МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ДОХІДНОСТІ ТА ОЦІНКИ РИЗИКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
У процесі формування портфеля цінних паперів банку необхідно насамперед проаналізувати співвідношення таких основ-них характеристик цінного паперу як дохідність та рівень ризику. Дохідність цінних паперів залежить від двох чинників: Ё очікуваної норми дохідності; Ё норм та правил оподаткування доходів від операцій з цінними паперами. Ризик цінних паперів не однорідний за своїм змістом, тому він має визначатися як сукупність основних ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме: Ё рівень ліквідності цінних паперів; Ё ризик дострокового відгуку; Ё інфляційний ризик; Ё відсотковий, кредитний та діловий ризик; Ё ризик, пов’язаний з тривалістю обігу цінного паперу. Рішення інвестиційного менеджменту банку щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів необхідно приймати після ретельного дослідження та обчислення як рівня дохідності, так і рі-вня ризиковості конкретних цінних паперів. Розглянемо докладніше зміст та механізми впливу кожного чин-ника. Очікувана норма дохідності цінного паперу складається з двох частин: Ё відсоткових виплат, обіцяних емітентом; Ё імовірних капітальних приростів (збитків) внаслідок зміни ри-нкової ціни цінного паперу. Очікувана норма дохідності обчислюється за формулою: (4.1) де Si — очікуваний потік відсоткових виплат за цінним папером в i-й період ( ); n — кількість періодів, протягом яких цінний папір приносить дохід; Н — номінальна вартість цінного паперу; Р — по-точна ринкова вартість цінного паперу; d — дохідність цінного па-перу до моменту погашення (невідома величина). Формула (4.1) — це рівняння з одним невідомим d, яке розв’язується математичними методами або за таблицями приведе-ної вартості та фіксованих рентних платежів, що дозволяє спрости-ти розрахунки. За цим методом обчислюються норми дохідності тих цінних па-перів, які планує придбати банк. Порівняльний аналіз очікуваних норм дохідності цінних паперів, а також альтернативних варіантів розміщення коштів банку, дає змогу визначити найбільш прибутко-вий напрямок проведення активних операцій. На практиці банки часто продають цінні папери до настання строку погашення, особливо у випадках використання активного підходу до управління портфелем цінних паперів. Деякі цінні папе-ри продаються достроково з метою підтримки ліквідності, а іноді виникає необхідність реструктуризації активів, наприклад, у разі появи можливості вигідного проведення операцій кредитування. За таких умов виникає потреба в обчисленні дохідності цінного паперу за період зберігання. Обчислення виконуються за формулою (4.1), але враховується ціна купівлі цінного паперу P; ціна продажу Н; очікуваний потік відсоткових виплат до моменту продажу де п — кількість періодів зберігання цінного паперу; невідома вели-чина d — це дохідність цінного паперу за період зберігання. Приклад 4.1. Розрахувати очікувану норму дохідності дворічної облігації номіналь-ною вартістю 1000 грн. зі щорічною виплатою доходу 15%, яка була при-дбана банком за ціною 950 грн. Розв’язання . Обчислення виконано за допомогою таблиць приведеної вартості та фік-сованих рентних платежів. Нехай дохідність цінного паперу до моменту погашення дорівнює 18%, тоді
або 150 · 1,566 + 1000 · 0,718 = 952,9 (грн.). Знайдена сума 953 грн. вища за поточну ціну облігації, тому реальна норма дохідності має бути вищою за 18%. Виконаємо обчислення за умови, що d = 20%: (грн.), або 150 · 1,528 + 1000 · 0,694 = 923,2 (грн.). Сума 923,2 грн. нижча за поточну ціну облігації 950 грн., тому значення невідомої величини d міститься в межах від 18 до 20% і становить 18,2%: . Отже, дворічна облігація з купоном 15%, придбана з дисконтом 50 грн., має очікуваний рівень дохідності до моменту погашення 18,2%. Норми оподаткування доходів від операцій з цінними паперами значною мірою визначають привабливість фінансового інструменту для інвесторів, оскільки банк більше цікавить розмір доходів за цін-ними паперами після виплати податків, ніж до цього. Здебільшого доходи за цінними паперами оподатковуються за загальними правилами та ставками. Але в деяких країнах з метою заохочення вкладень у певні види цінних паперів, наприклад, у му-ніципальні облігації, доходи від операцій з такими інструментами не оподатковуються або норми оподаткування встановлюють на рі-вні нижчому, ніж загальний. В Україні в період випуску в обіг ОВДП доходи за даними ін-струментами, одержані на первинному ринку, не оподатковувались. Доходи від перепродажу ОВДП, тобто одержані на вторинному ри-нку, підлягали оподаткуванню за