марк С. Тейлор у своїй праці "Алтарність" (1987), щоб указати на релігійне значення іншості або алтер-ності, що відкидається або пригнічується сучасними концепціями людського суб'єкта. В "Ал-тарності" Тейлор твердить, що операції незвід-ної відмінності становлять інтерес для постмодернізму, тоді як модерністська філософія у своїй концепції людського суб'єкта намагається звести всяку відмінність до тотожності. Закорі-нена в метафізиці присутності, модерна концепція суб'єкта, тотожного собі самому, бере свій початок у Рене Декарта (1596—1660), який, шукаючи істину у впевненості мислячого суб'єкта, в кінцевому рахунку сприймав ставлення суб'єкта до іншості як опосередковану форму ставлення до самого себе. Спроба такого повернення до "я" через усвідомлення іншості досягає свого апогею у Ґ. В. Ф. Геґеля (1770—1830), який, прагнучи реалізувати повну самосвідомість раціонального суб'єкта, резюмував сучасну мрію про повну само-присутність, не потурбовану відсутністю. Визнаючи, що Геґель намагався примирити протилежності, не руйнуючи відмінності (так, щоб уникнути як непримиренних протиставлень філософії Канта, так і розчинення відмінності в посткантіанській філософії ідентичності), Тейлор наполягає, що Геґелева концепція абсолютної суб'єктивності зрештою підпорядковує відмінність ідентичності. Поставивши собі за мету деконструювати цю підпорядкованість, Тейлор досліджує фігури відмінності, які радикально руйнують само-присутність ідентичного собі суб'єкта сучасної філософії. У своїй деконструкції сучасного суб'єкта через поняття алтарності Тейлор спирається на критику Геґеля, що набула розвитку у Франції XX ст. в середовищі структуралістських та 19 постструктуралістських теоретиків завдяки не лише Фердинанові де Сосюру, а й Фридрихові Ніцше, Зиґмундові Фройду та Мартінові Гайдеґеру. Звертаючись до цих теоретиків, Тейлор досліджує лінгвістичні, психологічні та темпоральні операції алтерності, що руйнують ідентичність собі гегелівського сучасного суб'єкта. Завжди вже конституйований у стосунку до іншості, якої він ніколи повністю не включає в себе, постмодерний суб'єкт існуватиме в часі між минулим, яке ніколи не було теперішнім, і майбутнім, що ніколи не настає; він плекатиме бажання, яке ніколи не здійсниться; і він оселиться в мові, чий характерний стан можливості призводить до кризи лінгвістичної повноти. У своїй інтерпретації кризи, до якої постмо-дерні символи відмінності приводять модерний суб'єкт, Тейлор передусім спирається на запроваджене Жаком Дерида поняття розрізнення, яке Тейлорова алтарність, власне, повторює, але де в чому відрізняється: бо алтарність виявляє релігійне значення або різницю, що її розрізнення могло притлумити або обминути. Тейлор розвиває це релігійне значення через повернення до Сьорена К'єркеґора (1813— 1855). Прочитуючи постмодерні думки як спробу виявити відмінність, що її гегелівська філософія залишає не осмисленою, Тейлор має підстави твердити, що постмодерна думка є продовженням полеміки з Геґелем, яку К'єркеґор започаткував в ім'я релігійної іншості, не включеної в раціональну систему Геґеля. Критика Геґеля, до якої вдавалися Дерида та інші філософи, що осмислювали відмінність, таким чином спонукає повернутися до К'єркеґора, що дає змогу взяти до уваги сакральний характер — алтарність — алтерності постмодернізму.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «алтарність» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
