Історично склалося так, що кожен із регіонів світу має свої національні особливості регулювання і управління усіма ланками народного господарства в тому числі і науково – технічним потенціалом, що дає змогу говорити про наявність регіональних особливостей інноваційного менеджменту. Поляризація країн у виборі стилю управління інноваційною діяльністю проявилась у 80 – ті роки, коли чітко визначились загальні елементи національних стратегій науково – технічного розвитку. В звітах OECD сформована теорія, яка пояснює відмінності шляхів і методів інноваційного процесу в різних країнах і базується на: - факторах, що визначають передумови інноваційного процесу: якість наукової бази, наявність дослідницьких закладів, рівень освіти; - факторах, що визначають попит, наявність споживачів на оновлювану продукцію, ноу – хау; - промисловій структурі, що визначає умови ведення конкурентної боротьби в поєднанні з механізмом розподілу проектів між фірмами і їх фінансування. Поєднання даних факторів в різних країнах, що здійснювалось протягом тривалого періоду часу, дозволяє виділити певні національно – регіональні особливості інноваційного менеджменту та аналізувати успішність чи невдачі проведення інноваційної політики в окремих країнах. На підставі узагальнення процесів інноваційного розвитку та методів управління ними в різних країнах, інноваційний менеджмент можна визначити як: - ризико – індивідуалістичний в США; - корпоративно – колективістський в Японії; - кооперативно – інтеграційний в країнах ЄС; - імітаційно – трудозатратний в нових індустріальних країнах; - трансформаційний в країнах з перехідною економікою. Історичний розвиток привів до появи різних варіантів інноваційної політики світової економіки, які відрізняються ступнем втручання держави, рівнем науково – технічного прогресу і потребами суспільства. Таблиця 3 Основні варіанти інноваційної політики розвинутих країн Варіант Період та країна впровадження Характерні риси технологічного поштовху 1940 – 1950 рр., США Держава визначає пріоритетні напрямки розвитку науки та техніки, володіючи значними ресурсами, експертизою та інформаційним забезпеченням. Наявність науково – технічних та соціально – економічних проблем висуває необхідність розробки різних державних програм для їх вирішення; здійснення великих капітальних вкладень, прямої участі держави у регулюванні інноваційних процесів. Характерним прикладом такого процесу є створення принципово нових напрямів у галузі електроніки , ЕОМ, зв’язку, авіабудування. ринкової орієнтації 1970 роки, США, Німеччина, Японія;на поч. 1980 – х років – більшість розвинутих країн. В ринковому механізмі провідна роль належить розподілу ресурсів та визначенню напрямів розвитку науки і техніки. Така модель орієнтується на обмеження ролі держави у стимулюванні фундаментальних досліджень та будь – якої форми участі в НДДКР, а також на зменшення прямого регулювання, яке заважає стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. соціальної орієнтації 1960 – 1970 рр., США Регулювання соціальних наслідків НТП, прийняття соціально –політичних рішень із залученням широкої громадськості; велика кількість розробок у військовій сфері спрямованих у цивільну промисловість для виробництва товарів народного споживання. зміни економічної структури господарського механізму сучасний етап, Японія Передові технології здійснюють великий вплив на вирішення соціально – економічних проблем, зміну галузевої структури та взаємодію суб’єктів господарювання. Односторонній потік технологій змінюється спільними дослідженнями, що сприяє постійному надходженню до країни нових перспективних розробок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Регіональні особливості інноваційного менеджменту» з дисципліни «Інноваційний менеджмент»
