Існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки
Законодавством України встановлені обмеження земельних прав щодо земель сільськогосподарського призначення (як за об'єктом, так і за суб'єктом) щодо кола осіб, яким можуть надаватися у користування чи передаватися у власність землі сільськогосподарського призначення (ст. 22 ЗК України). Також земельним законодавством передбачаються обмеження прав і обов'язків щодо господарського використання земель сільськогосподарського призначення з метою створення необхідних умов для охорони навколишнього природного середовища, певних особливо цінних об'єктів, для задоволення державних чи громадських потреб. Згідно з чинним законодавством, всі землекористувачі зобов'язані дотримуватися природоохоронних, санітарних та інших правил державного, регіонального чи місцевого масштабу. До цієї групи обмежень можна віднести також агрохімічні обмеження (наприклад, заборону вирощування деяких сільськогосподарських культур на схилових землях для запобігання ерозії ґрунтів). В юридичній літературі їх ще називають загальними обмеженнями. До загальних обмежень можна віднести також ті, які випливають із теорії соціальних функцій земельної власності. На грунті конституцій- 147 РОЗДІЛ 8 ного, аграрного і цивільного законодавства Веймарської Республіки, Франції, Австрії у 20-ті роки виникла теорія соціальних функцій земельної власності, яка виправдовувала втручання державних органів у діяльність земельного власника у тих випадках, коли це обумовлювалося загальносуспільними інтересами1. У Законі Австрії "Про земельний обіг" від 13 грудня 1919 р. передбачалося, що передача у власність, а в деяких випадках і оренда земельних ділянок, допускається лише зі згоди відповідної комісії з питань земельного обігу. Як вважає Г. Ю. Бистров, "у межах теорії соціальної функції земельної власності може бути здійснена І кодифікація законодавства про державне регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення". Ця доктрина, на нашу думку, повинна знайти закріплення у спеціальних актах, які регулюють оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення. При цьому має бути встановлена розумна межа між державним регулюванням обігу земель сільськогосподарського призначення та свободою договірних відносин. Це можливо через встановлення чітких правил, які обмежують права власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема в частині встановлення заборони щодо зміни цільового призначення ділянки та контролю за цим кола осіб, які можуть професійно займатися сільським господарством тощо. Поряд із загальними обмеженнями прав на землі можуть встановлюватися і спеціальні обмеження, які зумовлені їхнім місцезнаходженням чи іншими обставинами. Історично найбільш відомими з них є сервітути, під якими розуміють "обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою" (ст. 98 ЗК України).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
