Проблеми конфліктності є одним з традиційних напрямів нау-кових досліджень низки економічних дисциплін, зокрема еконо-мічної соціології. Цей напрям дістав назву конфліктологія. Конфлікт — відносно добре вивчена психологією, економі-чною наукою та філософською думкою форма міжособистіс-них стосунків. Він нерідко виникає навіть поміж людьми доб-рої волі. Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого можна говорити про незбіг інтересів його учасників, про їх дії, про нас-лідки явища, до яких ці дії призводять, про сторони, так чи інак-ше заінтерисовані у цих наслідках, про сутність цієї зацікавлено-сті за нетотожності інтересів. У низці наукових праць ідеться про проблеми трудового кон-флікту — суперечності, котрі виникають з приводу організацій-но-трудових відносин. Трудовий конфлікт виникає в тому разі, коли [115]: а) суперечності відображають взаємовиключні позиції суб’єктів; б) ступінь суперечностей досить високий; в) суперечності доступні для їх зрозуміння, тобто індивіди і групи усвідомлюють ці суперечності; г) суперечності виникають миттєво, несподівано або накопи-чуються впродовж тривалого часу. Трудовий конфлікт, як правило, має негативні наслідки. Але його доцільно вивчати і з позитивного боку. Існує низка позитив-них функцій трудового конфлікту, що знижують його та зумов-лений ним ризик: · інформаційна (лише через конфлікт стає відкритою інфор-мація, що функціонально необхідна всім чи багатьом); · соціалізації (у результаті конфлікту особи набувають соціа-льного досвіду, знань, котрі недоступні в звичайних умовах); · нормалізації морального стану (конфліктом розв’язуються накопичені негативні настрої, відбувається очищення моральних орієнтацій); · інноваційна (конфлікт стимулює зміни, через нього визна-ється існування проблем). Визнання позитивних функцій трудового конфлікту аж ніяк не означає, що конфлікт необхідно спеціально створювати. За наяв-ності конфлікту треба правильно сприймати його з погляду мож-ливих позитивних результатів; не придушувати, а розв’язувати його з корисним ефектом; аналізувати, навчатися через конфлікт: регулювати, спрямовуючи його до позитивного результату. Теорія трудового конфлікту розробляється і деталізується у трьох напрямах: 1) конфлікти між працівниками і трудовими групами; 2) конфлікти між персоналом та адміністрацією; 3) конфлікти між організацією загалом і зовнішньоекономіч-ним середовищем (конкуренти, контрагенти, зміни у законодав-стві тощо). Конфлікт може виникнути, зокрема, через розбіжності цілей, які відображають не лише незбіжні інтереси різних сторін, а й рі-знобічні інтереси (цілі) однієї і тієї ж особи. Наприклад, розроб-ник економічної політики передбачає різноманітні цілі, намагаю-чись узгодити суперечливі вимоги, що диктуються ситуацією (зростання обсягів виробництва, підвищення доходів, зниження собівартості та економічного навантаження тощо). В економіці постійним стимулом генерування нової інформації є конкуренція, котра автоматично відкриває дорогу науково-технічним винаходам, технічному прогресу, і, навпаки, науково-технічний прогрес, його динамізм стимулює конкуренцію. Кожне підприємст-во (компанія, фірма) зустрічається з безліччю різноманітних конку-рентів. З огляду на предмет конкуренції (задоволення потреб) розрі-зняють: бажання-конкуренти, тобто бажання, котрі споживач можливо захоче задовольнити; товарно-родові конкуренти, тобто інші (ніж пропонує певна фірма) основні способи задоволення якогось бажання; товарно-видові конкуренти, тобто інші різно-види певного товару, котрі здатні задовольнити бажання спожи-вача; марки-конкуренти, тобто різні марки одного й того ж това-ру, котрі здатні задовольнити бажання споживача. У вузькому розумінні конкуренти — це фірми, котрі борються за споживача іншої (певної) фірми. Оскільки постійна конкурентна боротьба, пов’язана з постій-ними змінами, котрі відбуваються на ринку, не може не познача-тися безпосередньо на характері управління підприємством (фір-мою), необхідно звернути увагу на таке: · виникає потреба у наявності якомога більш вичерпного і досто-вірного матеріалу, необхідного для аналізу та прийняття рішення; · виникає необхідність проводити маркетингові дослідження ринку і зіставлення існуючої маркетингової стратегії менеджмен-ту з потребами ринку; · потреби більш широкого використання методів сценарного аналізу, при плануванні функціонування підприємства (фірми), максимально враховуючи при цьому всі можливі види невизна-ченості і конфліктності. В останні десятиріччя дедалі більше уваги приділяється аналі-зу конкурентної позиції організації (фірми). Конкурентний аналіз складається з двох основних етапів: · визначення головних конкурентних сил у галузі; · формування основних варіантів конкурентних стратегій. Визнаним лідером щодо розробки теорії конкурентного аналі-зу є професор Гарвардської школи бізнесу М. Портер, автор ос-новних моделей з визначення головних сил конкуренції і варіан-тів конкурентних стратегій. Згідно з Портером [219] для ринку рівень прибутку фірми