Конституція, як основний закон держави, відрізняється від інших нормативних актів особливістю її розробки і прийняття. Особливості ці полягають, по-перше, у тому, що в розробці конституції бере участь значно більша кількість осіб порівняно з підготовкою інших нормативних актів. По-Аруге, ці особи наділяються законодавчим органом особливим статусом порівняно зі статусом органів та осіб, які залучаються до підготовки відповідних правових актів. Склад Див.: Рішення Конституційного Суду України у справі про набуття " Конституцією України від 3 жовтня 1997 р. за № 4-зп, справа - . -, ва 3-97 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997—2001 . — Кн. 1 . — С. 39—46. -77- органів, або комісій, які повинні розробляти проект конституції, утворюється законодавчим органом. По-третє, особливістю відзначаються і способи прийняття конституції. Конституційній практиці сучасних країн світу відомо кілька способів розробки проектів і прийняття конституції. Перша конституція — Конституція США, була розроблена установчими зборами, а потім ратифікована конституційними конвентами штатів. У Франції проект чинної Конституції (1958 р.) вироблений конституційним комітетом і згодом був схвалений шляхом референдуму. Конституції Італії та Індії були розроблені і остаточно схвалені установчими зборами. Деякі конституції (наприклад, Греції 1975 р., Іспанії 1978 р. були розроблені парламентом, а згодом винесені на референдум. Відверто реакційним способом розробки і прийняття конституції є откроїрування, тобто здійснення всіх процедур, пов'язаних з введенням конституції у дію, одноособовим актом виконавчої влади — монархом або президентом. У Росії таким актом був Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 р. Майбутню конституцію Росії розробляли і мали прийняти Установчі збори, які у січні 1918 р. були розігнані більшовиками. В Україні перша Конституція Української Народної' Республіки 1918 р. була розроблена Українською Центральною Радою. Усі радянські конституції готувалися конституційними комісіями, а у 1936 і 1977 рр. виносилися на загальнонародне обговорення, наслідки якого по суті не мали ніякого значення, оскільки пропозиції населення вважалися лише рекомендаційними за своїм характером, а згодом приймалися Верховною Радою, причому порядок введення у дію конституції визначався законом, який приймав той самий законодавчий орган. Отже, на підставі викладеного, можна зробити певні висновки. Розробка проекту конституції, як свідчить світова практика, здійснюється місцевими органами влади (СІЛА), установчими зборами, конституційними комітетами або самим парламентом. Верховна Рада України пішла перевіреним шляхом розробки конституції шляхом створення конституційних КОМІ- сій. Це не найкращий спосіб підготовки проекту Основного Закону, по-перше, тому, що ці комісії навряд чи спроможні створити дійсно якісний проект Конституції. Вони складалися з депутатів, серед яких фахівців-державознавців по суті не було, оскільки при формуванні депутатського корпусу триває негативна практика радянського періоду недопущення юристів до розв'язання державних справ. Кількість фахівців у таких комісіях незначна, спеціалістів у галузі конституційного права в Україні дуже мало, і вони в переважній більшості не залучалися до роботи у комісії. І, по-друге, не можна механічно порівнювати склад комітетів у закордонних країнах зі складом комісії в Україні, оскільки кількість юристів-парламентаріїв за кордоном і у нас — речі непорівнянні. Тому більш доцільна форма підготовки проекту конституції в Україні — створення Установчих зборів або Конституційної наради з числа фахівців різних галузей права і надання їм відповідних повноважень з підготовки проекту конституції. Що стосується способів прийняття конституції, то світова практика виробила чотири основні способи: ратифікація проекту місцевими органами влади, прийняття конституції парламентом, установчими зборам і референдумом. Найбільш демократичним є, безумовно, спосіб прийняття Основного Закону шляхом проведення референдуму. 4. Юридичні властивості Конституції України Незважаючи на те, що конституційні норми відображають політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі національного права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридичних властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта. Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України. -79- Конституція України — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто "державної сфери" призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Конституція — це Основний закон не лише держави, а й суспільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звернута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризується властивостями останнього і приймається державою в особі її органів. Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром виступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє погодженості всього правового розвитку країни, систематизації права. Таким чином, у конституції існують і взаємодіють дві взаємопов'язані властивості. З одного боку, вона є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у країні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а, з другого — становить основу для вдосконалення права у майбутньому. Вершина піраміди законодавства, яке пройшло певний історичний етап, стає основою піраміди наступного етапу. Відтак використання конституційних настанов у поточному законодавстві має першорядне значення і для самої конституції, оскільки без цього її дії будуть неповними і малоефективними. Відзначаючи найвищу юридичну силу Конституції України, в Основному Законі зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції України. Конституція України — це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвердження згідно з існуючим порядком, як правило, у повному обсязі без будь-яких обмежень. Разом з тим, її положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду статей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному -80- комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних законах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено закони, без яких дія її статей була б утруднена. Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Конституція є базою поточного законодавства. Конституція України має три групи підстав, які підтверджують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Генеральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які "не замкнуті" на конкретних статтях Конституції. Будучи базою поточного законодавства, Конституція стимулює подальший розвиток і оновлення законодавства, приведення його у відповідність з Конституцією України. Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і "конституційну мову". Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, короткою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою. Конституція України, як і інші конституції цивілізованих країн, повинна виступати юридичним виразом обмеження державної влади. Саме Конституція визначає межі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури. Конституції України притаманний нормативний характер. Нормативний, свого роду загальноправовий характер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативними актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно-МУ законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця -81- між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права. Конституція України закріплює в узагальненому вигляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характеризується найбільш високим рівнем узагальненості регулюючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспільство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у| галузевому законодавстві. 1 Конституція України має установчий характер. ЦеД властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, оргФІ нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками;^ Властивістю Конституції України є особливий поря$ док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змія до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра ди України Президентом України або не менш як третиноіі народних депутатів України від конституційного складу Вем ховної Ради України. « Законопроект про внесення змін до Конституції Украй крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Ре< рендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції Ук| ни", попередньо схвалений більшістю від конституцій!» складу Верховної Ради України, вважається прийня~ якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради Украй нього проголосувало не менш як дві третини від консі ційного складу Верховної Ради України. Законопроект про внесення змін до розділу І "Зап засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу "Внесення змін до Конституції України" подається до ховної Ради України Президентом України або не мені двома третинами від конституційного складу Верховної;-і України і, за умови його прийняття не менш як двома т] нами від конституційного складу Верховної Ради Укг затверджується всеукраїнським референдумом, який п{ чає Президент України. Повторне подання законопроекту про внесення ' розділів І, III і XIII цієї Конституції з одного й того саі -82- тання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні способи розробки і прийняття Конституції» з дисципліни «Конституційне право України»