загальними ставками. Це стиму-лювало інвесторів до вкладення значних коштів у ОВДП, але вод-ночас стримувало розвиток вторинного ринку. Доходи, одержані у вигляді дивідендів від акцій, паїв, часток, оподатковувались за став-кою 15%. Нині всі доходи, одержані банком, у тому числі і від опе-рацій з ОВДП, акцій та інших вкладень, оподатковуються за загаль-ною ставкою податку на прибуток 30%. Рівень ліквідності цінних паперів визначається параметрами від-повідного вторинного ринку, такими як обсяг операцій, активність торгівлі, правила оподаткування доходів від перепродажу цінних паперів, масштаби діяльності тощо. Інвестиційний менеджер, вирішуючи питання про купівлю цін-них паперів, має обов’язково оцінити можливості їх продажу до на-стання строку погашення. Така необхідність може виникнути через незбалансовану ліквідність, коли банк відчуватиме потребу в готів-кових коштах. Ліквідні цінні папери — це фінансові інструменти, які можуть бути продані в будь-який час за без суттєвого зниження ціни. Ліквідні ринки характеризуються високою ймовірністю повернення початкової суми інвестиції та стабільністю ціни цінного паперу протягом періоду обігу. Але слід пам’ятати, що цінні папери, які легко реалізуються на ринку з мінімальним ризиком втрати номінальної суми, характеризуються не-високим рівнем дохідності. Придбання великих обсягів ліквідних цін-них паперів, як правило, призводить до зниження загальної дохідності банківських активів. Найбільш ліквідними цінними паперами в більшо-сті країн світу вважаються зобов’язання уряду. При незначних обсягах операцій на ринку реалізація цінних па-перів значно ускладнюється. В банківській практиці такі ринки на-зивають «млявими», тобто недосконалими та призначеними для обі-гу невеликих випусків цінних паперів. Здебільшого низьколіквідними виявляються цінні папери, що не котируються, випущені на невелику суму або емітентом з низьким рейтингом. Через вузькість таких ринків банки при купівлі цінних паперів вимушені пропону-вати завищену ціну. Якщо банк побажає зменшити свій пакет низь-коліквідних паперів, то потрібно буде знизити їх ціну. Отже, на не-досконалих ринках цінних паперів ризик капітальних втрат значно зростає. Для деяких видів цінних паперів вторинний ринок взагалі відсутній. Відтак, інвестиційному менеджменту банку необхідно постійно балансувати між дохідністю і ліквідністю, щоденно пере-глядаючи управлінські рішення з урахуванням поточних ринкових ставок та потреб підтримки ліквідності. Ризик дострокового погашення (відгуку) полягає в тому, що де-які емітенти залишають за собою право погашення цінних паперів до закінчення періоду обігу. Як правило, дострокове погашення від-бувається після зниження ринкових ставок, коли емітент може ви-пустити нові цінні папери під нижчу відсоткову ставку. Отже, банк, у портфелі якого перебувають цінні папери з правом дострокового погашення, наражається на ризик втрати доходів. Цей ризик пов’язаний з необхідністю реінвестування повернених достроково коштів під нижчі відсоткові ставки, які на поточний момент склали-ся на ринку. Купуючи цінні папери з правом дострокового відгуку, менеджмент має оцінити ймовірність виникнення такої ситуації та можливі наслідки. Банк може уникнути ризику дострокового пога-шення, не включаючи цінні папери такого типу до свого портфеля. Інфляційний ризик пов’язується з імовірністю знецінювання як відсоткового доходу, так і номіналу цінного паперу внаслідок росту цін на товари та послуги. Менеджмент повинен порівнювати очіку-ваний рівень дохідності за цінним папером з прогнозованими тем-пами інфляції протягом періоду його обігу. У випадках, коли рівень інфляції не може бути досить точно передбачений або темпи інфля-ції високі, банківський портфель цінних паперів краще формувати з короткострокових фінансових інструментів або цінних паперів з плаваючою ставкою. Такий підхід забезпечує більшу гнучкість і до-зволяє адекватно реагувати на інфляційні процеси в економіці. Відсотковий ризик як ймовірність зміни ставок на ринку знач-ною мірою впливає на ринкову ціну цінних паперів, тому має бути оцінений менеджментом у процесі формування портфеля. Підви-щення відсоткових ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих цінних паперів. Причому інструменти з макси-мальним строком погашення, як правило, зазнають найбільших ці-нових спадів. У періоди економічного підйому попит на кредити зростає, відсоткові ставки підвищуються і банки з метою одержання додаткових кредитних ресурсів скорочують обсяг портфеля цінних паперів. Продаж цінних паперів за таких умов часто завдає відчут-них збитків через зниження ціни, які банк розраховує компенсувати за рахунок вищої дохідності кредитних операцій. У разі зниження відсоткових ставок на ринку ціни цінних паперів підвищуються. Для мінімізації або уникнення відсоткового ризику банківський менеджмент використовує такі методи, як управління середньозва-женим строком погашення цінних паперів або портфеля в цілому (підрозд. 