Процес структурування кредиту полягає у відпрацюванні таких параметрів, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кре-дитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. Основні структурні параметри кредиту: · обсяг (сума позики); · строки; · умови видачі; · графік погашення; · забезпечення; · ціна (відсоткова ставка). Співробітник кредитного відділу визначає структуру кредиту з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта та оцінки ризиковості кредиту. Завдання менеджера полягає в тому, щоб знайти такі параметри позики, які б максимально відпо-відали цільовому призначенню кредиту та можливостям позичаль-ника щодо своєчасного його повернення. У загальному випадку з меншою сумою позики пов’язується нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування при-зводять до недодержання очікуваних прибутків (або навіть збитків) та зменшення грошових потоків. Тому кредитний ризик банку буде мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі в фінан-суванні конкретного заходу. Те саме стосується й строків кредиту-вання, при визначенні яких потрібно врахувати циклічність вироб-ництва, сезонність, тривалість ділового циклу, об’єктивну потребу в певній тривалості кожного проекту. Необґрунтоване скорочення те-рмінів кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позики можуть бути ще не сформовані. Надмірне подовження термінів веде до аналогічних наслідків, коли протягом певного періоду часу після завершення господарської опе-рації, що кредитувалася, кошти банку перебувають у неконтрольо-ваному обігу. Умови надання кредиту можуть передбачати видачу грошових коштів: однією сумою після укладення угоди; частинами; у формі оплати платіжних документів клієнта тощо. Наприклад, надання кредиту траншами (частинами) означає, що кожна наступна сума перераховується позичальнику лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дозволяє банку контролювати цільове викорис-тання кредиту, оцінювати результати та знижує кредитний ризик. За графіком погашення найбільш ризиковим для банку є одноча-сне повернення всієї суми боргу в кінці періоду кредитування. Най-менш ризиковий графік — це рівномірне погашення боргу протягом всього періоду, але конкретний графік повинен бути розроблений з урахуванням можливостей позичальника і особливостей заходу, який кредитується. Загалом забезпечення позики знижує кредитний ризик банку, але на практиці ситуація значно складніша. Якщо забезпечення на-дано у формі гарантій, поручительств, страхових полісів, векселів, дорожніх документів тощо, банківському менеджеру необхідно пе-ревірити фінансовий стан та репутацію гаранта чи емітента. При-ймаючи забезпечення у формі застави, банк оцінює її ліквідність як можливість швидкої реалізації за ринковою ціною. У цьому разі, знижуючи кредитний ризик, банк приймає на себе ризик ліквідності застави. Вже на момент оформлення прав на заставу менеджер по-винен чітко уявляти, що саме буде робити банк з даною заставою і яким чином контролюватиме її ліквідність. Застава у формі матеріа-льних цінностей може зберігатися в банку, що потребує додаткових витрат на утримання складських приміщень, охорону, облік і т. ін. Як-що заставу надано у формі нерухомості, обладнання, виробничих фон-дів, якими користується позичальник, то банк несе витрати, пов’язані з постійним контролем за станом застави. У великих зарубіжних банках створені спеціальні відділи, які займаються лише контролем за станом застави. Отже, у будь-якому разі витрати банку збільшуються. У разі неповернення кредиту застава переходить у власність ба-нку, і перед менеджментом постає проблема її реалізації. Деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості шви-дкої реалізації, наприклад, унікальне обладнання, великі споруди, об’єкти незавершеного будівництва тощо. Таке забезпечення трива-лий час перебуває на балансі банку, збільшуючи частку непрацюю-чих активів і погіршуючи показники діяльності. У міжнародній банківській практиці вважається, що кредит по-винен надаватися тільки у випадках, коли банк впевнений у первин-них джерелах погашення позики, якими є грошові потоки позичаль-ника. І тільки в окремих виняткових випадках менеджер може звернутися до вторинних джерел погашення позики, тобто застави. Зарубіжні банкіри виходять з того, що банківська установа — це не ломбард, який реалізує заставу. Тому банк не повинен виконувати невластиві йому функції, які ж до того потребують фахівців з торгі-влі рухомим та нерухомим майном. У випадках, коли відсутність забезпечення значно підвищує ризик, банк вимагає його надання у формі цінних паперів, депозитів та інших фінансових активів, упра-вління якими можуть здійснити фахівці банку. В умовах нерозвиненості фінансового ринку та кризових явищ в економіці вітчизняні банки змушені працювати з різними видами забезпечення, у тому числі застави у формі товарно-матеріальних цінностей. Занадто високий рівень кредитного ризику, який пов’язаний з більшістю позик, змушує банки використовувати будь-які методи його зниження. Визначення відсоткових ставок за кредитами залишається чи не найважливішим питанням для обох учасників кредитної угоди. Зна-чний вплив на рівень кредитної ставки мають попит та пропозиція на ринку кредитів. В умовах підвищеного попиту на кредитні ресур-си та низького рівня конкуренції в банківському секторі кредитор має змогу диктувати умови й встановлювати ставки, які забезпечу-ють високий рівень дохідності. Із загостренням конкурентної боро-тьби банки змушені підтримувати кредитні ставки на прийнятному для клієнтів рівні, достатньо низькому для того, щоб позичальник не звернувся в інший банк чи фінансову компанію. Водночас дохо-ди за позикою мають компенсувати витрати на залучення кредитних ресурсів та адміністративні видатки, а також забезпечити банку пе-вний рівень прибутковості. Фундаментальна концепція співвідношення «ризик-прибуток» має враховуватися і в разі визначення ціни кредиту. Чим менший ризик пов’язується з конкретним позичальником, тим нижчою для нього буде плата за кредит за інших рівних умов, але й нижчими будуть доходи банку. При визначенні премії за ризик необхідно враховувати всі ком-поненти ризику: кредитоспроможність клієнта, тривалість періоду кредитування, обсяг кредиту, якість забезпечення, спосіб надання та погашення позики, правила та обрану систему нарахування відсот-кових платежів тощо. Так наприклад, в ціні кредиту, наданого під фіксовану ставку, необхідно врахувати ризик зміни відсоткової ста-вки протягом періоду кредитування. Крім того, при встановленні ціни кредиту, менеджмент повинен брати до уваги портфельний ри-зик, тобто те, наскільки позика підходить до кредитного портфеля банку. Кредит, який диверсифікує портфель, цінніший для банку і тому заслуговує знижки, а позика, яка цього не забезпечує, — дода-ткової премії. Методи ціноутворення за кредитними операціями банків розгля-нуто в підрозд. 3.2. Питання про рівень відсоткової ставки за кре-дитом остаточно вирішується у процесі переговорів між банком та клієнтом. Процес структурування позики має забезпечити виконання по-зичальником усіх умов кредитної угоди, мінімізувати кредитний ри-зик банку та завершитися підготовкою документації для підписання договору. Запропонована кредитним співробітником структура по-зики узгоджується з клієнтом та затверджується вищою посадовою особою чи колегіальним органом управління банку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТРУКТУРУВАННЯ КРЕДИТУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