визначається тим, наскільки ефективно компанія протидіє таким конкурентним силам: · новим конкурентам, які проникають у галузь через виготов-лення товарів-аналогів; · загрозі з боку товарів-замінників (субститутів); · компаніям-конкурентам, які вже закріпилися на галузевому ринку; · впливу продавців (постачальників); · впливу покупців (клієнтів). З нарощуванням динамізму економічних і соціальних проце-сів, котрі відбуваються у суспільстві, швидкими змінами кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках дедалі зростає роль стратегічного планування. Стратегія підприємства (фірми) — це сукупність її головних цілей і основних способів щодо їх досягнення. Вона повинна бу-дуватися не на приємних мріях, а реальних можливостях розвит-ку фірми. Отже, стратегія — це передусім адекватна реакція фі-рми на об’єктивні зовнішні і внутрішні зміни обставин стосовно її діяльності. Головна відмінність стратегічного планування від довготермі-нового — це його варіантність, розробка альтернативних версій розвитку майбутнього стану фірми. Сутність стратегічного планування розкривають його основні процедури: · стратегічне прогнозування; · програмування (проекти стратегічних програм); · проектування (проекти стратегічних планів щодо різних рі-внів ієрархії національної економіки). Із сутності і логіки стратегічного планування випливає, що центральне місце тут посідає процес формування цілей, які ви-суваються перед відповідними соціально-економічними систе-мами у плановому періоді [273]. Під цілями у стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціону-вання відповідного об’єкта планування на певний момент у май-бутньому. Цілі можуть виявитись недосяжними у межах планового пері-оду, але наближення до них упродовж цього періоду має бути можливим. Завдання в принципі мають бути здійсненими протя-гом планованого періоду, хоча не завжди можна вимагати їх пов-ного виконання. Можливі відхилення від цілей і завдань у не-сприятливий бік характеризує відповідний ступінь невизначеності. Суб’єктові стратегічного планування на стадії формування ці-лей і завдань необхідно: · визначити цілі планової системи і перекласти їх мовою за-вдань; · передбачити чітке формулювання всіх завдань і розробити критерії оцінки щодо виконання кожного з них; · опрацювати інструментарій подолання можливих супере-чностей, конфліктів між завданнями, тобто вирішити низку проблем, як необхідно діяти, якщо виконання одного завдання суперечить вирішенню іншого, що зумовлює відповідний сту-пінь ризику. Існує ціла низка способів класифікувати цілі організації [6]. Отже, цілі організації поділяються на економічні і нееконо-мічні. До неекономічних можна віднести соціальні цілі, напри-клад, поліпшення умов праці. Економічні цілі організації, ви-ражені у показниках господарської діяльності, можна, в свою чергу, розділити на кількісні та якісні. Приклад кількісної цілі — збільшення частки ринку фірми до 1 % у 2003 р. Приклад вер-бальної (якісної) цілі — досягнення фірмою технологічних пе-реваг у галузі. Діяльність економічної організації об’єктивно є дуже різнома-нітною, тому, як стверджують більшість фахівців з менеджменту, організація не може бути зосередженою лише на одній цілі, а має визначити кілька найсуттєвіших орієнтирів. А як відомо, між різними цілями існує певна суперечність, конфліктність та зу-мовлений цим ризик. Сьогодні загальновизнаним є те, що біз-нес повинен позитивно впливати на суспільне буття не лише у вузькому розумінні щодо збільшення можливостей для матері-ального зростання, а й більш широкому, згідно з загально-прийнятими суспільними цінностями забезпечуючи суспільст-во якісними товарами і послугами, формуючи сприятливе екологічне середовище, беручи участь у вирішенні гострих соціальних проблем тощо. Коли цілі визначено, їх необхідно дослідити на предмет якос-ті. Головними критеріями виступають: · максимально можлива конкретність цілей; · гнучкість цілей і наявність простору для їх коригування у зв’язку з непередбаченими змінами; · вимірність цілей; · зіставлюваність (порівняльність). Зіставлюваними повинні бути: а) цілі різних ключових просторів; б) внутрішньофірмова ієрархія цілей, кожна з котрих має відповідати цілі більш висо-кого рівня ієрархії. При стратегічному плануванні потрібно враховувати вплив системи цінностей, ідеології, якої дотримується суб’єкт. Саме вони можуть мати вирішальний вплив на вибір цілей. Отже, сис-темному аналітику слід вивчати ієрархію цінностей осіб, які приймають рішення, а також інших заінтересованих сторін. У соціо-технічних, зокрема соціально-економічних, системах поширеними є такі системи цінностей, як технократична або гу-маністична, котрі певною мірою суперечать одна одній [218]. Треба також мати на увазі, що конкретні системи цінностей досить часто є змішаними та суперечливими, а, відповідно, ціль рідко буває однією. Отже, важливо не втратити істотних цілей. Наголосимо, що з часом цілі завдяки кращому розумінню проблем можуть змінюватися не лише за формою, а й за змістом внаслідок