В науці конституційного права при визначенні поняття конституції слід враховувати два підходи: західної (європейської) концепції та марксистсько-ленінської. Перша характерна тим, що представники різних філо-софсько-првових шкіл неоднозначно ставляться до змісту конституції. Так, представники природної школи права під конституцією розуміють суспільний договір, який виражає волю народу. Нормативістська школа права вважає конституцію вираженням вищої правової норми. Нарешті, інституціоналісти вважають, що конституція — це статут не лише держави, а й нації. Зміст конституції — це сукупність конституційно-пра-врвих норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином. Розрізняються два види змісту Основного Закону: суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання, і правовий зміст, тобто за основу беруться норми, з яких складається конституція (норми, інститут тощо). Уявляється, що сутність і зміст конституції виявляється У сукупності її властивостей (юридичних, політичних тощо). 1. Конституція як юридичний документ. Терміни "конституція" і "Основний Закон" — тотожні (Україна, ФРН та ін.). Це головне джерело національного права, ядро всієї правової системи, юридична правова база поточного законодавства. -73- 2. Найважливішою властивістю конституції є її верховенство, тобто пріоритет її положень у системі джерел права, яке забезпечується особливим порядком її розробки, прийняття і доповнення, визнання її вищою юридичною силою. В цій властивості відображається одна з ознак правової держави — верховенство права і перш за все конституції. 3. Стабільність конституції — найважливіша умова режиму законності, сталості всієї правової системи і організації державної влади, визначення правових відносин між особою і державою. Прикладом такої стабільності є Конституція США, в яку з 1789 по 1985 рр. члени конгресу внесли 9991 конституційний проект, а прийнято було лише 27. 4. Особливою юридичною властивістю Конституції України є її правовий захист, метою якого є виключення можливості порушення та дотримання норм Основного Закону держави всіма органами державної влади, посадовими, фізичними і юридичними особами. Суб'єктами правового захисту Конституції є: — сама Конституція, в якій передбачено жорстку процедуру змін відносно неї. Прикладом такої процедури є розділ XIII "Внесення змін до Конституції України"; — глава держави — Президент України, який згідно з ч. 2 ст. 102 Конституції є гарантом додержання Конституції; — Верховна Рада України, яка є єдиним законодавчим органом державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції (ч. 1 ст. 85 Конституції); — Кабінет Міністрів України, який згідно з п. 1 ст. 116 Конституції забезпечує виконання Конституції і Законів України; — центральні і місцеві органи виконавчої влади; — правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура; — Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції, до повноважень якого належить вирішення питання про відповідність Конституції, законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної ради Автономної Республіки Крим та офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 150 Конституції). -74- Г Викладене дає змогу визначити загальне поняття конституції. Це можна зробити, визначивши місце і роль цього нормативно-правового акта в загальній системі національного права держави. Конституція, як особливий нормативно-правовий акт, посідає самостійне й особливе місце у правових системах сучасних демократичних держав. Від усіх інших нормативно-правових актів Конституція відрізняється такими рисами: — особливим суб'єктом, який розробляє Основний Закон або від імені якого він приймається (народ, парламент, установчі збори); — всеосяжним об'єктом конституційного регулювання, тобто тією сферою політико-правових суспільних відносин, вплив на які вона поширює; — особливими юридичними властивостями: верховенством у системі права, вищою юридичною силою, особливим порядком прийняття, внесення в конституцію змін і доповнень, спеціальними формами охорони конституції. Отже, конституція — нормативно-правовий акт, який приймає безпосередньо народ або від його імені відповідні органи державної влади, як правило — парламент. Установчий характер Конституції виявляється у тому, що народ, як носій, джерело суверенітету, влади володіє таким вищим його проявом, як установча влада, завдяки якій лише він має право встановлювати ті засади державного і суспільного устрою, які визначає народ. Що стосується всеохоплюючого об'єкта конституційного регулювання, то він виявляється у предметі конституційно-правового регулювання або у специфіці тих політико-правових суспільних відносин, які він регулює і закріплює. Юридичні властивості конституції, крім перелічених вище, виявляються також у ролі Основного Закону як ядра всієї правової системи, а також в особливостях прийняття конституції, її перегляді та внесенні в її текст відповідних поправок. Таким чином, Конституція (Основний Закон держави або система правових актів) — це нормативно-правовий акт, що має юридичні властивості за допомогою якого народ або органи держави, що виступають від його іме-ні, закріплюють права і свободи людини і громадянина, основи громадянського суспільства, які охороняються -75- державою, утверджують основні засади устрою суспільства і держави, визначають суб'єктів влади, а також механізм її організації і здійснення. Зміст конституції виявляється в її формі і являє собою спосіб організації матеріалу, який у ній міститься. Традиційно конституційна доктрина за формою поділяла конституції на писані (Україна, Франція, ФРН) і неписані (Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль). Зокрема, в Ізраїлі з 1958 по 1984 рр. кнесет прийняв 8 так званих основних законів (про землі Ізраїлю, про президента, про уряд, про державну економіку, про армію, про Єрусалим — столицю Ізраїлю, про судоустрій). Проте, в сучасний період розвитку конституціоналізму згадана класифікація конституцій не підтримується, оскільки всі основні закони писані. Зокрема, виділяють кодифіковані (єдиний акт) і некоди-фіковані (сукупність нормативних актів, які рівною мірою мають вищу юридичну силу) конституції. Кодифіковані конституції складаються з різних частин, які у сукупності становлять їх структуру. Звичайно вона включає: преамбулу, основну частину, заключну частину та перехідні положення. Преамбула, ЇЇ положення у концентрованому вигляді втілюють основні політико-правові ідеї "батьків конституції". Значення преамбули важливе для подальшого тлумачення усіх положень конституції і прийняття на її основі закону. Основна частина поділяється на відповідні розділи, глави і статті. Заключні та перехідні положення стосуються: про дію законодавства, яке було прийняте до вступу в силу нового Основного закону; про час здійснення влади до створення передбачаючих її організацію інститутів; про тимчасове 1 виключення застосування колишніх конституційних норм; 1 про строки прийняття законів, видання яких передбачав' Конституція. > Значення цього розділу полягає в тому, що його норми регулюють порядок реалізації нової Конституції, забезпечую4* чи в той же час продовження нормального функціонуванні І державного механізму і правової системи в перехідний періоду Відповідно до ст. 160 Конституція України набуд*-5 чинності в день її прийняття Верховною Радою України * -76- 28 червня 1996 р. на 5-й сесії. Моментом набуття чинності Конституцією є час оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної ради України1. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, та 14 перехідних положень.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття конституції» з дисципліни «Конституційне право України»