4.4), геп-менеджмент (підрозд. 7.2), укладення строкових угод з метою хеджування (розд. 7), які докладно розглянуті далі. Кредитний ризик цінних паперів — це ймовірність невиконання емітентом своїх зобов’язань з виплати основної суми боргу або від-сотків. Кредитний ризик притаманний більшій частині цінних папе-рів, що обертаються на ринку, особливо тим, які емітовані приват-ними компаніями та місцевими органами влади. Безризиковими вважаються зобов’язання та цінні папери уряду країни, хоча в окре-мих випадках з ними також пов’язується деякий, хоча і мінімаль-ний, рівень кредитного ризику. З метою обмеження кредитного ризику цінних паперів менедж-мент банку має ретельно проаналізувати фінансовий стан емітента та оцінити його кредитоспроможність. Крім того, необхідно вивчи-ти стан галузі, в якій здійснює господарську діяльність емітент, ха-рактер обігу та умови емісії цінних паперів. Якщо ці показники за-довольняють вимогам банку щодо якості цінних паперів, то їх включають до портфеля. На міжнародних ринках для визначення якості цінних паперів та рівня кредитного ризику, що пов’язується з ними, використовують рейтинги емітента цінних паперів, пропоновані рейтинговими ком-паніями. Вважається, що цінні папери з рейтингом ВВВ і вище за шкалою «Standard and Poors», або Ваа і вище за шкалою «Moody’s» мають невисокий кредитний ризик і прийнятні для банківського портфеля. Цінні папери з нижчими рейтингами відносяться до спе-кулятивних і часто називаються «сміттєвими». У деяких країнах іс-нують регулюючі правила, якими банкам не рекомендується при-дбання спекулятивних цінних паперів. Діловий ризик пов’язується з несприятливими явищами в еконо-міці, такими як зниження обсягів виробництва, банкрутства, безро-біття тощо. Безперечно, кризовий стан в економіці не може не по-значитися на фінансовому стані емітентів, що в свою чергу призводить до підвищення кредитного та відсоткового ризику цін-них паперів, а також ризику їх ліквідності. При виборі цінних паперів, які могли б входити до банківського портфеля, менеджмент має враховувати рівень ділового ризику, для зниження якого застосовують метод диверсифікації. Галузева диве-рсифікація, тобто придбання цінних паперів емітентів, які працю-ють у різних галузях економіки, дозволяє суттєво знизити діловий ризик не тільки портфеля цінних паперів, а й загальний ризик банку. Обґрунтований вибір цінних паперів дозволяє компенсувати негати-вні наслідки економічного спаду в одній галузі підйомом в іншій, оскільки навіть за умов зниження ділової активності існують галузі, котрі розвиваються стабільно або навіть зростають. Географічна диверсифікація полягає в придбанні цінних паперів емітентів, які містяться в різних економічних регіонах, або за межа-ми даної країни. Географічна диверсифікація допомагає мінімізува-ти діловий ризик, а отже, знизити загальний ризик банку. Метод географічної диверсифікації найкраще реалізується саме у процесі формування портфеля цінних паперів, оскільки не завжди існують можливості його застосування для зниження ризику кредитного портфеля. Отже, у процесі прийняття рішення відносно купівлі чи продажу певних цінних паперів необхідно брати до уваги рівень ділового ри-зику емітента та його вплив на загальний ризик банківського порт-феля цінних паперів та банку в цілому. Всі види ризиків, характерні для цінного паперу, — відсотковий, кредитний, діловий, інфляційний, дострокового погашення та ризик ліквідності в сукупності формують загальний ризик даного інстру-менту, який порівнюється з його дохідністю. Менеджмент має ви-рішити питання про прийнятний для банку рівень ризику цінних па-перів і серед всієї сукупності фінансових інструментів, які задово-льняють ці вимоги, обрати найдохідніші. Рівень ризиковості цінного паперу значною мірою залежить від тривалості періоду обігу. Короткострокові цінні папери, як правило, виявляються менш ризиковими, оскільки всі перелічені щойно ри-зики протягом короткого періоду не реалізуються повною мірою. Довгострокові цінні папери є більш ризиковими, але в той самий час приносять вищі доходи. Методи формування оптимального з погля-ду строків погашення портфеля цінних паперів розглянуті нижче.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ДОХІДНОСТІ ТА ОЦІНКИ РИЗИКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
