Обмеження права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення
1. Конституція України визначає, що право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Але Конституція також фіксує, що власність зобов'язує. Влас ність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Ст. 41 ч. 7 Конституції України зафіксувала, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Тобто суб'єктивне право треба розглядати не тільки як встановлену законом міру можливої, а й обов'язкової поведінки самого власника. Власник повинен дотримуватися моральних засад сус пільства, коли він здійснює свої права. Зміст норм Конституції створює підстави для певних обмежень права приватної власності на конс титуційному рівні з метою реалізації соціальної функції права власності. Приватна власність є частиною свободи особи. Вона тісно зв'язана зі свободою укладення договору, свободою професії і вільною діяльністю. Свобода набуття, користування і реалізації власності на землю обмежена законами щодо захисту правомірних інтересів інших громадян. Право всіх громадян на життя, особисту недоторканість, честь і гідність є конституційними, тому використання приватної власності повинно служити для добра суспільства і кожного окремо. 2. Обмеженням прав на використання земельних ділянок при свячена відповідна глава в Земельному кодексі України (гл. 18). До них відносяться: заборона на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; заборона на передачу в оренду (суб оренду); право на переважну купівлю у разі її продажу; прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцям; умова розпочати і заверши ти забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; заборона на провадження окремих видів діяльності; заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовніш нього виду нерухомого майна; умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; умова додержання природоохорон них вимог або виконання визначених робіт; умова надавати право полю вання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку; інші зобо в'язання, обмеження або умови. 117 РОЗДІЛ 7 При встановленні сервітуту право одного власника або землекористувача відповідно викликає обов'язок іншого власника або землекористувача на здійснення вимог, встановлених сервітутом, тобто право власності останнього підлягає обмеженню. У разі встановлення сервітуту може мати місце право проходу та проїзду на велосипеді; проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; прокладки та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; прокладання на свою земельну ділянку водопроводів із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та прогону худоби до природної водойми; прогону худоби по наявному шляху; встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів із метою ремонту будівель та споруд. Вказаний перелік не можна вважати повним, тому що видів обмеженого користування чужою земельною ділянкою дуже багато і зафіксувати їх всі неможливо. Тому завершує закріплений в ЗК перелік посилання на "інші земельні сервітути". Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки, в тому числі в судовому порядку. 3. Обмеження права приватної власності на землю мають різні підстави. За термінами обмеження їх поділяють на постійні і тимчасові. До постійних можуть бути віднесені обов'язки своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон тощо. Тимчасовими є обмеження відносно цільового використання земельних ділянок; купівлі-продажу ділянок, зайнятих у сільськогосподарському виробництві; обмеження загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення (до 2010 р.); заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств (до 1 січня 2005 p.); особливі умови оренди. Обмеження землеволодіння є земельними правовідносинами, їх можна класифікувати за об'єктом, суб'єктом і змістом. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення Обмеження за об'єктним складом у нашому випадку не мають вирішального значення, тому що ділянка надається і використовується тільки на землях сільськогосподарського призначення. Але земельне законодавство обмежує для власників загальну площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення до 100 гектарів на період до 2010 р. Збільшення цієї площі можливе лише у разі успадкування земельних ділянок за законом. При обмеженні за суб'єктним складом однією стороною в даному випадку є громадянин-власник, а другою - та особа, в інтересах якої встановлюються обмеження, інший власник або землекористувач, підприємство, організація, держава. До таких обмежень можна віднести обов'язки власника не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; зберігати геодезичні знаки; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів і охоронних зон тощо. Обмеження за змістом правовідносин можна поділити на три групи: 1)які забороняють здійснення певних дій на земельній ділянці: використання її не за цільовим призначенням; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо; 2) які надають право сусідньому власнику або землекористувачу так чи інакше користуватися земельною ділянкою власника: встановлення земельних сервітутів та дотримання правил добросусідства; 3) які об'єднують перші дві групи. 4. Кожне суб'єктивне право здійснюється для задоволення певного інтересу суб'єкта. При цьому інтерес власника не може порушувати інтересів інших суб'єктів земельних правовідносин. Природа земельних інтересів в останній час зазнала детального розгляду в правовій літературі. Відносини з приводу використання власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення направлені, передусім, на встановлення порядку ефективного, якісного використання і збереження корисних якостей такого унікального природного об'єкту як земля, а саме грун-
1 Земельное право России: Учебник.- М., 1995. - С. 72-73. 2 Самончш О. А. Ограничение права землепользования сельскохозяйсгвенньїх пред- приятий. - М.: Наука, 1989. 118 . • ' ' Див.: Шульга М. В. Актуальньїе проблемьі правового регулирования земельньїх отношений в соврєменньїх условиях: Дис... докт. юрид. наук: 12.00.06. - X., 1998.— С. 107-161. 119 РОЗДІЛ 7 тового покриву. В зв'язку з цим, власники земельних ділянок не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. У тому разі, коли необхідно здійснювати діяльність, пов'язану з порушенням поверхневого шару грунту, власники земельних ділянок повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей (ст. 168 ЗК). 