Протягом століть міжнародне право обмежувалося регулюванням відносин між державами і не займалось індивідами. Відповідно, на індивідів не покладались жодні міжнародні зобов'язання. Основним винятком було визнання піратства як злочину за міжнародним правом. Міжнародний характер цього злочину походив від волі міжнародного співтовариства. Однак іншим важливим моментом був той, що, оскільки не існувало міжнародного карного трибуналу, міжнародне співтовариство було вимушене дозволити внутрішньодержавним судам розглядати справи піратства. Після створення Нюрнберзького трибуналу розвиток міжнародного карного ' права пішов двома шляхами. По-перше, розвивалось поняття злочину за міжнародним правом, яке стосувалось такої поведінки злочинця, яка могла б і мала бути предметом розгляду міжнародного права. По-друге, створювались час від часу міжнародні трибунали, однак в інтервалах 1 Ми використовуємо термін «карне право», а не звичний у радянській науці термін «кримінальне право» (калька з англійського сгітіпаї Іате), оскільки вважаємо, що термін «карне право» точніше передає поняття, яке ним позначається. «Новий тлумачний словник української мови» (К.: Аконіт, 1998) тлумачить термін «кримінальний» як «карний», «такий, у якому описуються карні злочини та їх розслідування». Виходячи із тлумачення терміна «кримінал» як «карний злочин», термін «кримінальне право» слід тлумачити як «злочинне право», що не відповідає значенню аналізованого поняття. Зауважимо, що новоутворений орган міжнародної кримінальної юрисдикції ІгЛегпаііопаі Сгітіпаї СоигЬ українською мовою переклали як Міжнародний карний суд, що свідчить про переосмислення використання терміна «кримінальне право». Разом з тим у назвах відповідних національних законодавчих актів та міжнародних конвенцій, які ратифіковані Україною, ми використовуємо термін «кримінальний», як-от «Кримінальний кодекс» тощо до офіційного внесення термінологічних змін у цих назвах. 11.1, Розвиток міжнародного карного права 161
між ними справи продовжували розглядатись державними судовими органами '. Розвиток міжнародного карного права, як правило, йшов таким шляхом: приймався міжнародно-правовий акт, в якому давалось визначення певного виду злочину, наприклад геноциду; передбачалось покарання за нього, яке покладалось на внутрішньодержавні трибунали. У цій еволюції міжнародного карного права Ф. Хассан виділяє три види міжнародних договорів, які передбачали карну відповідальність: 1) за урядові дії; 2) за акти тероризму проти цивільних; 3) за злочини, аналогічні тим, що передбачені внутрішнім карним правом і які набули транснаціонального характеру 2. Боротьба зі злочинністю розвивається на основі двостороннього співробітництва держав, на регіональному рівні та на основі багатосторонніх угод. Так, у 1971 р. чотирнадцять держав -членів Організації американських держав підписали у Вашингтоні Конвенцію про попередження актів тероризму та покарання за їх вчинення. На Європейському континенті по лінії Ради Європи були прийняті такі конвенції: «Про видачу правопорушників» (1957 р.) та Додаткові протоколи 1975 р. і 1978 р. до неї, «Про взаємну допомогу у кримінальних справах» (1959 р.) та Додатковий протокол 1978 р до цієї Конвенції, «Про визнання вироків у кримінальних справах»; «Про передачу провадження у кримінальних справах» (1972 р.), «Про передачу засуджених осіб» (1983 р.). Всі ці конвенції були ратифіковані Україною 3. 15 грудня 1999 р. було прийнято закони України про внесення зміни до статті 1 вказних вище законів України про ратифікацію Європейських конвенцій 1959 р. 4 і 1957 р. 5 та до Закону України про при- 1 Назап Р. ТКе ТЬеогеіісаі Вазіз оі Рипізптепі; іп Іпіегпаііопаі Сгітіпаї Ьачг /І Сазе "^Уезіегп Кезегуе Лоигпаі оі Іпі. Ь.- 1983.- V. 15.- Р. 42. 2 И.- С. 43-45. 3 ДИВ.: Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» // ВВР.- 1998.- № 23.- Ст. 130; Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» // ВВР.- 1998.- № 23.- Ст. 129; Закон України «Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 рік» // ВВР.- 1995.- № 31.- Ст. 250. 4 Закон України «Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» // Урядовий кур'єр.— 29 груд. 1999.— № 245.- Орієнтир.— С. 5. 5 Закон України «Про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» // Там само.
