Недоторканність приміщень і території дипломатично го представництва історично склалася як абсолютна. «Вла ди держави перебування не можуть вступати в ці при міщення інакше, як за згодою глави представництва», – 1 У державах зазвичай приймають нормативно правові акти про ста тус іноземних дипломатичних представництв. В Україні це Положен ня про дипломатичні представництва та консульські установи інозем них держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. // Голос України. – 26 червня 1993 р. – С. 5. 148 Розділ 11 закріплено в ч. 1 ст. 22 Віденської конвенції про диплома тичні зносини. Ця на перший погляд безперечна, без яких небудь застережень норма виникла на основі величезної міжнародної практики, без якої неможливо усвідомити її непростий зміст. Приміщеннями дипломатичного представництва відпо відно до міжнародного права вважаються будинки, спору ди, що зайняті представництвом і його службами, а також земельна ділянка, на якій вони розташовані. Недотор канність приміщень пов’язана з необхідністю забезпечити умови для здійснення представництвом його функцій і не є наслідком вилучення цієї території з під суверенітету краї ни перебування. Тому дипломатичне представництво не має екстериторіальності незалежно від того, чи є власністю ак редитуючої держави земельна ділянка, приміщення (буди нок), чи вони взяті в оренду. Тому на території дипломатич ного представництва діє юрисдикція держави перебування з винятками, встановленими в міжнародному праві та на ціональному законодавстві. Недоторканність приміщень дипломатичного представ ництва означає, що як самі ці приміщення та предмети їхньої обстановки, так і майно, що знаходиться у приміщен нях, а також засоби пересування представництва «користу ються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та ви конавчих дій»1. Приміщення представництва залишають ся недоторканними навіть у випадках пожежі на їхній території чи стихійного лиха. Доступ відвідувачів у пред ставництво здійснюється з урахуванням вимог безпеки. Користування недоторканністю приміщень не може бути сполучене із зловживанням цим імунітетом. Дипломатич не представництво не повинно використовувати свої при міщення не за своїми функціями. Хоча Віденська конвен ція про дипломатичні зносини прямо на це не вказує, це положення в міжнародному праві є загальновизнаним і 1 Там само. – Ч. 3 ст. 22. Аналогічна норма міститься в п. 6 Поло ження про дипломатичні представництва та консульські установи іно земних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р. (Голос України. – 26 червня 1993 р. – С. 5). Право зовнішніх зносин 149 ґрунтується на багатій звичаєво правовій практиці. Як ви користання приміщень дипломатичного представництва не за призначенням розцінюються насильницьке утримання в них людей1, ведення підривної агітації проти іноземної держави, переховування у приміщеннях представництва осіб, обвинувачуваних у здійсненні злочину2. Питання про надання політичного притулку (дипломатичного притулку) у дипломатичному представництві в різних регіонах світу вирішується по різному, хоча з позицій загального міжна родного права така практика «не має ніякого відношення до функцій дипломатичного представництва»3. У Європі право дипломатичного притулку не визнається. Інший підхід знайшов відображення в Межамериканській кон венції про право дипломатичного притулку 1954 р.4. На державі перебування лежить спеціальний обов’язок «вживати всі належні заходи для захисту приміщень пред ставництва від усілякого вторгнення чи нанесення збитку та для запобігання всякого порушення спокою представниц тва чи образи його достоїнства»5. Це надає державі право вживати спеціальні законодавчі заходи в районах розташу вання дипломатичних представництв (наприклад, обмежен ня на проведення мітингів чи демонстрацій, заборонену 1 У 1896 р. у посольстві Китаю в Лондоні було схоплено і заарешто вано Сун Ят сена. Представник посольства стверджував, що посоль ство є китайскою територією і тому все, що трапляється, є внутрішньою справою Китаю. За протестом Великої Британії Сун Ят Сена було звільнено (Л. Оппенгейм. Международное право: В 2 т. – Т. 1. П/т. 2. – М.: ИЛ, 1949. – С. 333). 2 Спеціально досліджуючи історію цього питання, Штрупп пише: «...злочинця, що переховується у будинку посольства, належить без усякої екстрадиційної процедури видати місцевій владі» (Цит. за: Лит винов М. Внешняя политики СССР. – ОГИЗ Соцэкгиз, 1937. – С.191). 3 Див.: Сандровский К. К. Право внешних сношений. – К.: Вища шко ла, 1986. – С. 144. 4 Після воєнного перевороту в Чілі у 1973 р. багато противників но вого режиму отримали притулок у дипломатичних представництвах в Сантьяго, зокрема в посольствах Італії, Мексики, Польщі, і, скорис тавшись цим, залишили країну. 5 Частина 2 ст. 22 Венской конвенции о дипломатических сношени ях от 18 апреля 1961 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 126–133. 