5. Держава встановлює обов'язки власників щодо використання земельних ділянок і здійснює комплекс дій з економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Перелік обов'язків власників земельних ділянок, закріплений в ЗК України, можна поділити на: ♦ загальні обов'язки власників: своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та природних ресурсів у порядку, встановленому законом. ♦ спеціальні обов'язки власника земельної ділянки, які характеризують унікальність і особливість об'єкта власності: забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержуватись ви-мзг законодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Одним з обов'язків власника земельної ділянки є здійснення заходів щодо охорони довкілля, підвищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивостей землі. Встановлюючи ці обов'язки власника земельної ділянки, держава передбачає комплекс дій з економічного стимулювання виконання власником цих обов'язків. Економічне стимулювання включає: 8 надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодер жавними та регіональними програмами використання та охорони земель; 9 виділення коштів державного або місцевого бюджету громадя нам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їхньої вини; Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення 10 звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у ста дії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану, згід но з державними та регіональними програмами; 11 компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації дегра- дованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їхньої вини. Тобто держава не просто встановлює правові вимоги (обов'язки власника), але й заохочує власника земельної ділянки виконувати ці вимоги з метою збереження і відтворення родючості ґрунтів, захисту земель від негативних наслідків виробничої діяльності. При цьому державою встановлюється юридична відповідальність за порушення природоохоронних вимог щодо використання земель. Це цілком виправдано, враховуючи специфіку землі як природного об'єкта. 6. Гострота різноманітних дискусій виявляється звичайно відносно кола повноважень земельних власників. Земельний ринок формується і буде функціонувати тільки тоді, коли власникам земельних ділянок буде надана свобода здійснення земельних угод. Це не вимагає широких доказів, але межі цієї свободи потребують уточнення. Товарний ринок - це обмін між власниками майновими об'єктами: товаром, продукцією, послугами, речами, створеними працею людей індивідуально або в процесі суспільного виробництва. Кожного, хто виробляє товар і продукцію, в яку вкладена Його жива праця, звичайно, слід визнавати повноправним власником, який вільно розпоряджається створеним ним об'єктом. Свобода пересування такого товару від одного власника до іншого стимулює виробництво, насичує ринок товаром, розвиває конкуренцію між виробниками. Обмеження свободи товарного ринку небажано. "Ринкова економіка не може існувати без свободи підприємницької діяльності та широких повноважень щодо реалізації продукції". Тому перехід до ринкової економіки супроводжується розширенням свободи щодо реалізації продукції, що виробляється. Отже, майнові відносини власників товару, продукції і послуг є предметом правового регулювання цивільного права, що надає власникам широку свободу обміну, що закріплює великий спектр угод, притаманних товарообміну. Товари, вироблені на землі, куплені у держави-власника, громадянина-власника за конкурсом або на аукціоні, завжди будуть дорожчими для споживача у 1 Веденим Н. И. Договорньїе отношения в сфере реализацни сельскохозяйственной продукции // Государство и право. - 1998. - N° І. - С. 38-45.
120 12, РОЗДІЛ 7 порівнянні з тими, що вироблені, вирощені на землях, отриманих виробником від держави у власність безкоштовно. Це очевидно і беззаперечно, оскільки витрати на купівлю землі на ринку будуть обов'язково включені товаровиробником у вартість виробленої ним продукції. Чи можуть земельні власники користуватися тією ж мірою свободи на ринку, що користуються власники товару і майна? Негативна відповідь на це запитання відповідає сутності землі як загальнонаціонального багатства. Оскільки уособлення земельної ділянки для власників ведеться з певним зменшенням природних, даних людині оточуючим середовищем прав, то для не власників землі повинні бути законодавчо закріплені гарантії від негативного впливу на землю приватних власників (І не тільки приватних). Це досягається тим, що земельне законодавство України передбачає особливі умови здійснення земельних угод, особливі правила функціонування земельного ринку. Запровадженням обмежень і встановленням умов здійснення земельних угод законодавець виконує функцію охорони прав не власників, захищаючи їхні інтереси. Але кількість цих обмежень повинна бути мінімальною. Які ж це умови та обмеження, що стосуються дій щодо відчуження власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення? їх можна поділити на три групи: ♦ Відносно термінів відчуження. Згідно з п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. 12 Збереження цільового призначення відчужуваних ділянок. Відносно земельних ділянок має місце вимога про збереження цільового призначен ня при їхньому відчуженні (вимоги до покупців земель сільськогосподар ського призначення; вимоги до змісту угод про перехід права власності). 13 Відносно умов і порядку відчуження. Цей пункт стосується процедурних питань відчуження земельних ділянок. Включення землі у цивільний обіг неминуче викличе виникнення різного роду суперечок, особливо у зв'язку з купівлею-продажем, тому слід детально врегулювати ці питання в Законі України "Про державну реєстрацію прав на земельні ділянки та угод з ними". 122 Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення 1. Своєрідним обмеженням є також право держави в особі її компетентних органів на викуп земельної ділянки для суспільних потреб і примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності. Прогресивним є той факт, що на відміну від ЗК України 1992 p., де не розкривалося поняття "державні і суспільні потреби", не визначався критерій, на основі якого могло вирішуватися питання про можливість вилучення приватної власності, ст. ст. 146,147 сучасного ЗК України чітко визначилися з цією проблемою. Викуп земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, для суспільних потреб проводиться органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень для наступних суспільних потреб: під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності; під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оборони та національної безпеки; під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо); під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій; під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні ДЛЯ обслуговування населення. Примусове відчуження (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності може мати місце лише у разі введення воєнного або надзвичайного стану в порядку, що встановлений законом. Обмеження стосовно вилучення земель передбачені й ст. 150 ЗК України. Вони пов'язані з порядком вилучення особливо цінних земель. Погодження матеріалів вилучення (викупу) таких земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Тепер навряд чи можливе повернення від різних форм власності на землю до монополії однієї з її форм. Земельний ринок буде формуватися й надалі. Однак його функціонування повинно регулюватися з урахуванням унікальності цього об'єкта економіки як природного надбання усього народу України, тому здійснення угод з землею повинно бути неодмінно предметом регулювання самостійної галузі - земельного права, що враховує природні, екологічні і соціальні особливості землі як загальнонаціонального багатства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Обмеження права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
