Виникнення та розвиток міжнародного морського права
Міжнародне морське право належить до найстаріших галузей міжнародного права. Ще в давнину виникали пи тання про порядок використання морського простору. Міжнародні договори, що торкаються морського права, Міжнародно2правовий режим морського простору 111 відносяться до початку нової ери, а формування в цій галузі міжнародно правових звичаїв, поза сумнівом, відбувалося значно раніше. У середні віки спроби великих морських дер жав встановити свій суверенітет над світовим океаном сут тєво ускладнили всякі спроби міжнародно правового регу лювання користування морськими просторами1. Розвиток мореплавання поклав кінець тим вимогам і привів до утвер дження в міжнародному звичаєвому праві протягом XVII– XVIII століть понять відкритого моря, територіального моря та вироблення основ їхнього правового статусу. На міжна родних конгресах ХІХ ст. та на морських конференціях по чатку ХХ ст. держави торкались переважно військового мо реплавання та рідко звертались до загальних питань міжна родного морського права. Будівництво Суецького та Панамського каналів привело до укладання відповідних конвенцій. Певний внесок у розвиток морського права по в’язаний із боротьбою проти торгівлі невільниками та бо ротьбою з піратством. Майже вся історія становлення міжнародного морського права пов’язана з міжнародно правовими звичаями. Перша й успішна спроба широкої кодифікації міжнародно правових норм про режим морського простору пов’язана з роботою І Конференції ООН з морського права. Її підсумком стало ук ладення 1958 р. чотирьох конвенцій із морського права: про відкрите море, про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про риболовлю й охорону живих ресурсів відкритого моря2. Лише трохи більше чверті держав відмовились від участі в цих конвенціях. Прагнучи завершити кодификацію норм, що регулюють правовий режим морів і океанів, ООН стала центром для продовження переговорів на ІІ (1960) і ІІІ (1973–1982) кон ференціях з морського права за участю представників май же всіх країн світу. Результатом цієї роботи стало прийнят 1 Наприклад, в кінці XV – на початку XVI ст. Іспанія заявляла про суверенітет на Тихий океан, Португалія – на Індійский океан, Венеці анськая республіка – на Адріатичне море, Генуезька республіка – на Лігурійське море. 2 Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 487–507. 112 Розділ 8 тя 30 квітня 1982 р. Конвенції ООН з морського права1. Але в неї виявилась нелегка доля. Сподіваючись охопити всі найгостріші проблеми морського права й одночасно враху вати інтереси всіх, держави участниці приймали текст так званими пакетами та використовували при голосуванні принцип консенсусу. У результаті Конвенція більше 12 ро ків отримувала кількість ратифікацій, необхідну для на брання нею чинності2. Деякі положення Конвенції так і не отримали загального визнання. Зокрема, норми, що стосу ються правового режиму морського дна як загального спад ку людства (частина ХІ Конвенції), розцінені індустріаль но розвинутими країнами як неприйнятні. Набуття чин ності Конвенцією з морського права 1982 р. для одних держав не припинило дії Конвенцій з морського права 1958 р. для інших держав. Тому у практичній діяльності необхі дно визначати, норми якої з конвенцій держава визнає для себя в якості обов’язкових. Крім вказаних вище конвенцій із морського права міжнародно правовий режим морських просторів регулює значна кількість багатосторонніх, дво сторонніх, регіональних, спеціальних міжнародних угод.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Виникнення та розвиток міжнародного морського права» з дисципліни «Міжнародне право»