150 Розділ 11 чинити образливі дії щодо дипломатичних представництв. На країну перебування покладене також забезпечення зов нішньої охорони території дипломатичного представницт ва. Забезпечення безпеки на території й у приміщеннях представництва є задачею його персоналу. Недоторканність архівів і документів. «Архіви і докумен ти представництва є недоторканними в будь який час незалежно від їхнього місцезнаходження»1. До архівів і документів за змістом ст. 24 Віденської кон венції про дипломатичні зносини відноситься вся офіційна документація дипломатичного представництва, а також вхідна та вихідна офіційна кореспонденція, яка не підля гає ані розкриттю, ані затримці. Архіви та документи абсо лютно недоторканні за будь яких обставин, у тому числі й у разі війни2, і країна перебування зобов’язана гарантувати цю недоторканність. Норма про недоторканність архівів і документів дипломатичного представництва адресована владі держави, а не приватним особам, до розпорядження яких документи можуть потрапити випадково. Свобода офіційних зносин дипломатичного представ2 ництва необхідна для здійснення офіційних функцій і є природним наслідком представницького характеру посоль ства або місії. Без підтримки постійного зв’язку зі своєю (акредитуючою) державою, із владою країни перебування, без здійснення інших міжнародних контактів існування представництва було б безглуздим. Тому у Віденській кон венції про дипломатичні зносини свобода зносин розумієть 1 Ст. 24 Венской конвенции о дипломатических сношениях от 18 ап реля 1961 г. // Там саме. – С. 126–133. У Положенні про дипломатичні представництва ця норма дещо інша: «Архіви, документи й офіційна кореспонденція дипломатичного пред ставництва є недоторканними» (п. 7.), що є очевидним розходжен ням із зобов’язанням України щодо Віденської конвенції про диплома тичні зносини. Тому необхідно застосовувати правила останньої. 2 Ст. 45 Венской конвенции о дипломатических сношениях от 18 апреля 1961 г. // Там само. – С. 126–133. На практиці дуже часто ця норма не виконується між воюючими державами, і тому персонал пред ставництва за найменшої загрози поспішає знищити архіви та докумен ти. Цьому є чимало прикладів. Право зовнішніх зносин 151 ся досить широко: «При зносинах з урядом і іншими пред ставництвами та консульствами акредитучої держави, де б вони не знаходилися, представництво може користу ватися всіма придатними засобами, включаючи дипло матичних кур’єрів і закодовані та зашифровані депеші» (ст. 27). Установка й експлуатація радіопередавачів здійснюється за згодою держави перебування. Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) три валий час існувало як норма міжнародної ввічливості, ви знана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливо му статусі представництва, на яке як на орган іноземної держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнарод ного права, не поширюється територіальне верховенство країни перебування. Уперше фіскальні привілеї були сформульовані як нор ма загального міжнародного права при кодификації дипло матичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: «Акредитуюча держава та глава представництва звільняються від усіх державних, район них і муніципальних податків, зборів і мит... окрім по датків, зборів і мит, що представляють собою плату за окремі види послуг» (ч. 1 ст. 23). Фіскальні привілеї не по ширюються на платежі за конкретні види обслуговування (такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, елек троенергія тощо). Незважаючи на очевидну загальну тенденцію до визнан ня фіскальних привілеїв дипломатичних представництв, держави все таки дуже болісно ставляться до втручання у сферу оподатковування. Існуюча в різних державах прак тика в цій сфері може мати досить істотні розбіжності. Тому принцип взаємності, як і раніше, залишається домінуючим при встановленні обсягу фіскальних привілеїв при обміні дипломатичними представництвами. В Україні Положен ня про дипломатичні представництва та консульські уста нови іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. вза галі не згадує фіскальні імунітети. Однак з огляду на при мат Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. над законами України слід визнати пряму дію в національ ному законодавстві України норми ст. 23 Конвенції. 152 Розділ 11 Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обме жених межах у багатьох державах і розцінювалися як да нина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дип ломатичного представництва були сформульовані як нор ма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: «Держава перебування відпові дно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє вво зити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винят ком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуг: a) предмети, призначені для офіційного вико ристання представництва; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента або членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування» (ч. 1 ст. 36). Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється зако нодавством кожної держави, тому найчастіше може бути визначений на умовах взаємності. В Україні питання про митні привілеї в Положенні про дипломатичні представниц тва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення «законодавства України відповідно до норм міжнародного права» (п. 11). Право користатися прапором і гербом акредитуючої дер жави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові1. Пе ріодичність користування прапором і емблемою (гербом) своєї держави представництво визначає самостійно. Звичаї, що мають відношення до статусу дипломатич2 ного представництва. Крім закріплених у нормах Віденсь кої конвенції про дипломатичні зносини дипломатичні представництва можуть мати привілеї й імунітети, що існу ють у силу міжнародних звичаїв. Багато з нині закріпле них у міжнародному праві привілеїв й імунітетів пройшли через стадію міжнародного звичаю. 1 Там само. – Ст. 20. Аналогічна норма міститься у п. 7 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Привілеї й імунітети дипломатичних представництв» з дисципліни «Міжнародне право»