зміни умов або інших чинників. У цих випадках теж виникають невизначеність, конфліктність і відповідний ризик відхилення від реальних цілей. Критерії є кількісними моделями цілей, бо цілі в більшості випадків формуються на якісному, вербальному рівні. Критерії мають якнайточніше відтворювати цілі і не можуть збігатися з ними хоча б через те, що вони фіксуються у різних шкалах вимі-ру: цілі — у номінальних, де немає порівняльності елементів, а критерії — у впорядкованих шкалах. Критерії відображають систе-ми цінностей. Різні системи цінностей важко порівнювати, вони невпорядковані, не можуть бути зведені одна до одної; це відо-бражається у багатокритеріальності реальних задач, пов’язаних зі складними системами. Багатокритеріальність реальних задач зумовлюється не лише наявністю багатьох цілей і цінностей, але й тим, що не завжди одну ціль можна виразити одним критерієм, хоча цього й праг-нуть. За адекватного опису цілей справа не в кількості викорис-товуваних критеріїв, а в тому, наскільки повно (адекватно) вони характеризують ціль. При формуванні критеріїв прагнуть до компромісу між повнотою (точністю) опису цілей та кількістю критеріїв. Наголосимо, що багатокритеріальність призводить до певних суперечностей між окремими критеріями і до зумовлено-го цим конфлікту. Отже, серед ситуацій суперечностей, конфлікту в господарсь-кій діяльності можуть бути, зокрема, негаразди по горизонталі чи вертикалі управління, суперечності і конфлікти в трудових колективах, брак належної мотивації до праці, неефективне ви-користання наявних ресурсів, труднощі адаптації до зовнішнього соціально-економічного середовища, напружені відносини з ін-шими організаціями, установами, інституціями, а також великою кількістю цілей тощо. У наші часи існують численні підходи до розв’язання аналі-тичних задач, що виникають у процесі формування управління економічними об’єктами. Для формалізації опису об’єктів управління і власне процесів управління можуть використовува-тись різноманітні математичні моделі, котрі ґрунтуються на пев-них математичних теоріях, які дозволяють ефективно описувати й розв’язувати задачі управління. Деякі з математичних теорій, які використовуються в аналізі конфліктних об’єктів, наведено на рис. 1.3 [31]. Аналіз властивостей об’єктів і предметних сфер, які розгля-даються в процесі розв’язування задач з прийняття рішень, свід-чить, що однією з основних системних властивостей є конфлікт-на природа існування, функціонування й розвитку модельованих об’єктів. Конфліктуючими сторонами можуть виступати не лише дії сил, що протистоять, але й широке коло інших чинників, про які йшлося вище (багатокритеріальність, невизначеність первіс-ної й поточної інформації)[105].
Рис. 1.3. Математичні моделі й теорії в аналізі конфліктних ситуацій Ситуація, що виникає в процесі управління складною органі-заційною системою за неузгодженості дійсного та бажаного ста-ну системи, може класифікуватися як конфліктна. Ця конфлікт-ність виникає внаслідок дії чинників невизначеності, з конфліктної природи об’єкта й необхідності вибору особою, що приймає рішення (ОПР), деякої конкретної альтернативи управ-ління. При цьому необхідно мати певну інформацію щодо оцінки стану об’єкта й системи управління, критеріїв, правил прийняття рішень, власної системи переваг. Причини виникнення конфлік-тних ситуацій при опрацюванні рішень безпосередньо пов’язані з конфліктною природою об’єкта управління. Ці причини про-понується деталізувати за кількома групами (рис. 1.4).
Рис. 1.4. Причини виникнення конфліктних ситуацій Конфліктна природа об’єктів управління передбачає, що ці об’єкти доцільно розглядати як складні системи, котрі формуються з великої кількості взаємопов’язаних елементів (підсистем, складо-вих), структур, аспектів, деталей, понять, що робить неоднознач-ним не лише їх вивчення та моделювання, але й вичерпне (необхід-ною мірою), однозначне розуміння процесів, що відбуваються в цих об’єктах. Мова може йти, зокрема, про широкомасштабні еко-номічні системи, конгламерати, холдингові компанії тощо. Отже, невизначеність, що призводить до значних проблем розв’язування задач і моделювання об’єктів і процесів управління складними динамічними об’єктами, породжується низкою чинни-ків. Необхідно враховувати гносеологічну невизначеність, множин-ність цілей і критеріїв, чинників, пов’язаних з природно-кліматичним збуренням, статистичну невизначеність, наявність конфліктую-чих сторін і сторін, інтереси яких не збігаються, обмеженості й недостатньої достовірності первісної й поточної інформації тощо. Урахування невизначеності й конфліктності долається при- йняттям відповідних гіпотез й переходу до ризику. Але для цього необхідно враховувати ставлення до ризику суб’єкта управління, оцінювання, прийняття рішень, а також необхідність адекватного вибору математичного фундаменту, що визначається теорією й концептуальними засадами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНФЛІКТ В ЕКОНОМІЦІ» з дисципліни «Ризикологія в економіці та підприємстві»
