Американська економічна наука ХІХ ст. розвивалась під впли-вом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовлас-ницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталіс-тичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголо-сити побудову капіталізму загальносуспільною метою. Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793—1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об’єктивними еконо-мічними законами і не потребує втручання держави. Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні вели-ких класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогре-сивності розвитку були особливості, притаманні його країні. Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була де-шевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму. Генрі Чарльз Кері народився у Філадельфії в сім’ї ірландського політичного вигнанця, який не мав жодних симпатій до Британії. Батько був заможною людиною, що давало можливість його синові отримати добру освіту. Однак Кері закінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собі матеріально не-залежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добре обізнаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філосо-фією, біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався з багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив його як видатний учений. Перу Г. Ч. Кері належать 13 книжок і близько трьох тисяч памфле-тних матеріалів, а також безліч газетних статей. Найвідомішими його працями є «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах, тритомник «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле, сучасне, майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи со-ціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865) та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів. Політична економія Кері була поєднанням обгрунтованої крити-ки існуючих економічних теорій із власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системи яких вважав песимі-стичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу, і хоча високо цінував А. Сміта, але з частиною його положень також не погоджувався, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запро-понувавши натомість доктрину протекціонізму. Його політична економія заслуговує на увагу завдяки оригінальності підходів до трактування основних економічних категорій, запропонованих кла-сичною школою, а також оптимістичному баченню перспектив суспільства, заснованого на принципах індивідуалізму та конкуренції. Проблема вартості у працях Кері є однією з основних, він ви-знає роль вартості в процесі обміну та розподілу і вважає, що «при-чина існування в людському розумі ідеї вартості… це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю» . Вартість збільшується чи зменшується, коли збі-льшується чи зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Кері пропонує орієнтувати на витрати виробництва. Він визнає ідею корисності, але трактує її тільки як корисну вла-стивість: «Корисність речей є мірою людської влади над природою, і вона зростає з єднанням людей. Вартість речей, з іншого боку, є мірою влади природи над людиною, і вона зменшується зі збіль-шенням єдності людей. Отже, існують два протилежні напрямки, які завжди обернено пропорційні один одному» . Кері використовує ідею протистояння для пояснення основ взає-мообміну. На його думку, торгівля товарами — це обмін на підставі врахування витрат виробництва: ніхто не запропонує за товар біль-ше, ніж він вартий на даний момент, а не в минулому, оскільки ви-трати виробництва зменшуються з часом, бо природа все менше протистоїть спільноті людей. Два фактори визначають вартість: природа та праця людини. Однак визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох фа-кторів не з погляду врахування витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною щодо цього є його теорія земельної ренти. Положення про те, що вартість продуктів сільськогосподарсь-кого виробництва з часом має зростати, бо зменшується кількість плодючих земель і люди повинні звертатись до обробітку гірших, а отже, докладати більших зусиль, Кері спростовує. Він посила-ється на той факт, що більш родючі землі — це такі, які потребу-ють більших зусиль (якщо вони більш родючі, то лише завдяки бі-льшим витратам праці, наприклад, там провадились меліоративні роботи, чи були знищені чагарники і т. п.). «Найбагатша земля є прокляттям для першопрохідця», і тимчасово, до отримання відда-чі від неї, він оселяється на чистій ділянці, яка може бути зовсім не родючою . Ця теорія, на думку Кері, справедлива не лише для американсь-ких піонерів, а в історичному плані і для старих земель. Він переко-наний, що для обробітку земель люди об’єднують свої зусилля і пе-реносять їх на ліпші ділянки вже після того, як оброблено гірші. Різниця полягає лише в тім, що витрати на старих землях знеціню-ються, тому встановлення вартості відбувається за сучасними мір-ками. Хоча Кері і протиставляє свою теорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставі особливостей розвитку землеробства в Америці, збігаються з висновками, які зробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження. Кері зазначає, що основою вартості й ренти є ті труднощі в про-тистоянні природі (і різниця в їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для нього вартість — це оцін-ка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто вона вимірю-ється суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, як об’єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об’єднання зусиль усього суспільства. Теорія «гармонії інтересів». Сприйнявши елементи теорії ви-трат виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх ідей Рікардо лежить вартість як результат економічно-го протистояння, конкуренції суб’єктів. На його думку, саме на під-валинах класичної теорії (згідно з якою економіка є зіткненням ін-тересів, а суспільством керують об’єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та класів, здійснюючи природний відбір) базують-ся неправильні висновки про те, що виживання людини в економіч-ному просторі є її приватною справою. Теорія Кері базується на ду-мці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспіль-ний інтерес має стати визначальним. Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, ха-рактерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку націо-нального господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільс-тва забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї. Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та про-дуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, про-дуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатст-во суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені зага-льній меті — розвитку суспільного виробництва. Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розпо- діл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини обміну та споживання. Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростан-ня частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоціню-вання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми при-бутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників ка-піталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і відносно. Він використовує свою теорію «гармонії інтересів» для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені поліпшувати умови ви-робництва і становище робітничого класу. Їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання роз-мірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітників. З цих самих позицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст. Внесок землевласника у виробницт-во — це земля, вартість якої становить меншу частину витрат ви- робництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, тому змен-шення частки землевласника в національному доході є об’єктивно зумовленим. Отже, на думку Кері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому капіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав для соціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного суспільства. Теорія народонаселення Мальтуса зазнала найжорстокішої кри-тики з боку Кері: він проаналізував її з позиції фізики, біології, со-ціології та політекономії і довів «абсурдність» теоретичних побудов Мальтуса. Кері вважав, що земля адаптується до потреб населення так само, як і капітали. Зростання населення сприяє розвитку вироб-ництва так, щоб виробництво засобів існування завжди випереджало приріст населення. Він жив у країні з безмежними, як на ті часи, ре-сурсами, тому мав підстави для оптимізму. Проблеми, які турбували Сміта, Рікардо та Мальтуса, не здавалися Кері важливими. Він послідовно проводить думку, що існує простий і прекрасний закон природи, який діє на користь суспільству і «…керує людиною в усіх її діях та намаганнях підтримувати умови життя, закон насті-льки могутній і універсальний, що уникнути його не можна...» , — це закон економічного зростання. Він діє завдяки гармонії економі-чних інтересів, участі у виробництві всіх верств населення. Міжнародна торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього суспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національ- ної економіки. Одним із них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від тієї політики, яку проводить держава. Проповідник фритредерства наприкінці сорокових років, Кері стає поборником протекціонізму в п’ятдесятих. Основою міжнарод-них відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розквіту. Тобто принципи ін-дивідуалізму він поширює на всесвітню економіку, не сприймаючи переваг міжнародного поділу праці. Він визнає конкуренцію і про-тиборство між державами, залишаючи «гармонію інтересів» для окремої нації. На його думку, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться конкретно про Сполучені Штати Америки) до промислової залежності, перетворити країну на постачальника си-ровини для розквіту якоїсь іншої нації. Суспільство має розвиватись за принципом замкненої виробничої асоціації, у межах якої вироб-ляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них. Протекціонізм, на думку Кері, сприяє раціональному розміщен-ню виробництв, організації центрів, де найкраще сполучаються ін-дустрія та сільське господарство, тим самим забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати на транспорту-вання. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зрос-тання заробітної плати. Та головний його аргумент — це можли-вість зберегти для виробника внутрішній ринок за рахунок автономізації економіки. Аргументи, що їх Кері наводить на захист політики промислово-го та аграрного протекціонізму, досить необгрунтовані і легко спро-стовуються. Очевидно, що основною метою цієї теорії був захист американської економіки, до послуг якої були безмежні природні багатства, але яка перебувала тоді лише у стадії становлення. Без огляду на велику кількість наукових праць, опублікованих Кері, його внесок у розвиток економічної теорії є незначним. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії, двох факторів виробни-цтва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної еконо-міки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних відносин і обгрунтовуються не завжди вірогідним фак-тичним матеріалом. А негативне ставлення до теорії ренти Рікардо, теорії народонаселення Мальтуса, ототожнення землі з капіталом, ренти з прибутком, а також бездоказова теорія вартості свідчать про поверховість його вчення. У Чарльза Генрі Кері майже не було послідовників, він не ство-рив школи, і лише на його теорії національної економіки та про- текціонізму ми знаходимо посилання у деяких авторів, зокрема ні-мецьких. Отже, автори економічних теорій першої половини ХІХ ст. заве-ршили «переосмислювання» класичних доктрин, сформульованих іще А. Смітом. Залишаючи непорушними основні догмати класиків, ці автори скористалися з різних підходів, аби довести прогресив-ність капіталізму, невичерпність його саморегулюючого потенціалу. Вони стали першовідкривачами теорій, які пізніше було покладено в основу неокласичної науки, зокрема теорій економічного зростан-ня, граничної корисності, граничної ефективності факторів вироб-ництва, попиту і пропозиції, ефективного попиту та багатьох інших, що визначили напрями розвитку політекономії нашої доби.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Економічна теорія в США» з дисципліни «Історія економічних вчень»