єднання України до згаданої Європейської конвенції 1972 р.1. Ці зміни стосуються органів, на які покладаються повноваження за цими конвенціями. А саме, повноваження щодо доручень, запитів та клопотань судів покладаються на Міністерство юстиції України, а щодо доручень органів досудового слідства -на Генеральну прокуратуру України. Крім того, у рамках Ради Європи були також прийняті конвенції «Про правопорушення щодо культурних цінностей» (1985 р.), «Про відмивання, виявлення, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» (1990 р.)2, тощо. Важливим стало приєднання України до Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (надалі - Європейська конвенція про катування) 1987 р. Закон України про приєднання до цієї Конвенції було прийнято 24 січня 1997 р., а 5 травня 1997 р. ратифікаційні грамоти були передані Генеральному секретареві Ради Європи. 26 січня 1998 р. Україна також підписала Протокол № 1 та Протокол № 2 до Європейської конвенції про катування. Співробітництво у галузі карного права розвивається і в рамках СНД. У 1993 р. в Мінську держави СНД (крім Азербайджану) підписали Конвенцію про правову допомогу з цивільних, сімейних та кримінальних справ. Проте оскільки деякі злочини торкаються інтересів всього світового співтовариства, обмежитись двосторонніми чи регіональними угодами недостатньо. Ми вже згадували про найдавніший міжнародний злочин - морське піратство, який не втратив своєї «актуальності» і сьогодні: в Конвенції ООН з морського права 1982 р. також містяться положення про боротьбу з ним. Ще на Віденському конгресі в 1815 р. було прийнято перший акт про скасування торгівлі неграми-рабами, і в розвиток цього акта в 1841 р. п'ять держав підписали договір, який забороняв перевозити в Америку негрів-рабів. В документах, прийнятих на Берлінській конференції у 1885 р. та на Брюссельській конференції 1890 р. про боротьбу з работоргівлею, остання розглядається як злочин. Чіткіше це було закріплено в Конвенції про рабство, підписаній у 1926 р. під егідою Ліги Націй, та в Протоколі 1953 р., який вніс зміни до цієї Конвенції. УРСР ратифікувала цю Конвенцію зі змінами, внесеними 1 Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах"», 1972 р. // Там само. 2 Закон України про приєднання від 15 вересня 1995 р., підписано З— 31 травня 1997 р., 26 січня 1998 р. передані ратифікаційні грамоти Генераль ному секретареві Ради Європи, дата набуття чинності в Україні - 1 травня 1998 р.
162
РОЗДІЛ 11
міжнародне і І *5 карне право | ОО_
Протоколом 1953 р. Поза законом було поставлено не тільки работоргівлю, а й саме рабство. Ця проблема знову стала предметом розгляду в Спеціальному комітеті з питань рабства, створеному ЕКОСОР. У 1956 р. була скликана Женевська конференція про боротьбу з рабством, на якій було прийнято Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства. УРСР ратифікувала цю Конвенцію 31 жовтня 1958 р. Вже в рамках Ліги Націй держави вели боротьбу з торгівлею жінками та дітьми. У 1949 р. було прийнято Конвенцію ООН про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, яка була підписана УРСР 15 листопада 1954 р. і набула чинності для УРСР 15 лютого 1955 р. В рамках ООН продовжилось співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю. Важливим етапом стало прийняття Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 р., яка була ратифікована УРСР у 1954 р. В цьому ж ряду перебуває і Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., ратифікована УРСР 21 січня 1969 р. Боротьба в рамках ООН розгорнулась також проти політики апартеїду і привела до прийняття в 1973 р. Конвенції про запобігання злочинові апартеїду та покарання за нього. У 1984 р. було прийнято Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Ці Конвеції також були ратифіковані УРСР, і про них йтиметься нижче. Міжнародна практика останніх десятиліть свідчить про появу значної кількості нових злочинів, які зачіпають інтереси осіб у найрізноманітніших сферах. Так, у 1973 р. в Нью-Йорку була відкрита для підписання Конвенція про попередження та покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, включаючи дипломатичних агентів. У 1979 р. ГА ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з захопленням заручників. У 1980 р. у Відні відкрита для підписання Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу, а 1988 р. на конференції в Римі були прийняті Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, і Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розміщених на континентальному шельфі. У 1989 р. ГА ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та навчанням найманців. Прийнято низку багатосторонніх конвенцій, що мають на меті гарантувати безпеку цивільної авіації. Разом з тим триває боротьба з тими видами злочинів, які не відрізняються новизною. До них, в першу чергу, відноситься боротьба з обігом наркотиків, з міжнародним тероризмом тощо. РОЗДІЛ 1 1 164
Іншим напрямком розвитку міжнародного карного права є створення міжнародних карних трибуналів, починаючи від Нюрнберзького трибуналу 1945 р. до Міжнародного карного суДУ> Статут якого був прийнятий у липні 1998 р. в Римі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток міжнародного карного права» з дисципліни «Міжнародне публічне право»
